Незважаючи на те, що вчора Рада провалила ухвалення важливого рішення, для становлення парламентаризму в цілому, це був вдалий день. Якщо коротко: спроба шантажувати парламент главі держави не вдалася. Торги навколо нового складу Центрвиборчкому йшли до позавчорашньої ночі. В адміністрації президента знали, що як мінімум три фракції не проголосують за це питання, оскільки бояться президентської більшості в ЦВК.
Проте, глава держави наполіг на голосуванні, а коли воно було провалене, відкликав своїх людей із залу, натякнувши, що може ініціювати розпуск коаліції і почати процедуру дострокових виборів. У відповідь Верховна рада на чолі з Андрієм Парубієм вирішила продемонструвати, що здатна зібрати голоси і залишатися дієздатною навіть проти волі глави держави і без його фракції.
Що сталося
З ранку на порядку денномуз’явився текст постанови про призначення 14 нових членів Центральної виборчої комісії. Для розуміння, термін повноважень Центрвиборчкому закінчився ще два роки тому, що не заважало президенту нагородити орденом голову ЦВК і протягом двох років підтримувати його нелегітимний статус.
Повторювати таке на постійній основі буде складно, але як символ – показово. З ранку ніяких ознак кризи не було. Але вже під час голосування недорахувалися 47 голосів. За постанову не проголосувала левова частка «Народного фронту», «Батьківщини», «Волі народу», «Відродження» та «Опозиційного блоку». Хто кого підвів і чому в принципі постанова опинилася в порядку денному без попереднього узгодження, незрозуміло. Раціональних пояснення два.
Перша причина: 10 з 14 кандидатів, запропонованих в ЦВК, афілійовані з оточенням Петра Порошенка. Зокрема, 7 осіб офіційно висунутих його фракцією: один член – за квотою «УДАРу» і по одному кандидату від групи «Воля народу» і «Відродження». У разі обрання такого складу, глава держава повністю контролював би Центрвиборчком. В цілому, це і є головна причина, чому протягом двох років глава держави всіма доступними способами торпедував зміну вигідного йому складу Центрвиборчкому – він готував їм гідну заміну.
Друга причина – не розібралися, кого «кинути» (жаргон не мій, цитую колег). Справа в тому, що на цей момент в ЦВК є тільки 13 вакансій, а на розгляд залу висунули 14 кандидатів. Відповідно, виникло питання, кому не дістанеться крісло і, очевидно, найімовірнішою жертвою міг виявитися представник однієї з опозиційних фракцій.
Після провалу голосування щодо нового складу ЦВК, фракція БПП оголосила бойкот і відмовилася голосувати за будь-які інші закони в залі. У відповідь, опозиційні фракції, групи і незалежні депутати вирішили продемонструвати, що можуть продовжити роботу Верховної Ради і без голосів президентської фракції.
Нагадаю, сьогодні президентська фракція налічує 136 депутатів. Всього в залі – 422 депутата, а для прийняття будь-якого рішення необхідно мінімум 226 голосів. В активі у противників бойкоту БПП виявилося 286 депутатів. Після тривалої перерви парламент таки продемонстрував, що може приймати рішення і без президентської фракції, віддавши 240 голосів за перший-ліпший законопроект порядку денного. Повторювати таке на постійній основі буде складно, але як символ – показово.
Що в результаті
Це вже не перший раз парламент пішов проти волі президента. У грудні минулого року Верховна Рада відмовилася голосувати за президентський законопроект про звільнення голови НАБУ; потім була історія з Антикорупційним судом і законом про Національну безпеку, в яких позиція глави держави враховувалася, м'яко кажучи, не в усьому.
Говорячи про дострокові вибори, теоретично це, звичайно, можливо. Але юридично це складний механізм, і, спираючись на свій досвід, я впевнений, що при нинішній розстановці сил, запустити таку процедуру без згоди ключових фракцій, неможливо. При цьому всі розуміють, навіщо це може бути потрібно президенту, але мало хто може пояснити, навіщо це потрібно іншим гравцям.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени