Головна проблема України за роки незалежності стала ще гострішою. Олігархічно-клановий монстр знову зміцнів — порожні місця після революції зайняли інші. Чи є у нас шанс перемогти цю систему?
Ірина Бекешкіна,
соціолог, директор фонду
демократичні ініціативи
Д о дня народження заведено аналізувати, що вдалося, а що ні. Із позитивного: Україна відбулася як незалежна держава, вирвавшись із задушливих обіймів "старшого брата" і взявши курс на інтеграцію з європейською спільнотою. Зараз йде процес формування нації. Дослідження фіксують зростання загальнонаціональної ідентифікації, гордості за своє українське громадянство, підтримки незалежності. Агресія РФ і реальність загрози втратити країну різко активізували громадянське суспільство. І на відміну від помаранчевої революції, коли після зміни влади більшість демобілізувалася, вирішивши, що вже перемогли, після революції гідності, навпаки, серйозно розвивався волонтерський рух, що взяв на себе частину функцій державних інституцій, які не давали собі ради. На тлі розчарування владою і недовіри до всіх інститутів, за винятком армії, саме громадянське суспільство користується підтримкою українців.
Здавалося б, у цій ситуації державі варто було максимально використовувати кредит довіри і діяти з волонтерами разом. Але ні. В кінці минулого року розгорнулася кампанія з дискредитації, а навесні-влітку цьогоріч — небувалі за час незалежності акції терору проти активістів.
Очевидно, питання в тому, наскільки панівний політичний клас готовий вирішувати головну проблему країни, що стала лише гострішою. Це — олігархічно-клановий устрій економіки з відповідною політичною системою і низкою залежних ЗМІ. Система, яка природно містить корупцію, кумівство, імітацію демократичних процедур.
На жаль, у нас так і не сформувалася нормальна політична система, подібна до польської або чеської, — зі стабільними партіями і чітко сформульованими програмними цілями. В Україні партії створюються для виборів методом підбору популярних лідерів і додавання до списків потрібних людей. Вибори в країні дійсно демократично-змагальні, от тільки сили, які змагаються за владу, борються насамперед за інтереси фінансово-економічних груп, що стоять за ними.
У чому небезпека? Злиття економіки і політики ставить владні клани в особливо сприятливі умови, закріплює їх монопольне становище і виводить із зони конкуренції. Другий небезпечний наслідок — вибірковість у реалізації принципів права і закону ("не для всіх" і "не завжди"). З гарантіями власності справи ще гірші. Скільки було скандальних випадків рейдерства — і що? Власність повернули? Когось посадили? Тому із закордонними інвестиціями справи йдуть дуже погано — з нашими нотаріусами, судами, тітушками і повною безкарністю.
Ми ж не огірки, правда?
Нарешті, невід'ємним компонентом такої системи є "свої" ЗМІ. Чи є ще десь країна, в якій всі провідні телеканали належать олігархам? А саме телевізор — основне джерело інформації для 85% населення.
Отже, цей олігархічно-клановий монстр всесильний? Так, за всі ці роки він зміцнів, обзавівся потужною інфраструктурою — політичною, медійною, експертною. Після революції гідності був шанс трансформувати систему, тим паче головні персони залишили поле бою. Але дуже скоро порожні місця зайняли інші, і все повернулося на круги своя. Тобто монстр непереможний? І Україна приречена на животіння на задвірках Європи — з найнижчими зарплатами і найвищою міграцією?
Ні, часи змінилися. Якщо раніше немодернізоване виробництво, що залишилося із часів СРСР, могло бути конкурентним за рахунок дешевого російського газу і низьких зарплат, то тепер цього немає і не буде. І газ за ціною європейського, і зарплати працівники шукають європейські. А модернізація виробництва, щоб скоротити його енергоємність і підняти продуктивність праці, потребує грошей. І тут виникає дилема: вкладати гроші у модернізацію, бізнес або в політику і політиків?
І другий важливий фактор, що виключає те, що все буде по-старому. Україна зробила свій геополітичний вибір — європейська інтеграція. Власне, після агресії Росії й вибору в нас не було. Або до Європи, або колонією Росії. Але Європа вимагає: боріться із корупцією, забезпечте верховенство закону і багато іншого, що докорінно змінить країну. Багато що під натиском наших західних союзників було зроблено, і безвізовий режим — гарний нагородний пряничок. Але є і батіг: не будете боротися з корупцією — не дамо грошей.
То ж шанси на перемогу над олігархічно-клановим монстром є. Громадянське суспільство, здорові сили в політиці, бізнесі. Наші західні союзники мають об'єднатися, щоб майбутні вибори привели до влади проєвропейські сили.
Я все ж сподіваюся, що той-таки суспільний сектор все-таки зможе подолати комплекс "трьох гетьманів" і утворить об'єднану політичну силу. Активні громадяни, які прагнуть змін, мають йти у політику, до держструктур. Останнім часом противники такого підходу використовують "аргумент огірків": мовляв, навіть свіжий огірок, потрапляючи в розсіл із солоними огірками, стає солоним. Мене це дивує. Ми ж не огірки, правда?