Будь-яка спроба зупинити війну в Донбасі шляхом дипломатичних переговорів та ще й шляхом односторонніх політичних поступок з боку України буде безрезультатною.
Але, якщо говорити про останню зустріч міністрів закордонних справ країн нормандського формату в Парижі, то я би змістив акценти. Можливо, вперше з початку війни Україна "уперлась" (принаймні, в цьому нас переконує Клімкін твіттером): немає безпеки - немає виборів. Не здати позицію - це вже результат. Тим більше, що в минулому українська дипломатія рідко коли гаяла можливість згаяти можливість.
Нічого кращого в рамках обраної президентом Порошенком тактики - Мінських домовленостей - і бути не може.
Але, якби подібну принципову позицію Україна займала, починаючи з лютого минулого року, то, думаю, сьогодні ми значно оптимістичніше бачили б вихід з ситуації. І абсолютно точно - усі учасники подій біля ВРУ 31 серпня минулого року залишились би живими і неушкодженими.
Що далі? Час тисне на європейців, вони втрачають терпіння. Звичайно, не лише через війну в Донбасі. Німецька дипломатія на чолі з Ангелою Меркель перебуває під зростаючим внутрішнім (вітчизняний бізнес) і зовнішнім (симпатики Кремля серед країн ЄС) тиском. Приборкувати непокірних у своєму таборі стає все важче. В тому числі і через загострення, викликане міграційною кризою.
Втому і роздратування викликає Україна не через війну з Росією, а через внутрішні проблеми
Але втому і роздратування викликає Україна не через війну з Росією, а через внутрішні проблеми. Окрім вкрай невдалої переговірної лінії українська влада демонструє повну нездалість і безвідповідальність у питаннях внутрішньої політики, що підказує світу лінію поведінки - менше зважати, що говорить українська влада, і більше її примушувати до того, що вважається правильним.
В України є ще кілька тижнів-пару місяців на "позиційну війну" - затягування часу. Далі все одно доведеться робити непростий вибір між підтримкою зовнішньою чи внутрішньою. І якщо Порошенку здається, що згодом цей вибір він робитиме за обставин кращих, ніж Україна має зараз, то він серйозно помиляється: ситуація для України лише погіршується. Час ми не виграємо, а марнуємо.
Тому можна спрогнозувати, що через невміння української влади згуртуватися перед лицем зовнішньої загрози, діяти зважено, покладаючись на свій народ, неготовність до радикальних реформ і відмови від застарілих корумпованих принципів управління та інтересів Україна знову буде змушена вибирати між поганим і ще гіршим за найбільш несприятливих для себе обставин - сильний зовнішній тиск та повний внутрішній хаос.
Текст публікується з дозволу автора.