Потрібно більше часу. Масова дерусифікація київських вулиць не має відбуватися згарячу — інтерв'ю з членом Комісії з перейменувань

Попри те, що доцільність звільнення столиці від російських та дружніх до неї топонімів не викликає запитань в умовах війни, яку почала Росія, частина киян не згодна з процедурою зміни назв, а саме — швидкістю прийняття рішень та браком часу на ґрунтовне дослідження й пошук нових назв. Член Комісії з питань найменувань при київському міському голові Тиміш Мартиненко-Кушлянський розповів в ефірі Радіо НВ, у чому недосконалість системи дерусифікації київських вулиць і за якими критеріями варто шукати нові назви.

— У вас якісь, я би сказав, дуже сильні емоції у зв’язку з процесом перейменувань і змін у топоніміці наших міст, який зараз дуже активно обговорюється. Можете озвучити їх?

— Я член Комісії з найменувань, мої емоції викликані тим, що коли можна було вирішити проблему в цивілізований і нормальний, врівноважений спосіб, чомусь наша влада пішла в радикалізм там, де це недоречно, непотрібно і призведе, в підсумку, до дуже поганих результати для міста. Адже коли ми говоримо про топоніми та назви наших вулиць, площ, то маємо розуміти, що це не просто назви, а певні позначення, які творять наш символічний культурний простір. Ідеальна ситуація з вулицями, площами тощо, коли ми, дивлячись на їх назви, можемо черпати щось: пізнання про нашу історію, видатних людей, які тут мешкали, видатні події, які тут траплялися — як у своєму місті, так і на національному рівні. Тому до цього процесу потрібно підходити фахово і не діяти згаряча, бо коли ти вносиш топонімічні зміни в авральному режимі, то це закінчується погано.

У 1920-х роках, коли радянська влада вже була Україні, змогла встати на ноги у Києві, то як більшовики проводили топонімічну політику в Києві? Вони просто брали списки, грубо кажучи, якихось загиблих революціонерів, робітників заводу Арсенал, і от так просто, конвеєрним методом, у центрі Києва вулиці перейменовували. Таким чином фактично вимивалася історія міста, вона вбивалась і заміщувалася тим міфом, який дожив до наших часів, якого ми змушені були позбуватися в рамках декомунізації.

— А що вас напружує зараз, у нинішній ситуації, коли зрозуміло, що всього цього російського, російсько-радянського, а зараз російсько-путінського спадку треба позбавлятися якомога швидше?

 — Зараз ми не просто розуміємо, ми відчуваємо, що в цьому [російських назвах — ред.] відгукується «русский мир». Питання зміни назв вулиць, які носять імена російських культурних та наукових діячів, географічних об'єктів, усього, що пов’язано з Російською Федерацією, постало достатньо різко. Ми маємо розуміти, що Київ — це найбільше місто у країні та в Києві найбільша кількість об'єктів топоніміки — понад три тисячі. У цих умовах нам зараз запропоновано ту систему і ту процедуру, яка ухвалена Київрадою 15 квітня цього року: фактично за п’ять днів виробити нові пропозиції.

По-перше, були початково маніпуляції зі списками. Я писав у своєму дописі [на Facebook — ред.] про список [список об'єктів, які підлягають перейменування — ред.] на сайті Київради з кінцевим переліком об'єктів. До речі, невідомо, хто цей список визначав, а взагалі він змінювався тричі. В результаті нам було запропоновано перейменувати понад 460 об'єктів у місті Києві.

Список був складений максимально непрофесійно, неякісно, він включав у себе українських діячів культури, іноземних діячів, які дуже часто вшановувалися на прохання дипломатичних установ інших країн. І такий список нам дали з таймінгом: п’ять днів на вироблення нових пропозицій. В нормальних умовах це неможливо.

Коли ми, Комісія з найменувань, у минулому виробляли пропозиції для найменування нових вулиць Києва, то на це у нормальний час, аби фахово опрацювати, давалося не менше двох тижнів. Тому що вам потрібно подивитися, а де цей об'єкт розташований, яка історія цієї місцевості, можливо, там якісь видатні люди жили поруч або видатні кияни. Може, там хтось із національних героїв наших бував. І тоді ми бачимо прив’язку, як доцільно найменувати вулицю, яке ім'я там доцільно увічнити.

— А ви можете навести приклади [топонімів — ред.], які, на вашу думку, недоречно потрапили до цього списку?

— Таких прикладів можна навести безліч. Я згадував у своєму дописі найбільш красномовні: проспект Бажана і проспект Тичини. Наприклад, до списку потрапив Микола Соловцов, видатний актор, театральний організатор, засновник нинішнього театру імені Франка в місті Києві [Тиміш Мартиненко-Кушлянський обмовився, Микола Соловцов поклав початок постійному російському драматичному театру, який після вторгнення РФ має назву Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки — ред.]. Очевидно, він потрапив до списку тільки через те, що був росіянином за походженням. І нам пропонують зараз без фахової дискусії, без обговорення, фактично директивним методом перейменувати, викинути з публічного простору ім'я людини тільки через її етнічне походження. Це не є прийнятним критерієм.

— А які у вас є пропозиції? Цікаво було би почути від вас ідею, яким має бути коректний список найменувань та особистих імен, які насправді варто було би увічнити в назвах наших вулиць?

 — Тут важливо передусім згадати про те, що насправді декомунізація в місті Києві почалася з 1989 року, коли ще Київською радою депутатів трудящих приймалися перші рішення про повернення історичних назв замість комуністичних. У Києві був вироблений пріоритет повернення історичних назв.

Перший критерій — милозвучність історичної назви та її не пов’язаність з російським імперським спадком. Другий критерій — місцева історія. Можливо, в місцевості, де пролягає ця вулиця, були якісь яскраві історичні події, які варто вшанувати в назві; або жили якісь видатні кияни. Третій пріоритет — події національної історії. Тут можна згадати дуже гучні випадки в Києві, коли Московський проспект кілька років тому перейменували на проспект Бандери. У багатьох Киян виникло питання: чому у нас є проспект Бандери, якщо він у Києві ніколи не був? Але ми шануємо його як національного діяча, тому вшановуємо його в Києві. Тут важливо мати на увазі, що місто Київ поєднує дві функції: з одного боку це є місто зі своєю історією, зі своєю місцевою ідентичністю; з іншого боку — це столиця України.

— Чи відомо вам, чи буде змінений регламент, аби ґрунтовніше підійти до такого важливого питання? І чи буде подовжено термін для того, щоб експерти, фахівці всебічно ознайомилися [зі списком об'єктів, які підлягають перейменування — ред.]? Щоб усі рішення стосовно перейменувань були вдалими

— Зараз ми змогли досягти конструктивного діалогу і міський голова вже пообіцяв, що Комісія з найменувань буде залучена до процесу визначення нових назв і всі пропозиції будуть проходити через фахівців. Тому ми сподіваємося, що участь Комісії з найменувань нормалізує цей процес і дозволить все-таки досягти якісного результату для міста.