Від восьми до дванадцяти

Антикорупційний прокурор Назар Холодницький пояснює, як депутат Олександр Онищенко втік із країни, чому він і деякі інші корупціонери від влади все одно отримають строк, і навіть уточнює, який

Олександра Горчинська

Гучне розслідування справи щодо газових схем депутата і бізнесмена Олександра Онищенка за тиждень перетворило антикорупційного прокурора Назара Холодницького в одного з найзатребуваніших спікерів країни.

Для призначеного півроку тому і першого в історії України прокурора, покликаного кинути головних корупціонерів країни за ґрати, ця справа — перший гучний іспит на посаді. Холодницький починав свою кар'єру з прокуратури Київської області та Києво-Святошинського району. Пізніше, з березня до грудня 2014‑го, працював помічником першого заступника генпрокурора України. У грудні того ж року генпрокурор Віталій Ярема призначив Холодницького заступником прокуратури АР Крим. На той момент півострів уже був окупований Росією, а тому призначення Холодницького багато хто розцінив як заслання.

Ще більш неочікуваною виявилася перемога 31‑річного Холодницького у конкурсі на посаду головного антикорупційного органу країни. При цьому члени відбіркової комісії характеризували його як людину, здатну протистояти тиску.

Прокурор зустрічає НВ біля дверей свого кабінету, в якому відразу привертає увагу великий акваріум. Холодницький згадує, що в перший робочий день до напередодні створеної структури на роботу вийшли тільки він і акваріумні рибки. Відтоді офіс Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) хоч і виріс, але все одно потребує кадрів.

Накинувши для солідності піджак, молодий прокурор готовий відповідати на питання і жестом запрошує НВ до бесіди.

— Одна з найрезонансніших справ САП сьогодні — справа народного депутата і "газового короля" Олександра Онищенка, який після вручення йому підозри втік за кордон. Чому так сталося?

— Те, що він втече, обговорювалося з того часу, коли я заніс подання до Верховної ради (ВР). Те, що він все ж зробив це, говорить про те, що він, м'яко кажучи, брехун і слова не тримає.

Він — народний депутат України. Як би ми не хотіли, так написані чинні закони. Поки є мандат, депутатський імунітет, ніхто — ні Національне антикорупційне бюро (НАБУ), ні поліція, ні військова, ні спецпрокуратура — затримувати, прослуховувати або починати будь-які заходи без згоди ВР не може.

Це питання не до НАБУ і не до САП, які нібито дали йому можливість втекти. Втекти йому дав статус народного депутата.

— Як це вплине на розслідування?

— Допитувати ми його не можемо, але слідство триває. Крім нього, затримано ще 12 осіб — співучасники схеми. Інші в розшуку. Проводилися обшуки в адвокатів, які всіма можливими способами, користуючись своїми адвокатськими посвідченнями, всіляко намагалися приховати докази злочинної діяльності Онищенка.

Але це нас не зупинить — ми встановимо істину та зберемо докази. Після підозри ми оголосимо його в розшук, а далі — Інтерпол. Якщо не знайдуть, то будемо починати заочний судовий процес і заочне засудження. Покарання він не уникне точно.

— Яким буде це покарання?

— Від 8 до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Іншим загрожує десь так само — залежить від ролі кожного з них у цій справі.

— Були заяви, що деяким свідкам у справі Онищенка загрожують. Хто і кому?

— У нас є такі заяви, так. Я чув і про те, що після обшуку в одного з адвокатів нібито знайшли якесь пристосування для прослуховування. Маячня. Ну, може, вони свої [пристосування] забули заховати, я не знаю.

— Де він зараз перебуває?

— Буквально перед інтерв'ю стало відомо, що він знов у Москві. Переміщується: Москва — Відень, Відень — Москва. Нормально все у нього.

З'явилася інформація, що Онищенко шукає виходи на Кремль. Успіхів йому. Є 111‑та стаття про держзраду. Раді будемо її додати, якщо такі факти підтвердяться.

