Арешт Савченко – це сумна історія трансформації людини, яка з героїні патріотичної трагедії перетворилась на персонажа фарсу та стала жертвою власного характеру.
Трошки загралась людина у всі ці заговори та «войнушки». Як сказала сама Савченко, для неї це була гра. Так, вона хотіла таким чином трохи налякати владу – та всьому є межа. Савченко не бачить межі – не відчуває відповідальності за життя – як депутатів, так і простих людей.
Свідчення Савченко і те, як її розкручували на різні розмови, свідчать про інфантильність характеру, що поєднується з войовничістю, готовністю та бажанням воювати. І не важливо де: в Іраку чи на Донбасі, проти Путіна чи Порошенка.
У Росії на арешт Савченко будуть реагувати іронічно-знущально. Не слідкувавши за подіями останнього року, дехто з лібералів взагалі не розуміє ситуації. Натомість офіційна російська пропаганда буде використовувати арешт Савченко для розкручування нашого іміджу як країни, де відбуваються такі собі «ненормальні» процеси. Безумовно, що в хід підуть знущання: Росія хотіла покарати Савченко, а Україна зробила з неї героїню, рятувала, а тепер і сама карає.
Під час арешту Савченко вестиме себе приблизно так, як і в Росії. Будуть різні політичні заяви, не виключене і голодування. Та вектор громадської думки зміниться: тепер до неї будуть ставитись, як до політичної особистості, а не просто людини.
Гранати гуляють не тільки в сумці Надії Савченко
Крім того, проти Савченко дуже сильно працюватиме той факт, що у Верховній Раді на її підтримку виступив Оппоблок. Сцена прощання з Шуфричем і Мураєвим послужить негативним сигналом для багатьох.
І це ще один прояв парадоксальності ситуації: Савченко стала чужою серед своїх та своєю – серед чужих. Зараз вона своя для виборців Оппоблоку, хоча світоглядно мала би бути на іншому фланзі.
Ця історія особистісна: вона не вплине якимсь чином на довіру до військових. Та це урок для всіх нас про те, що не треба поспішали робити собі кумира – перш за все слід детально подивитись на позицію, психологію та поведінку людини, а тоді вже робити вибір.
Ця історія матиме деякі позитивні наслідки хоча б тому, що депутати запровадили заходи безпеки у Верховній Раді. Новина про те, що політики носять зброю, не стала великим відкриттям. Хтось носив її просто так, а хтось і справді дещо агресивний у Верховній Раді. Рано чи пізно депутати могли використати зброю і в своїх особистісних конфліктах. Це також сигнал до того, що слід посилити контроль над неконтрольованим розповсюдженням зброї.
Так скрізь рамки не поставиш. Гранати гуляють не тільки в сумці Надії Савченко – ледь не щотижня в Україні відбуваються інциденти з вибухами.
Тож формально урок з цієї історії винесли. Та треба робити значно більші висновки. У суспільстві багато агресії: як політикам, так й іншим представникам держави треба задуматись, як обережно та делікатно діяти, а заразом – нейтралізувати войовничі настрої. Нині їх уособленням стала Савченко, але такі невротичні прояви, на превеликий жаль, у великих масштабах присутні в Україні.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени