Тепер за тривалістю він перевищує 66-денний протест, через який наприкінці 1981 року помер член Ірландської республіканської армії Бобі Сендс; і практично дорівнює голодуванню радянського дисидента Анатолія Марченка 1986 року: він припинив голодувати через 117 днів, але помер через 10 днів після цього.
Рішення Сенцова відмовитися від їжі доти, доки Росія не звільнить всіх українських політв'язнів (у різних списках значаться від 64 до 71 людини), привернуло увагу громадськості. Світові лідери, зокрема канцлер Німеччини Ангела Меркель, президент Франції Еммануель Макрон, а також Державний департамент США та члени Конгресу, представники ЗМІ та громадські інтелектуали, закликали звільнити його. Сенцова засудили до 20 років тюремного ув'язнення за сумнівними обвинуваченнями в підпалі кримської штаб-квартири керівної партії РФ «Єдина Росія» (унаслідок інциденту ніхто не постраждав) і в тому, що він нібито планував терористичні атаки на анексованому півострові. Через суспільний резонанс, ця справа стає перевіркою ефективності тюремного голодування в XXI столітті.
Дослідники говорять, що ці протести – символічний спосіб перетворити слабкість на силу. «Слабке тіло стає сильним завдяки внутрішній силі і моральній самовіддачі, яка виражається через погіршення стану тіла», – пише Брітта Тімм Кнудсен і Карстен стейдж. У книзі, присвяченій в'язням совісті, Джерард Хаузер розповідає, що голодування є сильним проявом діяльності: людина здатна щось зробити навіть у вкрай обмежених умовах в'язниці.
Того, що голодувальник готовий померти – недостатньо У цьому сенсі метод є ефективним. Голодний бунт ІРА, під час якого Сендса обрали до парламенту Британії, поставив уряд Маргарет Тетчер в незручне становище, а діяльність ІРА здобула підтримку громадськості. Це привело до зміни вектора політичного процесу в Північній Ірландії і до врегулювання, яке дієве і до цього дня. Міжнародні хвилювання через смерть Марченка спонукали Михайла Горбачова звільнити політичних в'язнів СРСР у 1987 році.
Проте, багато голодних страйків залишилися безрезультатними. У Туреччині в 2000-х роках сотні ув'язнених відмовилися від їжі на знак протесту проти нелюдських умов. Уряд дозволив десяткам людей померти від голоду, перш ніж вони пішли на незначні поступки. Зрештою останній голодувальник припинив свій протест у 2007 році. Багато голодних страйків було в таборі військовополонених у затоці Гуантанамо, Куба: вони привели до того, що голодувальників стали примусово годувати. 16-річне голодування індійської активістки Іром Шарміли (більшу частину якої вона провела в ув'язненні, з живильною трубкою в носі), відоме як найтриваліше в історії, закінчилося безрезультатно.
Того, що голодувальник готовий померти – недостатньо (ув'язнені в Туреччині були готові, але їхні вимоги так і не задовольнили), як і недостатньо просто викликати суспільний резонанс (Шарміла зробила це). Протилежна сторона повинна бути готова проявити співчуття або прийняти моральну відповідальність у разі, якщо учасники протесту помруть. Найчастіше це – питання політичного розрахунку. США не побачили для себе причин піти на поступки в'язням Гуантанамо, як і уряд Туреччини: принаймні, спочатку. Примусове годування – це сучасна альтернатива для урядів, що не збираються приймати вимоги голодувальників. Європейський суд з прав людини та інші міжнародні інституції визнали, що ця практика є прийнятною, якщо мова йде про порятунок життя ув'язненого.
Сенцов уникнув примусового годування, погодившись вживати кілька ложок харчової суміші щодня. Завдяки цьому він залишається живим і вже понад 60 днів витримує голодування: Сендс і його товариші не змогли перейти цю межу. Але його здоров'я погіршується, і, як у Марченка, у нього може виникнути проблема з вживанням їжі після голодування. У будь-якому разі, немає жодних ознак того, що президент Володимир Путін вдасться хоч до найменших поступків або звільнить Сенцова.
Здається, Путін чекає, щоб подивитися, як довго Сенцову надаватимуть міжнародну увагу. Російський лідер, який зробив жорсткий терор однієї зі своїх візитних карток, здається, більше зацікавлений у тому, щоб зробити з українця приклад, аніж показувати свою людяність. Як і в разі невдалих прикладів голодування, у Сенцова – не поступливий опонент, якому бракує емпатії.
Імовірна невдача голодування Сенцова, яке розпочалася 14 травня, – жахлива перспектива, яку, можливо, нам доведеться спостерігати. У неоголошених гібридних війнах, схожих на ті, що відбуваються між Росією та Україною, цивільні перебувають у не меншій небезпеці, ніж солдати. До них потрібно ставитися як до військовополонених, а не як до злочинців. Обом країнам терміново потрібна операція, прийнятна для обох сторін, яка б встановила критерії, як повинен відбуватися обмін заручниками. Навіть якщо така домовленість буде неформальною.
Незалежно від цього, час Сенцова швидко вичерпується.
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним правом перекладу і публікації колонок Леоніда Бершидського. Републікацію повної версії заборонено.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени