Американський уряд, реалізуючи свою політику, буквально вириває дітей з рук їхніх батьків та розміщає їх в огороджених закритих приміщеннях (чиновники наполягають, що це не клітки, що ви). Американський президент вимагає, щоб правоохоронні органи припинили розслідувати його зв’язки і сам збирається з’ясовувати стосунки з політичними ворогами. Він ображає демократичних союзників і нахвалює диктаторів-убивць. Та й глобальна торговельна війна здається все більш ймовірною.
Що спільного мають ці історії? Очевидно, всі вони пов’язані з характером людини, яка очолює Білий дім. Безперечно, найгіршої людської істоти, якась колись перебувала на цій посаді. Та навколо є ще більший простір для контексту, і йдеться не лише про Дональда Трампа. Те, що ми спостерігаємо, це систематичне відкидання випробуваних часом американських цінностей – того, що справді зробило Америку великою.
До цього часу Америка була сильною нацією. Особливо завдяки тому, що ми вибралися з Другої світової війни, домінуючи на економічному та військовому поприщах, – небачена річ з часів розцвіту античного Риму. Та наша роль у світі була завжди про дещо більше, ніж гроші та зброя. Йшлося також про ідеї: Америка виступала за дещо більше, ніж сама – за свободу, права людини та верховенство права як універсальні принципи.
Трамп викидає в смітник усі ті речі, які робили нас великимиЗвісно, ми часто були далекі від цих ідеалів. Та ці ідеали були справжніми, на них зважали. Багато націй сповідували расистську політику. Та коли шведський економіст Гуннар Мюрдаль написав у 1944 році книжку про «проблему негрів», він назвав її «Американська дилема», позаяк бачив нас як націю, чия цивілізація мала «присмак просвітління» і чиї люди на деякому рівні були свідомі того, що їхнє ставлення до чорношкірих ішло врозріз з їхніми принципами.
І його віра в те, що в нас присутня певна дещиця гідності – чи, можливо, навіть доброти – яка, зрештою, була підтверджена тим підняттям та успіхом Америки, була неповною, виходячи з існування руху за громадянські права.
Та що може зробити ця американська доброта – яка іноді є дещо надколотою, та все ж справжньою – з американською владою, не кажучи вже про світову торгівлю? Відповідь полягає в тому, що протягом 70-ти років американська доброта та американська велич ішли рука в руку. Наші ідеали, і той факт, що інші країни знали, що ми тримаємось цих ідеалів, робили нас дещо відмінною великою силою – такою, що викликала довіру.
Подумайте над цим. Наприкінці Другої світової війни, ми та наші союзники, так би мовити, окупували велику частину світу. Ми могли залишитись окупантами на постійній основі та/або заснувати там уряди-маріонетки, так як СРСР у Східній Європі. І так, ми справді робили так у деяких країнах, що розвиваються. Наша історія з тим самим Іраном не надто красива.
Та натомість ми в основному допомагали нашим переможеним ворогам ставати на ноги, формуючи демократичні режими та ділячись своїми ключовими принципами щоби, зрештою, стати союзниками на поприщі захисту всіх тих цінностей. […]
І поки ти наражаєшся на спокусу розглядати міжнародні торговельні перемовини, що за словами Трампа перетворились на «свиню-скарбничку, яку всі підряд грабують», це цілком інша історія, – це не так. Торговельні угоди мали на меті (і втілили її) зробити Америку багатшою, та від самого початку вони також були про дещо більше, ніж долари та центи.
Насправді, сучасна система торгівлі в усьому світі була в основному дітищем не економістів або зацікавлених бізнесменів, а Корделла Халла, довгограючого державного секретаря ФРН, який вважав, що «процвітаюча торгівля між народами» є важливим елементом у побудові «міцного миру». Отже, ви можете вважати, що повоєнне створення Генеральної угоди з тарифів та торгівлі було в рамках тієї ж стратегії, яка більш-менш одночасно породжувала План Маршалла та створення НАТО.
І все те, що відбувається зараз – теж частина цього процесу. Злочини на кордоні, атака на внутрішнє верховенство закону, образи на адресу демократичних лідерів з одночасним вихвалянням бандитів, розірвання торговельних угод – все це означає кінець американської винятковості, повернення спиною до тих ідеалів, що відрізняли нас від інших сильних націй. […]
Тож Трамп не робить Америку знову великою. Він викидає в смітник усі ті речі, які робили нас великими, перетворюючи нас на ще одного хулігана – того, чиє цькування буде значно менш ефективним, ніж він собі уявляє.
Повний текст читайте на The New York Times
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени