Що робить теплого травневого вечора середньостатистичний Вася, який живе на Позняках? Робить вечірню пробіжку вздовж вулиць житлового масиву? Ні. Катається на велосипеді з сім'єю? Ні. Вася купує 5 пляшок пива, знаходить лавку на дитячому майданчику у дворі, дістає пачку сигарет і починає насолоджуватися життям. Тітка, яка продала Васі пиво, похмуро сидить у вуличному шалмані навпроти і злиться на те, що їй доводиться торгувати, замість того, щоб так само, як і Вася взяти пива, сісти на лавку в парку і забухати з друзями.
Кожну випиту пляшку Вася не кидає в пісочницю, а по-хазяйськи ставить поруч з лавкою, тим самим ніби виявляючи повагу до божественного напою, а також піклуючись про тих, хто ці пляшки збирає. Збирачі, своєю чергою, здають пляшки в пункти прийому, щоб на отримані гроші піти до похмурої тітки в шалман, купити пиво і повторити процес — але вже зі зворотного боку.
Між Васею, тіткою і збирачами пляшок існує глибокий емоційний зв’язок, як між учасниками єдиної екосистеми. Основа цього зв’язку — сукупність відносин, відповідних даному ступеню розвитку учасників процесу. Всіма рухає прагнення продовжувати процес формування функціональної єдності підвидів і середовища їх проживання.
Не вписуються в цю картину тільки діти, що граються в пісочниці і катаються на гойдалках, і крадькома поглядаючи на дорослих. Зовсім скоро вони вберуть правила поведінки, прийняті в соціумі, і почнуть точно так само бухати і курити, як їхні батьки і матері — спочатку крадькома, а потім у відкриту, доповнюючи ряди класу непотрібних людей — онуків совка.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени