Особлива точка зору

Геннадій Москаль, ветеран української політики і губернатор Закарпаття, дає несподівану оцінку процесам, що відбуваються в цьому регіоні, в пух і прах розносить реформу МВС і згадує яскраві епізоди зі свого досвіду головою Луганської військово-цивільної адміністрації

Іван Верстюк

НВ непросто було зустрітися з губернатором Закарпатської області Геннадієм Москалем. Все ніяк не вдавалося узгодити дату і час зустрічі, оскільки губернатора не було на місці. Вже приїхавши в Ужгород і прийшовши в обласну адміністрацію, НВ все ж таки зміг зловити Москаля в його кабінеті — за кілька годин до того, як він знову відправився колесити по Закарпаттю.

Колишній заступник міністра внутрішніх справ, народний депутат і голова Луганської військово-цивільної адміністрації — політичний важковаговик не тільки за закарпатськими, але і за київськими мірками. Місцеві активісти ним незадоволені, вважаючи, що він недостатньо активно бореться з потоками контрабанди в прикордонній області. А ось закарпатські чиновники з повагою ставляться до досвіду Москаля і його розуміння київських політичних пасьянсів.

Розмова з ним починається з гарячого — угорського питання і скандалу, пов'язаного з законом про освіту, який зобов'язує всіх школярів країни здобувати середню освіту українською мовою. Тут Москаль акуратно підбирає слова, називаючи закон "помилкою Києва", який, за його словами, не розуміє специфіки Закарпатського регіону.

— Ви очолюєте складний, етнічно неоднорідний регіон. Угорщина, наприклад, активно підтримує закарпатських угорців, в тому числі фінансово і паспортами. Ви бачите в цьому політичні ризики, ризики для безпеки регіону і всієї країни?

— Ніяких ризиків я не бачу. Зараз, коли між Києвом і Будапештом виникла конфліктна ситуація, ми діяли, щоб цей конфлікт попередити. Я попереджав Київ, що наші міністри занадто звикли закидати опонентів шапками. А мене в Угорщині знають всі міністри, вони постійно сюди приїжджають, ми ведемо діалог. Ніщо не віщувало біди, угорські міністри займалися гуманітарними питаннями, але тут втрутився Київ, і виник конфлікт.

Половина області працює в Росії, але проросійських настроїв немає

Угорщина найактивніше брала бійців АТО на реабілітацію. І ніхто з угорців не говорив, що не захищатиме Україну. Першим, хто загинув з закарпатських військовослужбовців, був угорець з Берегово. І тут з'явилася сьома стаття закону про освіту. Сюди приїжджала міністр [освіти] Лілія Гриневич і клялася, що останні правки в закон вона побачила вже в сесійній залі. Їх ініціювала нардеп Оксана Білозір і принесла їх спікеру Андрію Парубію. Я Гриневич так і сказав: треба було подивитися на редагування і, якщо потрібно, не голосувати за закон. Але всі тоді вирішили: подумаєш, мовляв, якась там Угорщина.

— Яким ви бачите вихід з цієї конфліктної ситуації?

— Коли готували закон про освіту, повинні були передбачити, що в Закарпатті, Чернівецькій та Одеській областях, а раніше ще й в Криму може виникнути мовний конфлікт. Невже трьох губернаторів цих регіонів не могли викликати до Києва, щоб вони пояснили, що не можна приймати такий закон? Підкреслюю: те, що нормально сприймається в Івано-Франківській області, де 98% населення складають українці, не проходить в Закарпатті.

А Київ живе якийсь своїм життям. Там багато радників, але від їхніх порад у нас одні біди. Угорщина — маленька країна, тому діаспора для неї дуже важлива. 1,2 млн угорців живуть в Румунії, 500 тис.— в Словаччині, а у нас, згідно з переписом 2001 року, — 150 тис. Тема захисту прав угорської меншини в пріоритеті у уряду Угорщини і особисто у прем'єр-міністра Віктора Орбана. Наша дипломатія повинна була передбачити, що реакція Угорщини на обмеження мовних прав закарпатських угорців буде жорсткою. У них вже була аналогічна ситуація з Румунією, в якій останній довелося піти на поступки. Подібні історії траплялися і в стосунках зі Словаччиною та Сербією. І Угорщина перемогла.

— Закарпатські угорці ведуть мову про те, щоб їм повернули мажоритарний виборчий округ, який дозволив би їм завжди мати свого представника в Раді. Як ви ставитеся до цієї ідеї?

