«Казка про золоту рибку» – це ж не про дітей. Вона про дорослих, які забули причинно-наслідкові зв'язки. Навесні 2014-го Москва могла думати, що її майбутнє тріумфальне. Крим відібрано в України. Київ починає грузнути у війні з найманцями. Захід вводить косметичні санкції і старанно вмовляє Кремль сісти за стіл переговорів, пише Павло Казарін для Крим.Реалії .
За спиною у Володимира Путіна – тріумфально виграна Олімпіада. Один з найнижчих рівнів держборгу. Нафта по сто з гаком доларів за барель. Росія головує в G8.
На той момент потрібно було бути відчайдушним оптимістом, щоб ставити в політичному тоталізаторі на Україну. Ніхто не знав, чи зможе воювати армія. Боєздатних частин було до божевілля мало. Країна нагадувала хворого, що виринув з коми, який намагався зрозуміти, які саме м'язи атрофувалися в його державному організмі за двадцять три роки бездіяльності. До того ж на місці вирваного з коренем Криму була зяюча рана.
Як виглядала б реальність, якби російське керівництво не вирішило втрутитися в президентські вибори у США?Хто знає, як би склалася історія, якби Москва вирішила, що їй досить? Якби вона не стала перетворювати Донбас на гарячу точку? Якби не стала відряджати на схід України солдатів і найманців? Якби не стала надавати їм зброю і «буки»?
Хто знає, в який момент ситуація б затихла, якби Кремль не став брати участь в сирійській кампанії? Якби російські бомби не забирали життя мирних жителів? Якби російське посередництво і далі залишалося дипломатичним, яке добре своїми правами і відсутністю зобов'язань?
Хто знає, як виглядала б реальність, якби російське керівництво не вирішило втрутитися в президентські вибори у США? Якби Конгрес і Сенат не сприймали Москву як загрозу своїй політсистемі? Якби Дональду Трампу не довелося зображати з себе яструба, щоб позбутися підозр в лояльності до Кремля?
Хто знає, як би реагувала Європа, якби Москва не порушувала свої обіцянки про долю газових турбін Siemens? Якби не намагалася втручатися в долі колишніх югославських республік? Якби не робила демонстративну ставку на Марін Ле Пен, яка програла вибори своєму опонентові?
Вся історія останніх трьох років – це приклад того, як Володимира Путіна раз по раз не влаштовував виграний ним трофей. Йому було мало корита, хати, звання стовпової дворянки і навіть статусу вільної цариці. Зростання амбіцій і віра у власну удачу – прекрасний спосіб поховати перспективи.
І ось тепер в Москві п'яний чоловік у футболці «Оплоту» б'є журналіста телекомпанії НТВ. Тієї самої, що протягом трьох останніх років співала осанну «доблесним захисникам Новоросії». Тільки вони тепер чомусь купаються в московських фонтанах і саме там чешуть свої кулаки.
А на іншому кінці планети президент США підписує системний закон про санкції. Той самий президент, перемогу якого ще недавно представляли як головне досягнення російської зовнішньої політики. Ті самі санкції, які виводять Росію в розряд країн, кожен крок яких буде відслідковуватися спеціальними службами.
Москві пора ставити пам'ятник своїм несправдженим надіям. Можливо, в майбутньому його навіть не знесуть. Для науки нащадкам.
Друкується з дозволу Радіо Свобода / Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США