Антрепренер – ворог трупи, продюсер – проти групи, ці непорушні істини знайомі будь-якій людині, стикаються з масштабним творчим процесом. Але є варіант обходу цього – коли маститий актор підписується під проект ще й у статусі продюсера, зберігаючи важелі впливу на те, що відбувається. Саме такий випадок ми сьогодні і розглянемо.
Бенедикт Камбербетч ідеально вписався у мінісеріал «Патрік Мелроуз», підписавши контракт на участь у п'яти годинних епізодах як актор і співпродюсер. Це екранізація серії романів англійця Едварда Сент-Обіна і вона пасує Камбербетчу так, ніби він її під себе і задумав.
Сент-Обін описав свого Патріка спадкоємцем багатої сім'ї, якого нещадно гнобить власний батько (це ще м'яко кажучи) і не помічає мати, якій постійно не до нього. У підсумку нещасний хлопчик виростає у плейбоя з надламом і героїновим демоном за плечима. За збігом обставин це трохи перетинається з біографією автора, тож відмінного в його романах мало.
Загалом кажучи, такий сюжет – великий успіх для глядача, втомленого від однотипних серіалів, але великий ризик для продюсерів, тому що ці хлопці люблять зрозумілі проекти, які легко класифікувати і зіставляти з аналогами. І будь-яка фабула, яку не можна в частки секунди звірити з аналогом, валить їх у шок. До честі Showtime (у кооперації з британським Sky Atlantic), вони взялися за ще один Даунтон навиворіт і в підсумку підтвердили репутацію виробника гарних драм, додавши до «Батьківщини» і «Мільярдів» пристойний свіжий проект.
Але повернімося до Камбербетча. За Шерлоком складно розглянути різнопланового актора, яким, безперечно, Бенедикт і є. Виклик прийнятий і в першій же сцені він вельми переконливо змальовує щойно вмазаного наркомана, відразу викликаючи у глядача довіру. Та й подальшу ломку він грає класно, бо набридли завсідники тренажерних залів і соляріїв, що зображують запійних п'яниць.
Опитані мною експерти розходяться в оцінках того, читається в актора особистий досвід чи це акт талановитого перевтілення, але в будь-якому разі краще б вам скласти власну думку про те, що відбувається, воно того варто. Зрештою, Джонні Депп і Бенісіо Дель Торо навряд чи вживали весь легендарний коктейль Хантера Томпсона, проте, їм віриш. Як і Камбербетчу.
І, до речі, не чекайте драмеді про наркоманів, це не «Страх і огида в Лас-Вегасі», все набагато жорсткіше і серйозніше, а лінію з наркотиками висунули вперед для затравки, якщо ви на таке клюєте – то нате вам. А для актора така головна роль ідеальна, є що і де грати, і Бенедикт постає перед глядачем у всій некрасі персонажа. Мелроуз однозначно піде йому в плюс, станом справ на третю серію з п'яти вже хочеться видати йому що-небудь позолочене і красиве.
Але досить про нього – усі решта теж відмінно попрацювали, якісний британський каст за участю поважної Дженніфер Джейсон Лі. Німець Едвард Бергер впорався з режисурою, сценаристи з продюсерами відмовилися від спокуси розтягнути те, що відбувається на екрані, обмежившись кіношною схемою «один роман – один фільм», водночас перемішавши прописану в літоснові послідовність. Окремий плюс за кольори, що часом викликають у пам'яті фільми Уеса Андерсона. Разом: 8 із 10 з тегом ДПЗ – Дякую, Приємно Здивували.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени
Кінопошук з Фоззі – щочетверга
Читайте тематичні колонки на НВ:
Сьогодні у світі з Іваном Яковиною – щодня
Особисті фінанси з Іваном Компаном – щовівторка
Діловий тиждень з Сергієм Фурсою – щоп'ятниці
Відкриття з Олексієм Бондарєвим – щотижня
Більше поглядів тут