— Вони і без округу здатні провести свого кандидата в Раду. Так, Василь Брензович від угорської партії КМКС був узятий в список БПП в 2014 році. Треба сказати, угорці дуже активні політично, всі ходять на вибори. У них немає такого, щоб батько голосував за Олега Ляшко, мати — за Юлію Тимошенко, а син — за Петра Порошенка. Угорці в своєму виборі безальтернативні. Це в українців голоси розсіюються, і якщо українці будуть підтримувати різних кандидатів на виборах в 2019 році, то угорці зможуть провести аж двох своїх кандидатів тільки по мажоритарці.

— Давайте поговоримо про Закарпатську митницю. Через область завжди йшли великі потоки контрабанди — як продуктів харчування, так і наркотичних речовин. Військовий прокурор Анатолій Матіос нещодавно заявив, що 150 км українсько-угорського кордону знаходяться в приватній власності. Це так?

— Це дурниці. Зараз, коли київські журналісти цікавляться у Військової прокуратури, у Генеральної прокуратури, у прикордонників про результати рейду на цей "приватний кордон", коли сюди зайшли вертольоти і бронетехніка, то їм відповідають, що вся інформація засекречена. Але я вам скажу, що в результаті того рейду не вилучили товарів навіть на одну гривню, жодної сигарети не знайшли. А пішли чутки — сотні мільйонів доларів, наркотики, сигарети, нелегали з Бангладешу. Я досі не розумію, навіщо Закарпаття виставили в такому непривабливому вигляді перед усією Україною.

— Стратегічне питання: куди зараз рухається Закарпаття? Ваш регіон завжди відрізнявся навіть від сусідніх областей. Тут, наприклад, голосували за Партію регіонів. Як Закарпаття бачить зараз своє місце на карті України — це єднальна частка з ЄС або регіон культурної окремливості?

— Якщо тут провести референдум про вступ до ЄС або НАТО, то, по-перше, буде стовідсоткова явка, а по-друге, всі підтримають такі ініціативи. Ми однозначно відчуваємо себе частиною спільного європейського простору. Межі нам тільки заважають. І немає тут ніяких сепаратистських настроїв — будь-хто це підтвердить. При цьому населення дуже релігійне. Якщо ти живеш на Закарпатті і не ходиш до церкви, на тебе дивляться як на дикуна.

— Московський патріархат підігріває на Закарпатті проросійські настрої?

— Ні. Половина області працює в Росії, але проросійських настроїв немає. Нашим гастарбайтерам ніхто ніколи не заборонить їздити в Росію на заробітки. А Росія з задоволенням їх приймає, адже у них золоті руки. Підмосков'я на 70% побудоване руками українців.

— Як область відчула на собі реформу децентралізації, яка задумувалася як перерозподіл бюджетних коштів в регіони, щоб ті насолоджувалися бюджетним профіцитом?

— Який там профіцит! Давайте заберемо дотації, субсидії, субвенції — і ми залишаємося збитковою галуззю. Ми на 76% живемо за рахунок державного бюджету. На нас децентралізація вплинула негативно. Яку б децентралізацію ми не проводили, власні доходи обласного бюджету Закарпаття більше 5 млрд грн ну ніяк не можуть бути. Це в Києві щось погано порахували.

Але на Закарпатті територіальні громади не створили жодного робочого місця. Вони чекають подачок з Києва, які з кожним роком стають все меншими. У нас 63% населення живе в селах, в той час як середній показник по країні — 30%. У ситуації, коли на чотири села — один підприємець і ніякої промисловості, децентралізація не працює.

У нас обласні витрати на медичну та освітню сфери закладені на рівні 409 млн грн, що створює дефіцит. Нам в Києві говорять: оптимізуйте установи освіти, лікарні та поліклініки. Як оптимізувати? Населення стабільне, порожніх шкіл немає.

— Ви довго працювали в органах правопорядку, були заступником міністра внутрішніх справ. Як ви оцінюєте результати реформи поліції?

— Як такої поліції немає. Вони ще можуть розкрити злочин на кшталт крадіжки велосипеда, але замовні вбивства, вогнепальні вбивства практично не розкриваються в Україні. А ви бачите, зараз пішла ціла хвиля таких злочинів. Поліцейські пройшли атестацію, конкурси, але це нічого не дало. Всі, хто був здатний щось розкрити, з поліції пішли. Або їх попросили піти. Я так скажу: щоб поліцейський був здатний ефективно працювати в групі по розкриттю вбивства журналіста Павла Шеремета, у нього має бути мінімум десять років стажу оперативно-розшукової діяльності.

