7 вересня між Україною та Росією відбувся довгоочікуваний обмін 35-ма в’язнями. Український президент Володимир Зеленський назвав це «першим кроком до закінчення війни». Європейські лідери високо оцінили цю подію.
Ми поставили авторам нашої рубрики UkraineAlert наступні питання:
Хто заключив кращу угоду? Чи може це сигналізувати про готовність Росії нарешті домовитись та припинити війну? Що це значить для Зеленського? Яка від цього користь Кремлю? Який вплив це матиме на майбутній діалог у нормандському форматі? Як це бачить решта міжнародної спільноти? Концесія чи переговори?
Вілем Альдершоф, екс-керівник одного з підрозділів Європейської Комісії, міжнародний експерт
Будь-якому українському лідеру було б дуже важко не погодитись на цю угоду. Повернення такої кількості важливих українських в’язнів матиме позитивний вплив на сприйняття Зеленського всередині України, а також принесе йому користь на міжнародному рівні.
Втім, для Росії вочевидь умови були кращими. По-перше, Кремль отримав Володимира Цемаха, потенційного ключового свідка, який володіє інсайдерською інформацією про російський бук, що збив МН-17 в 2014-му. Ті, хто говорять, що РФ погодилась на всю цю обмінну операцію через те, що Цемах був головною ціллю від самого початку, цілком можуть мати рацію. По-друге, погоджуючись на обмін в’язнями, в очах західної погано поінформованої громадськості Росія може постати як «раціональна» та «готова до співпраці». І ризик у тому, що навіть політичні лідери можуть так подумати.
Важливо також усвідомити, що обмін був абсолютно нерівноцінним: всі російські в’язні, утримувані в Україні, винні в серйозних злочинах згідно зі законодавством будь-якої демократичної нації, де панує верховенство закону. Натомість всі українці були ув’язнені лише на основі скандальних і абсурдних фейків чи таких же сфабрикованих обвинувачень. На цьому медіа мають акцентувати більш чітко.
Звичайно, це не говорить про те, що обмін означає якісь позитивні зрушення щодо планів Росії на війну на Донбасі, а також Крим. Якщо, звісно ж, ця авантюра не стане надто дорогою, бо сьогодні ж дається майже задарма.
Ризик майбутнього саміту в нормандському форматі полягає в тому, що лідери на кшталт французького президента Еммануеля Макрона та німецького канцлера Ангели Меркель, які прагнуть представити це як «успіх» та менше протистояти Путіну, використовуватимуть таку «нову російську гнучкість», аби натиснути на Зеленського, щоб той пішов на «компроміси», які суперечать ключовим інтересам України.
Майкл Боцюрків, експерт-міжнародник
Не має значення, якої думки люди можуть бути про Зеленського, для його нової адміністрації цей обмін є великою перемогою. І це також дуже позитивний розвиток подій, що буде добре сприйнятий населенням, яке втомилось від більш ніж 5 років конфлікту.
Обмін робить Україну на один крок ближче до відновлення двосторонніх зв’язків з Російською Федерацію, і, сподіваймось, ближче до вирішення конфлікту на Сході України. Це створить більш позитивну атмосферу для мирного саміту в нормандському форматі, який французький президент Еммануель Макрон запропонував провести згодом цього місяця.
Чому Росія погодилась на цей обмін? Росіяни спроміглись отримати ключового «фігуранта» у розслідуванні МН-17 і показати світу, що вони здатні на позитивні жести. Та, зрештою, Україна отримала від обміну більше, ніж Росія: фактично кожен славнозвісний український політв'язень, утримуваний Росією, вийшов на свободу.
Після успішних переговорів з обміну в’язнями та ухвалення парламентом зняття недоторканності з депутатів, важко уявити, що Зеленський проверне далі. Та одну річ можна сказати напевне: минулі кілька днів показали, що він не такий легковаговик, як багато хто передбачав. Очікую на підйом його і без того високого рейтингу.
Майкл Карпентер, колишній високопосадовець Пентагону, директор Аналітичного Центру Байдена
По-перше, очевидно, що слід порадіти за українців, які були незаконно ув’язнені в Росії, та за їхні сім'ї. Деякі з цих нещасних були відправлені до Сибіру на десятиліття гнити в тюрмі, ось як Олег Сенцов.
По-друге, Україна вочевидь намагалась утриматись від звільнення Володимира Цемаха, який командував підрозділом протиповітряної оборони, що має відношення до збиття МН-17. Та Росія наполягла, щоб його включили до списків, погрожуючи відмовитись від домовленостей, якщо про нього там не йтиметься.
Тож у той час, як я цілковито розумію невдоволення сімей жертв МН-17, я щасливий за українські сім'ї, які возз'єднались зі своїми близькими. Зрештою, всі ми знаємо, хто відповідальний за збиття МН-17: Росія.
По-четверте, я був би дуже обережний з тим, щоб інтерпретувати це як крок до закінчення війни. Серпень видався одним із найбільш кривавих місяців на Донбасі за довгий період. Більш важливо, що жодна країна не стимулює Путіна до деескалації.
