Острів Свободи

З допомогою повної децентралізації влади, культу громадянських свобод і традиціоналізму в суспільно-політичному устрої Швейцарія побудувала найбільш грошовиту економіку континенту

 

Анна Павленко

 

 

У 1999 році перша стаття новоприйнятої швейцарської конституції закріпила перелік з 26 кантонів, які разом утворюють державу під офіційною назвою Швейцарська Конфедерація. Тобто певний союз незалежних кантонів. Цей бренд робить країну унікальною, позаяк у сучасному світі більше немає держав з конфедеративним устроєм. Та й Швейцарія, строго кажучи, такою вже не є. Назва — це данина історичній традиції, яка сформувала цю центральноєвропейську державу.

З глибокого Середньовіччя і донині суспільно-політичний устрій Швейцарії являє світу унікальний приклад побудови міцної держави з максимальною децентралізацією влади. “Саме цим Швейцарія відрізняється від більшості інших країн, де правили монархи та існувала сильна централізована система,— каже 52‑річний Мартін Боймле, депутат швейцарського парламенту, голова Зеленої ліберальної партії.— Тут дуже давні традиції демократії".

При цьому Швейцарія залишається великим мультикультурним союзом, де кантони поділяються на німецько-, франко- та італомовні. А з 8,2 млн населення держави 1,9 млн, тобто практично чверть,— іноземні громадяни. Швейцарія належить до числа країн із чималою часткою іноземців, які в ній проживають.

Такий ажіотаж час від часу викликає міжетнічні тертя, стверджує Франк Бейлі, французький шеф-кухар, який пропрацював у Швейцарії 15 років. Місцеві вважають, що приїжджі відбирають у них робочі місця. Крім того, на його думку, у Швейцарії домінує німецька культура, в якій французам буває незатишно. І навіть у французьких кантонах він нерідко почувався чужим. “Там нас називають фрузами,— розповідає Бейлі.— Це образливий вислів".

Крім національних і культурних відмінностей, швейцарці стикаються з мовним розмаїттям. Свої плюси і мінуси бачить у цьому Марсель Шмід, 42‑річний інструктор з парапланеризму з міста Крінс, що в кантоні Люцерн. “Мультилінгвізм буває бар'єром і потребує чималих адміністративних витрат,— говорить він.— Але для нас він радше перевага, оскільки більшість швейцарців говорять кількома мовами".

Найбільша цінність такого світопорядку — всілякі громадські свободи. У 2016 році в щорічному рейтингу Індекс економічної свободи, який складає американський дослідний інститут The Heritage Foundation, Швейцарія стала першою в Європі і четвертою в світі за цим дуже важливим показником. Попереду традиційно далекі від нас Гонконг, Сінгапур і Нова Зеландія.

До 1848 року Швейцарія сформувалася в єдину державу зі своєю конституцією, спільним урядом, парламентом і єдиними законами. Тоді ж вона перестала бути конфедерацією, якою була з 1291 року, і за своїм політичним устроєм перетворилася на федеративну республіку. Однак офіційна назва держави залишилася колишньою — Швейцарська Конфедерація.

Ця назва відображає високу значущість традиціоналізму для швейцарців. Як і століття тому, вони не втрачають можливості взяти участь у державному регулюванні і місцевому самоврядуванні. Швейцарія чотири рази на рік проводить референдуми, на яких вирішуються питання як федерального, так і кантонального рівня.

Наприклад, у кінці листопада жителі 36‑тисячного німецькомовного кантону Обвальден у Швейцарії прийшли на референдум, щоб вирішити: чи потрібен їхньому адміністративному регіону податок на спадщину. Зрештою голосами 71% виборців податок було скасовано. Тепер Обвальден стане привабливішим для багатих швейцарських та іноземних пенсіонерів, сподівається влада кантону. Оскільки придбану тут нерухомість можна буде передати нащадкам, не сплачуючи при цьому податок.

Обвальденцям є на що розраховувати. До сирійських подій Швейцарія посідала перше місце серед європейських країн за темпами імміграції. Тут на 1 тис. жителів припадало 20 приїжджих на рік. За цим показником Конфедерація випереджала Німеччину (8,4 приїжджих), Велику Британію (8,2), Іспанію (6) і Францію (5,1). Ймовірно, частина багатих іноземців, приймаючи рішення, де їм придбати житлову або нежитлову нерухомість, насамперед обведуть червоним олівцем на карті кантон Швейцарії Обвальден.

Кожен кантон має власну конституцію, уряд і законодавчі органи — кантональні ради. Всі адміністративні одиниці країни мають широку автономію у сфері освіти, здоров'я та громадського порядку.

