Асадне положення

Володимир Путін зважився на авантюру в Сирії, розраховуючи зміцнити позиції Росії на майбутніх торгах із Заходом. Але чи отримає він щось натомість?

.

.

Дмитро Орєшкін, російський політолог

.

Базових причин, що підштовхнули Володимира Путіна до втручання в сирійський конфлікт, кілька. Перша — необхідність відповідати вимогам того вузького коридору можливостей, до якого він сам себе загнав. Справа в тому, що зараз російський президент залежить від силовиків. Природно, йдеться не про полковників і навіть не про генералів, а про багатозірчастих генералів.

Вони розуміють, що сталася геополітична поразка: Путін втратив Україну, втрачає Придністров'я, а також зливає Донбас, потроху віддаляючись від нього. Деяких силовиків, прагматичніших, це влаштовує, але решта вимагає компенсації, і Путін не може дозволити собі здатися слабаком. Якщо він втратить ще й Сирію, точніше Башара Асада, якого підтримує, силовики сприймуть це як тотальну поразку перед Сполученими Штатами.

В їхніх головах міцно засіла радянська одновимірна картинка, де за вплив світу борються США і Росія, а решта — нісенітниці. Путін і сам протиставляє себе Заходу, і тепер він в цій боротьбі, згідно зі своєю системою цінностей, програє. Отже, відступити і залишити Сирію не може.

Друга причина — в типово путінському стилі: нахапати все, що погано лежить, а потім здавати в обмін на якісь поступки або привілеї. Сирія в цьому разі все одно що Надія Савченко, яку взяли в заручники, а тепер торгуються з Україною та ПАРЄ. Такої само тактики дотримується, наприклад, білоруський президент Олександр Лукашенко. Коли він потребує грошей, то в обмін на кредити Заходу звільняє кількох політичних в'язнів. Це відносно недорого: за п'ятьох політв'язнів Лукашенко отримує позику в мільярди доларів. Непоганий бізнес.

Ось і Путін вчепився в Сирію із тим, щоб посилити, як йому здається, свою переговорну позицію зі Сполученими Штатами. Маючи опорну точку в Сирії, він може спрямувати свої ресурси як проти ІДІЛ, так і проти тієї частини супротивників Асада, яких підтримує Америка. І свою присутність там Путін намагатиметься продати за максимально високу ціну.

Хоча партія насправді дрібна. Нічого особливого він зробити не зможе: і техніка не та, і міжнародна впливовість. Кораблі ось-ось заблокують у Чорному морі, а літаки — над Грецією. Але якщо трапиться невдача, то в очах генералів Путін зробив все, що міг.

Інакше кажучи, до авантюри в Сирії Путіна підштовхнули два міркування. По-перше, продемонструвати завзятість на внутрішньому ідеологічному ринку для генералітету та патріотичного класу, який останні два роки в істериці. По-друге, використати ситуацію для торгу із Заходом. Інше питання: чи отримає він щось? Так, у Лукашенка виходить непогано, але російський президент, використовуючи ту саму логіку, забуває, що вже дратує Захід. Він надто відкрито порушує всі писані й неписані правила поведінки.

Путін посилено намагається прорвати ізоляцію та повернутися до світової політики як значуща величина. Але, вплутавшись в сирійську авантюру, він програє. І це стане зрозумілим на ювілейному саміті Генасамблеї ООН, де російський президент планує чимало кулуарних переговорів. Мабуть, закріпивши за собою опорну точку в сирійському Тартусі [там розташовано російську військову базу], він вирішив, що посилить свої позиції. Може, й так, але надто вже незграбну тактику обрав російський президент.

Зв'язок між Генасамблеєю та втручанням до Сирії є, хоч і непрямий. Гадаю, в Росії вважають: коли наближається асамблея, а плани щодо входження до Сирії вже були, то зручніше їх здійснити до зустрічей у нью-йоркській штаб-квартирі, ніж після.

Якщо на Генасамблеї Путіна проігнорують, він не матиме альтернатив — тільки реалізовувати сталінську стратегію оборони з розмовами про атаку. Інакше кажучи, у вербальному просторі Кремль буде йти від однієї віртуальної перемоги до іншої та зображати оплот боротьби з американським експансіонізмом, в реальності ж відновиться залізна завіса, оскільки інакшим чином зберегти привілеї для групи підтримки Путіна не вдасться.

Так, російський президент, звісно, спробує вкотре налякати Захід і відновити свої позиції в ООН, але оскільки всі його стрибки і кривляння давно відомі, спроба провалиться. Тому він повернеться до себе і почне закривати кордони, обмежувати свободу пересування та забороняти доступ до інформації. Все це призведе до створення зменшеної копії Радянського Союзу, яка у цій бляшанці й задихнеться. Ось тільки станеться це значно швидше, ніж за радянських часів.