— Виходить, що перша гучна справа закінчується втечею її фігуранта. Власне, це відразу ж і перше розчарування.

— Те, що він народний депутат,— це вибір наш з вами як громадян, які голосували на виборах. Поки ми не знімемо депутатську, суддівську недоторканність, всі тікатимуть.

Скоро буде 20 років, ювілей, як ми знімаємо депутатську недоторканність. Наскільки я пам'ятаю, це триває з 1998 року — з третього скликання. Всі кажуть, що цей імунітет потрібно зняти, не знімають, а потім звинувачують нас — САП, НАБУ — в тому, що підозрюваний тікає. Це ми, як громадяни, ініціювали цей імунітет, і НАБУ не може його зняти.

— Ви розслідуєте справу Ігоря Кононенка, якого часто називають сірим кардиналом і найвпливовішою людиною в БПП? Вдалося знайти якісь факти в його справі?

— У нас лежить заява екс-міністра економіки Айвараса Абромавичуса, в якій він навів факти, на його думку, корупційні. Один з цих епізодів, що стосується Андрія Пасішника та його незаконного впливу з метою призначення [його] на посаду заступника міністра, вже направлено в суд.

Ця справа чомусь отримала ім'я Кононенка, бо всі вирішили, що це був Кононенко. Хоча на допиті Абромавичус це спростував. Направити справу до суду тому, що народ хоче хліба і видовищ, ми не можемо. Кононенко в цій справі — свідок. Як би хто не хотів ув'язнити Кононенка, ми не можемо починати розслідування, поки у нас немає доказів. Дайте докази — ми направимо справу до суду.

— Що зі справою ще одного сірого кардинала — Миколи Мартиненка, депутатські повноваження якого наприкінці минулого року парламент припинив у зв'язку з підозрами в причетності до корупції? Ви говорили, що справу буде передано до суду до кінця травня. На якій вона стадії?

— Там ситуація інша. Зараз все впирається в міжнародні доручення, оскільки до справи залучені іноземні компанії, офшорні юрисдикції. Ще в квітні ми надіслали кілька запитів, але, на жаль, в Європі бюрократія ще крутіша, ніж у нас. І виконання запиту протягом чотирьох, а то й п'яти місяців — це стандартна процедура.

Ми не можемо зателефонувати до Чехії, Швейцарії та сказати, мовляв, ви нам видайте, а то нас тут громадськість душить. Їм це нецікаво. Інформація, яку ми маємо отримати від наших іноземних партнерів, вплине багато на що. Зокрема й на остаточний стан справ. Якщо доведемо вину — те саме, що й у разі з Онищенком: стаття 191 Кримінального кодексу, від 8 до 12 років.

— Онищенко заявляв, що нападки на нього — це реакція на те, що він відмовився давати НАБУ свідчення проти Мартиненка у справі про схеми в Енергоатомі. У нього дійсно брали свідчення?

— Одного разу, ще в лютому, його допитували як свідка. Він сказав, що не хоче спілкуватися. Потім, коли пройшли обшуки і з'явилося подання до ВР про зняття депутатської недоторканності, Онищенко виступив перед телеканалами і здивовано сказав: "Мене навіть жодного разу не викликали, дивно". А у нас лежить протокол його допиту.

Коли ти всесильний і знаєш, що недоторканний, можна включати дурника.

— Ви заявляли, що хотіли б дозволити прослуховування чиновників.

— Так, це було б гарантією досягнення правильних результатів і убезпечило б від відтоку інформації. НАБУ як орган, зобов'язаний забезпечувати всю повноту доказів, повинен мати всі повноваження. Щоб не було непорозумінь із СБУ, краще, щоб ми за це відповідали. Бо потім відповідальність розмивається, і важко шукати крайніх.

— Кого ви змогли б слухати?

— Фігурантів наших справ. Крім нардепів, оскільки у них імунітет, без згоди ВР на них не можна, грубо кажучи, навіть глянути. У президента також імунітет, закріплений Конституцією. У прем'єр-міністра таких привілеїв немає.