На регулярних локальних референдумах швейцарці самі вирішують, за якою шкільною програмою навчатимуться їхні діти, які соціальні виплати будуть отримувати незаможні і якими мають бути ставки кантонального та місцевого податків. Останні є частиною трирівневої системи оподаткування, в якій загальний — федеральний податок, зазвичай, має найнижчу ставку. Трохи більшу суму швейцарці відраховують до бюджету кантону і ще істотнішу — на користь власної громади.

В окремих регіонах система волевиявлення відрізняється унікальним історичним колоритом. Так, у кантонах Аппенцелль-Іннерроден і Гларус жителі раз на рік збираються на головній площі центрального міста і голосують за законопроекти підняттям руки. Таким же чином вони обирають членів кантонального уряду.

"В умовах федералізму місцеве історичне та культурне розмаїття враховується, підтримується і таким чином зберігається",— зазначає Шмід. На підтвердження своїх слів він наводить ще один приклад: у згаданому кантоні Аппенцелль-Іннерроден здавна популярна альтернативна народна медицина. Місцеве населення виступає за її збереження, і тому кантональне законодавство захищає традиційну галузь від зазіхань великих гравців фармацевтичної індустрії.

В рамках федерального закону про одержання швейцарського паспорта кожен кантон висуває свої вимоги до того, скільки років іммігрант має жити в країні і що він має знати для того, щоб отримати паспорт. "У результаті в деяких французьких кантонах Швейцарії буває простіше отримати паспорт громадянина, ніж у німецьких",— розповідає Боймле.

20 травня 1992 року влада Швейцарії вирішила порвати зі своєю позаблоковістю і подала заявку на вступ у Євросоюз. Проте вже у грудні в країні пройшов референдум, на якому 50,3% швейцарців, або 16 з 26 кантонів, висловилися проти вступу в ЄС.

Євроінтеграцію відкинули практично всі німецько- та італомовні кантони, тоді як франкомовна частина країни підтримала вступ до ЄС. В результатах голосування знайшов своє відображення протест швейцарців переважно з сільських регіонів проти політичного, інтелектуального і бізнес-істеблішменту країни. Крім того, противники злиття з Брюсселем бачили в ЄС загрозу традиціям власного держуправління і перспективу напливу мігрантів.

У червні 2016‑го Рада кантонів Швейцарії проголосувала за відкликання поданої в 1992‑му заявки. Це рішення збіглося з 725‑річчям утворення Швейцарської Конфедерації. І от якраз на відзначенні цього ювілею міністр закордонних справ Швейцарії Дідьє Буркхальтер сказав: "У нас є основоположні двосторонні угоди з нашим найближчим партнером, Європейським союзом, але ми не хочемо вступати в нього".

Швейцарці залишаються вірними заповітам старовини. Вони прагнуть до торгово-економічного союзу з ЄС, але не бажають передавати повноваження наднаціональним утворенням, прагнучи зберегти ідентичність.

У будь-якому разі ЄС для Конфедерації є основним торговельним партнером — другим після США за обсягами експорту та четвертим після Китаю, Росії і США з імпорту. З 2002 року між ЄС і Швейцарією почав діяти перший секторальний пакет. Це домовленості про лібералізацію ринків, договір про співробітництво в науці, цивільній авіації, наземному транспорті, про свободу пересування робочої сили тощо. З 2004 року пакет був розширений. Тоді ж Швейцарія увійшла в Шенгенську угоду.

 

 

Ще два століття тому ця центральноєвропейська країна заявила про свій нейтралітет, який хоч і був визнаний на міжнародному рівні, але потребував гарантій. Такою гарантією для Швейцарії стала власна сильна армія. Сьогодні ця країна є однією з найбільш мілітаризованих у світі. Тут обов'язкова військова служба для чоловіків, а табельну вогнепальну зброю швейцарці зберігають у себе вдома.

Позиція збройного нейтралітету вберегла Швейцарію від руйнувань Першої і Другої світових воєн. У результаті країна зміцнила свою економіку, стала стабільною банківською гаванню для фінансів з усього світу і зарекомендувала себе як неупереджений посередник для сторін конфлікту.

Безпечні для Швейцарії і деякі внутрішні суперечності. Незважаючи на культурну різноманітність, тут немає великих сепаратистських рухів. Багатоголосся Швейцарії сприяє її розвитку. На кожного швейцарця щорічно припадає $80,2 тис. ВВП, що на 30% перевищує аналогічний показник США. Боймле говорить НВ, що в надрах його країни немає нафти, газу, золота та інших грошовитих копалин, зате є більш важливий у сучасному світі капітал. "Ми завжди були відкриті для вільної торгівлі, нових ринків, імміграції найкращих, а також для інновацій",— резюмує швейцарський політик.