Коли стало питання вечеряти у перший вечір у Нью-Йорку, моя подруга-француженка відвела мене у свій древній улюблений єврейський ресторанчик на Мангеттені. З першого погляду стало ясно, що три білявки схожі одна на одну: адміністраторка, офіціантка й дівчина за баром — точно наші. Як потім з’ясувалося, із Закарпаття. Дуже зраділи, що говорю з ними саме українською. Хумус був реально суперзачьотний. А порції - явно бонусні, з огляду на мій статус землячки.
Потім я прокидаюся о 5 ранку від джетлегу. Вмикаю американські новини, дізнатися, хто ж там збирається вигравати наступні президентські в США. І в перших новинах — Україна, Трамп, Байден. Тут це зараз одна з головних дискусій по телевізору.
Потім я зустрічаюся з міжнародною групою — молодими, але вже впливовими лідерами з усіх країн світу. І майже кожен другий підходить запитати, то що ж там в Україні, та як там новий президент, і що буде.
А потім ми йдемо в штаб-квартиру ООН, де зустрічаємося із заступницею генсека з політичних питань, і на моє питання щодо України, вона крім іншого відповідає про те, що багато людей «оптимістично налаштовані» й «чекають від України результативних реформ». Каже вона це без поблажливості, як часто буває, а так, щиро по-людськи.
Якісь випадкові й закономірні речі змушують мене відчувати, що Україна зараз перебуває в особливому моменті. Висока планка очікувань/запитів завжди пов’язана з ризиками. Але містить і багато можливостей для країни. Увага людей — це сьогодні стратегічний ресурс у світі. Очевидно, що наша присутність у світовому порядку денному не від доброго життя. Але цим моментом можна і варто скористатися для просування наших інтересів.
Текст опубліковано з дозволу автора
Долучайтеся до нашого телеграм-каналу Мнения НВ