На заміну старому поколінню поліцейських прийшли люди, які пройшли тримісячну підготовку. Але як можна когось навчити бути поліцейським за три місяці, коли у нас профтехучилища вчать по два роки, а вузи — мінімум по чотири? Це якась профанація. Я не розумію, навіщо було запрошувати некомпетентних людей з Грузії, щоб очолити реформу.

— А вам не пропонували в 2014 році очолити МВС?

— Ні.

— До призначення в Закарпатті ви працювали керівником Луганської військово-цивільної адміністрації. Після того як ви почали робити заяви про боротьбу з контрабандою в цьому регіоні, вас перевели в Ужгород. Чи є зв'язок?

— У нас не могло бути контрабанди, тому що ми закрили всі кордони. ОБСЄ регулярно писала на нас кляузи в зв'язку з цим. Коли Росія разом з Ігорем Теслярським взяла так звану ЛНР під свій контроль, то повинні були розуміти, що людям треба щось їсти, якось одягатися, десь заробляти гроші і якось отримувати пенсії та медичну допомогу. Але вони вважали, що будуть тільки стріляти, а забезпеченням потреб населення займеться Україна. Це не правильно. Взяли на себе відповідальність за територію? Тоді виконуйте зобов'язання.

— Чи повинна Україна підтримувати економічні зв'язки з окупованими територіями — закуповувати вугілля, наприклад — чи ви підтримуєте ідею блокади?

— Абсолютно підтримую. Ми не повинні нічого туди відправляти. У них відкриті кордони з Росією, ось і йдіть до своєї "матінки", купуйте у них. Ви ж кричали "Росія! Росія!". Голоду там немає — хто хоче, може потрапити на непідконтрольну територію по внутрішньому українському паспорту та пронести з собою обмежену кількість продовольчих товарів: палицю ковбаси, наприклад, дві пачки масла. І чому ж вони всі звідти їдуть в Україну, говорячи: Дай, дай? Україна всім дати не може. Хтось залишився в так званих ДНР і ЛНР з об'єктивних, хтось — через суб'єктивні причини. За них несуть відповідальність окупанти. Такі правила війни.

Якщо ти живеш в Закарпатті і не ходиш до церкви, на тебе дивляться як на дикуна

Коли я командував Луганською областю, ми допомагали адресно. Приїжджали автомобілі [з непідконтрольних територій] зі шкіл-інтернатів, будинків для людей похилого віку, і ми їм надавали допомогу. На кордоні їх зустрічали спеціальні співробітники, щоб "козачки" і інші мародери їх не пограбували. Але гумконвої на окуповані території ми не посилали.

При цьому у нас була маса зруйнованих бойовиками сіл, магазинів. Тому щосуботи ми возили до лінії фронту їжу, медикаменти, дрова, шифер. Я намагався не допускати виникнення в області сірих зон, які б ніхто не контролював. Коли я прийшов в адміністрацію, вчителі по п'ять-сім місяців не отримували зарплату, тому що бухгалтерії деяких районних управлінь освіти залишилися на окупованій території. При цьому у цих вчителів не було ніяких доказів того, що вони не отримували зарплату. І ми їм вірили на слово, виплачували матеріальну допомогу. Добре, що українське законодавство надало нам такий інструмент.

У нас не було обласної ради, тому що вона розбіглася. І всім бюджетом управляла адміністрація, а бюджет при цьому навіть був профіцитним. Ось розбомбили людині будинок, і вона каже, що їй потрібно 500 тис. грн на новий. Ми готуємо папір, я накладаю резолюцію: видати 500 тис. грн. Такі проблеми вирішувалися за один день. Тут, на Закарпатті, я б і за півроку не міг таку проблему вирішити.

— Ви вірите в те, що ООН введе миротворців на Донбас?

— Ні. Це з області очевидного і неймовірного. Та й це нічого б не дало. Володимир Путін ніколи не прибере свій чобіт з Донбасу і Криму. Його 86% рейтингу не падають тільки через це. Я розмовляв з різними проросійськи налаштованими людьми. Для них Путін — Ісус Христос, бог, цар, рятівник російських, захисник від бандерівців і Правого сектора, від майданівців, карателів і нацистів. Усе.