— Можна розмірковувати, допомогло б це у справі Онищенка, якби вже працювало, але знову повертаємося до недоторканності...

— Так, повертаємося. Чому деякі люди хочуть бути депутатами? Не тому, що їм так хочеться писати закони, ні. А тому, що це убезпечить їх від усіх засобів і механізмів і можна буде прикривати незаконну діяльність. На комітеті ВР дуже добре потім виступати і говорити: "А де прямі розмови з Онищенком?", при цьому знаючи, що він депутат. Це маніпуляція фактами, законами.

Саме тому ми півроку збирали факти і докази в його справі, працювали зі свідками, щоб показати, що саме він — організатор цієї схеми. Там чітко зазначено, що "без Романовича нічого не вирішуємо", "Романович сказав продати". Хоча, я не виключаю, що зараз нам будуть говорити, що це не той Романович, мовляв, скільки Романовичів в Україні, і ми будемо рахувати їх. Але ми у своїй правовій і доказовій базі впевнені.

Так, нам зараз закидатимуть, що це політичне замовлення. Питати: чому не Коломойський, не Ахметов, не Пінчук? На все свій час. Так, Онищенко — перший. Має ж бути хтось перший. Чи нам за абеткою треба було починати, з літери А?

— Як вам працювати з генпрокурором Юрієм Луценком? На адресу його попередника, Шокіна, було багато критики і претензій.

— Ще мало часу пройшло, щоб робити якісь висновки. Але в цілому особливих претензій у мене немає. У справі того-таки Онищенка, наприклад, у нас з генпрокурором Луценком взаєморозуміння.

Але мене турбує питання підслідності. Я про це кажу Луценку, але, на жаль, мене поки не чують. Це коли неуповноважені органи розслідують справи, які мають бути нашими, а потім направляють нам для завершення. Підмітати за кимось ми теж не будемо. Закон чітко пише, що таке підслідність і як з нею працювати. Я кажу про низку різних справ, зокрема резонансних, які, наприклад, розслідує військова прокуратура.

— Як справа Сергія Курченка з так званої Сім'ї Януковича, якою, як нещодавно з'ясувалося, займався військовий прокурор Костянтин Кулик?

— Наскільки мені відомо, Кулик у цій справі з'явився буквально за два чи три тижні до початку цих затримань. Узагалі ж керувала цією справою група Володимира Жербицького — заступника військового прокурора.

Справу Кулика ініціював мій перший заступник, солдат АТО Максим Грищук. Він сказав: "Я воював, у мене є деяка інформація, і я хочу довести цю справу до кінця". Він цю справу вів, веде, він погоджував підозру. Це його перемога і наша відповідальність.

Є докази, є квартири, які з'явилися незрозуміло звідки. Ми викликали Кулика на допит кілька разів. Він не з'являвся з різних приводів. Є декларація за п'ять років, де написано, що зароблено 2 млн грн, а майна — на 20 млн грн. Поясни. Якщо спадщина або в лотерею виграв — прийди і поясни. Не прийшов.

— Розкажіть про співпрацю з іншими структурами. Зокрема, з судами. Чи не "ріжуть" вони справи?

— Зараз постало питання про створення антикорупційного суду. З судами є деякі непорозуміння. Наприклад, буває витік інформації. Якось ми прийшли на обшук до одного з суддів, а біля нього лежить постанова суду про цей обшук. Тобто за два дні до цього він знав, що ми прийдемо.

— Можете сказати, яка зарплата у вас і ваших підлеглих? Чи вважаєте ви її достатньою?

— Моя зарплата — ні для кого не секрет. Я отримую близько 100 тис. грн. Мої підлеглі, рядові співробітники, отримують близько 50 тис. грн на місяць. У порівнянні із зарплатами інших прокурорів це великі гроші, але вимоги та обов'язки у нас теж високі. Хто хоче таку зарплату — приходьте, у нас є вакансії, треба пройти конкурс.