Пітер Дікінсон, науковий співробітник Atlantic Council, видавець журналів Business Ukraine і Lviv Today
Забезпечення звільнення 35 українських в’язнів є великою перемогою для Зеленського, що підвищить авторитет всередині країни та підніме його міжнародний статус. У той же час це породить занепокоєння щодо очевидної готовності нового українського лідера облишити практику залучення міжнародних посередників і мати справу напряму з Кремлем. Зокрема, значну тривогу серед партнерів України викликає рішення Києва обміняти причетного до катастрофи МН-17 Володимира Цемаха на утримуваних Росією українців попри заклики не робити цього. Та як би там не було, обмін в’язнями становить прорив у мирному процесі після кількох років безвиході, й усі сторони прагнутимуть опиратись на це під час очікуваного саміту в нормандському форматі. Враховуючи непереборне стремління міжнародної спільноти до якогось вирішення конфлікту, готовність Зеленського іти на компроміси Кремлю будуть і вітати, і заохочувати. Тепер він повинен знайти баланс між прогресом назустріч миру та надійним захистом національних інтересів України. Українці втомлені війною, але вони не приймуть потьомкінський мир на умовах Москви.
Джон Хербст, екс-посол США в Україні, директор Євразійського центру при Atlantic Council
Обмін в’язнями — очевидна перемога Зеленського та України, але він має цінність і для президента Володимира Путіна.
Захоплений натовп, який приєднався до Зеленського в аеропорту вітати повернення в’язнів, ясно дає зрозуміти, що він багато досяг, виконуючи передвиборчі обіцянки.
Не дивлячись на невелику перемогу Путіна, обмін полоненими все ж позитивна подія. По-перше, Україна відправила до Москви Володимира Цемаха — офіцера, який допоміг повернути Росії бук, з якого збили МН-17, цивільний авіалайнер, в липні 2014-го. Голландці хотіли допитати його, що стало би проблемою для Москви. По-друге, Путін може вказати на обмін в’язнями як «доказ» європейським партнерам, що він хоче миру.
Деякі великі ентузіасти вітають цей обмін як провісник майбутнього миру. Було б чудово, але ще не час відкривати шампанське. Були обміни полоненими і до того. І справжній мир прийде лише тоді, коли Путін зрозуміє, що він не може змусити Київ виконувати свою волю. А для цього необхідне подальше бажання українців іти на жертви, захищаючи свою територію та суверенітет, а також потужна підтримка справедливої боротьби України.
Готовність України продовжувати боротьбу під сумнів не ставиться. І захоплений натовп, який вітав повернення в’язнів до України, на контрасті з тишею, що супроводжувала прибуття російських обмінених у Москві, нагадує нам, що це Кремль, а не росіяни, ведуть війну проти українців. Та що стосується другої умови, то чому Білий дім так несамовито утримує ті 250 мільйонів доларів військової допомоги Україні, за які проголосував Конгрес за підтримки високопоставлених експертів з національної безпеки США?
Адріан Каратницький, науковий співробітник Atlantic Council
Найбільш важливим результатом є те, що 35 невинних українців звільнено з несправедливого полону. Це велике досягнення Зеленського. Та це в тій же мірі плід українських та міжнародних зусиль останніх кількох років. Обмін є наслідком створення Україною сильної армії, войовничого духу країни, настрою українських військових сил, і довготермінових ефектів міжнародних санкцій. Все це показало Путіну, що здачі суверенітету не буде, і підкреслило дурість його зусиль на знищення «штучної держави» України. Можна лише сподіватися, що ці реалії приведуть Путіна на стежку миру. Та лише час покаже — якщо покаже — є це провісником ширшого порозуміння між Україною та Росією, чи одноразового.
Александр Вершбоу, почесний член Atlantic Council і екс-посол США в Росії
Обидві сторони «виграли», отримавши назад 35 своїх земляків, але українці можуть претендувати на більшу моральну перемогу, так як багатьох їхніх людей, які були несправедливо ув’язнені, звільнили, включаючи політв'язня Олега Сенцова і 24 моряків, захоплених в ході інциденту в Керченській протоці. Та Україна мала заплатити велику ціну, віддавши Володимира Цемаха, колишнього командира Донбасу, причетного до збиття МН-17 в 2014 році. Цемах, український громадянин, якого лише нещодавно захопили українські спецсили в ході сміливої операції на лінії ворога, тепер уникне свідчень у голландських судах, що би могло підірвати російську дезінформаційну кампанію про катастрофу МН-17. В той час як обмін в’язнями посилив надії на мир в Україні в західних столицях, нічого не вказує на те, що Росія стала більш готовою до справжнього припинення війни та імплементації Мінських домовленостей на умовах, прийнятних для України. Путін може сподіватись, що західна похвала його «гуманітарного жесту» зменшить тиск на Москву з метою покласти край неоголошеній війні на Донбасі та покладе на Зеленського тягар піти на всі поступки. Зараз США та союзники мають продовжити уважно стежити за російською агресією та показати більшу підтримку Зеленському, включаючи розблокування американської військової допомоги.
Перевод НВ
НВ обладает эксклюзивным правом на перевод и публикацию колонок Atlantic Council. Републикация полной версии текста запрещена
Присоединяйтесь к нашему телеграм-каналу Мнения НВ