1948 року американський біолог Альфред Кінсі написав книгу «Сексуальна поведінка чоловіка». У ній він пропонував шкалу зі значеннями від 0 до 6, де 0 – це повна гетеросексуальність, а 6 – виняткова гомосексуальність. Кінсі писав, що місце, яке кожен займає на цій шкалі, визначається в період розвитку плоду в матці, – пише Павло Казарін для Крим.Реалії.
Книга спричинила скандал. У той час було прийнято вважати гомосексуальність хворобою, яку можна і потрібно лікувати. А Кінсі стверджував, що сексуальні переваги закладаються ще в утробі матері. І залишаються незмінними протягом життя.
Кінсі не поодинокий. Протягом наступних десятиліть до цієї теми зверталися біологи у всьому світі. В результаті, в 1992 році, гомосексуальність викреслили з Міжнародної класифікації хвороб МКБ-10 (International Classification of Deseases, ICD-10).
Виявилося, що сексуальна ідентичність закладається під час другого періоду вагітності. Що на переваги впливають гормональний фон і хімічні речовини. Що високий тестостерон у вагітної мами (наприклад, через синдром конгенітальної гіперплазії надниркових залоз) призводить до бі- або гомосексуальності у народжених дівчаток.
Боротьба з ЛГБТ стає зручним порядком денним для будь-якого авторитарного режиму
Коли нідерландський нейробіолог Дік Свааб вперше опублікував результати своїх досліджень – його навіть звинуватили в нацизмі. Він стверджував, що сексуальні уподобання не мають нічого спільного з вихованням. Їх неможливо «виправити», тому що вони формуються на етапі плода. Свааб писав, що навіть функціональні ланцюги мозку у людей різних орієнтацій працюють по-різному. Через це біологу довгий час дорікали євгенікою.
У підсумку, вся друга половина двадцятого століття стала часом розвінчання міфів. Виявилося, що гомосексуальна поведінка зустрічається у 1500 видів тварин – від комах до ссавців.
Виявилося, що виховання в гомосексуальній сім'ї не визначає сексуальну ідентичність дитини.
З'ясувалося, що спроби лікувати гомосексуальність марні. У кращому випадку вони призводять до того, що люди приховують свої почуття. Що, в свою чергу, загрожує депресіями і самогубствами. У 2009 році крапку в цьому питанні поставив звіт Американської психологічної асоціації (АРА).
І найдивовижніше в тому, що ми досі живемо всередині дискусії про ЛГБТ.
Сперечаємося про їх право укладати договори про громадянське партнерство. Дискутуємо про «порочність» одностатевих стосунків. Міркуємо про загрози депопуляції, як ніби процентна частка ЛГБТ-спільноти не є константою з покоління в покоління.
Ми продовжуємо вірити в «гей-пропаганду» і в те, що вона здатна переробити чужу ідентичність. Міркуємо про загрози традиційним цінностям, хоча ЛГБТ супроводжували наш вид протягом усієї еволюції. Шукаємо соціальне там, де все пояснюється біологією.
Звичайно, почасти наші помилки – данина часу.
Зрештою, не так вже й багато часу пройшло з моменту появи наукових досліджень з цієї теми. Тим більше, що наша країна і зовсім була до недавнього часу виключена з європейської медичної і суспільної дискусії.
Якісь країни продовжують сповідувати гомофобію через релігійну традицію. Через те, що шукають у священних книгах не стільки етику, скільки соціальні приписи.
Але є й ще один важливий фактор для гомофобії. Ми живемо в світі, який стрімко змінюється. На наших очах вимирають цілі професії і галузі. Люди стають не потрібні там, де їх замінюють машини. Соціальні інститути тріщать під натиском технологій. І гендерна ідентичність для сучасної людини стає мало не останнім острівцем її персональної ідентичності.
Це неї останній рубікон. Навколо неї вирує хаос. Вона живе в калейдоскопі постійно мінливого світу. У неї відбирають стабільність і прогнозованість. Вона нічого не може з цим вдіяти. І тому робить свою гетеросексуальність останнім рубежем самоактуалізації.
З цієї ж причини боротьба з ЛГБТ стає зручним порядком денним для будь-якого авторитарного режиму. Тому що авторитарний режим за своєю природою приречений торгувати минулим і ідеєю повернення в якесь ідеальне «вчора». Його порядок денниі – це «стабільність», та сама, в якій немає місця для ЛГБТ. Тому що сама ідея рівноправності ЛГБТ – це вже замах на «стабільність» і «традицію».
Але в тому й річ, що все це – лише прикмета нашого часу.
Років через сорок нові консерватори стануть говорити, що шлюб – це священний союз між чоловіком і чоловіком, чоловіком і жінкою, жінкою і жінкою, але ніяк не між людиною і андроїдом. А ламати списи наші діти будуть на тему біоінженерії, кіборгів і неорганічного життя.
І якщо вас лякає ідея, що світ змінюється – доведеться засмутити. Він продовжить змінюватися. Зі швидкістю 60 хвилин на годину. Чим швидше ми це зрозуміємо – тим краще.
Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени