З кінною поліцією, нагайками і арештами в 1914 році у Києві відзначили сто років з дня народження Тараса Шевченка
Олег Шама
На початку 1914 року Державна дума Російської імперії кілька днів обговорювала, чи варто святкувати 100‑річний ювілей Кобзаря. Думки депутатів з цього приводу розділилися — від категоричної заборони до відстоювання права українців вшанувати пам’ять національного поета.
Подібна палітра пояснювалася тим, що офіційно Кобзаря в імперії не жалували. В урядових кабінетах Петербурга в той час існував стереотип про Шевченка як про непристойного літератора. Адже він назвав імператора Миколу I царем-фельдфебелем.
А рядки Треба миром, громадою обух сталить та добре вигострить сокиру сприймалися владою як заклик до повстання.
У тодішніх гімназіях та університетах України твори Кобзаря майже не вивчалися. Тим не менш п'єса авторства Шевченко Назар Стодоля з успіхом йшла в міських театрах і сільських клубах. Композитори Дмитро Крижанівський та Микола Лисенко поклали на музику вірші Шевченка, і їх масово почали співати в народі.
Держдума все ж заборонила святкувати ювілей. Тоді у багатьох українських містах пройшли стихійні маніфестації, які поліція розігнала.
На початку минулого століття в Російській імперії відзначили два ювілеї Шевченка. Перший був пов’язаний з 50‑річчям з дня смерті поета, — дата припала на 1911 рік.
В державі по‑різному відреагували на «роковини». Московская Вечерняя газета 13 жовтня повідомляла про виставу в театрі Ермітаж: «Будуть поставлені: перші дії Назара Стодолі, Катерини та жива картина Т. Г. Шевченка серед героїв своїх творів. Хор виконає Вмер батько наш, і потім буде дано концертне відділення з творів на слова поета».
А ще у березні 1911 року газета Русское слово, незважаючи на свою минуле чорносотенство, компліментарно відгукнулася про шевченківські дні в Москві. «У приміщенні літературно-художнього гуртка відбулося перше урочисте засідання пам’яті великого українського поета. Тут вся московська Украйна. У вестибюлі, в коридорах, у залі — всюди рясніє малороське шиття на сорочках з «мережками». І тут і там лунає українська мова, рідкісна гостя в Москві. І біля дверей запитують: «Ваш квиток?»
У Києві справа виглядала інакше — там тема Шевченка опинилася під забороною. За рік до цього в місті закрили українське товариство Просвіта. Приводом послужило видання брошури про римських правителів — братів Гракхів. Губернська влада порахувала, що в ній пропагувалася ідея насильницького відчуження землі. А в іншій брошурі, про Ірландію та Нову Зеландію, нібито проповідувався сепаратизм.
НЕ ЗУПИНИТИ: В українських містах і селах, що
перебували у складі Австро-Угорщини, напередодні
ювілейної дати Кобзаря пам’ятники поетові встановлювали
своїми силами. Муляр Михайло Юсипчук за роботою
над бюстом Шевченка, Косів, 1913 рік
Також Київське губернське правління відмовило в реєстрації Товариству з благоустрою та охорони могили Шевченка. Про мотиви відмови газета Речь написала так: «Товариство ставило собі за мету влаштувати поблизу могили музей і приміщення для відвідувачів могили. Це є одним із засобів згуртувати і об'єднати діячів і адептів українофільської партії, надавши їм можливість збиратися у відокремленому місці, мало доступному для адміністративного нагляду».
У серпні 1911‑го газета Русские ведомости повідомила: «Київська губернська земська управа вилучила з народних бібліотек Кобзаря Шевченка».
Але якщо в Києві панувала українофобія, то в регіонах йшли зворотні процеси. Особливо відзначилася Полтавщина, де «діячі і адепти українофільської партії» діяли давно і успішно.
Русское слово 6 листопада 1908 року писала: «[місцеве] Губернське земство закликає культурно-освітні установи Сербії, Чорногорії та Болгарії до участі у зборі пожертв на пам’ятник у Києві народного поета Шевченка, що надихався ідеєю спільнослов'янської взаємності».
А через рік Полтавські земські збори вирішили взяти участь у майбутньому святкуванні 200‑річного ювілею Полтавської битви, асигнувавши на це 10 тис. рублів. Крім того, по 500 руб. земці виділили на облаштування пам’ятників Гоголю в Полтаві і Сорочинцях з нагоди сторіччя з дня його народження, а ще 350 руб. на спорудження пам’ятника Шевченка в Києві. Полтавці тоді не знали, що подібний монумент у столиці України з’явиться лише в радянський час.
У січні 1909 року Русское слово розповіло своїм читачам про невідомого патріота з Полтавської губернії: «Найстаріший українець-селянин, сучасник Шевченка, просить у губернського земства дозволу поставити за свій рахунок на земській землі, в Золотоніському повіті, бюст поета».
Через два місяці та ж газета писала про урочистий вечір в пам’ять Шевченка у Полтавському міському театрі. «Театр був переповнений. Публіка — переважно в малоросійських костюмах. Концертна програма виключно українською мовою. У фойє поширювалися портрети поета і його біографія, придбані губернським земством у кількості 30 тис. примірників. Учнівська молодь була відсутня через заборону місцевого начальства».
Друга дата — сторіччя поета — викликала палкі суперечки в Таврійському палаці, де засідала Дума. Два дні — 13−14 лютого 1914‑го — не стихали промови. Знайшлися депутати, які вимагали заборонити святкування. Так, князь Варлаам Геловані, грузин за походженням, підтримав ініціативу міністерства внутрішніх справ. Це відомство розіслало циркуляр, що пропонує губернаторам і градоначальникам заборонити публічні вшанування Шевченка. Крім того, духовенству рекомендували не служити 25 лютого панахиди за поетом.
А ось депутат Федір Родічев вважав, що заборона недоцільна, так як вона лише розпалить пристрасті. І поки в Російській імперії ображають почуття українців, в Австрії, як зазначив парламентарій, засновується український університет, який стане могутнім засобом для націоналістичної пропаганди. «Вшанування Шевченка відбудеться, але, на сором нам, за межами Росії», — завершив свій спіч Родічев.
В ПОХІД НА КОБЗАРЯ: Під таким заголовком газета Русское слово за тиждень до ювілею Кобзаря помістила малюнок Івана Малютіна, що зображає войовничість монархістів по відношенню до святкування річниці
Виступ ще одного думця — Володимира Пуришкевича — виявився відверто українофобським. «Йдеться про купку української інтелігенції, яка має намір з вшанування зробити політичну демонстрацію, — заявив політик, відомий своїми вкрай правими консервативними поглядами, який через два роки стане учасником вбивства Григорія Распутіна.— За інших обставин вшанування пам’яті Шевченка не зустріло б заперечень, але в цей момент голос державного розуму повинен утримати нас від цього кроку, щоб не дати української інтелігенції можливості зайвий раз викинути червоний стяг».
А ось депутат Григорій Петровський, уродженець Катеринославської губернії і в майбутньому один з організаторів Голодомору 1933 року, виявився прихильником прав українців. Він писав: «Заборона ставити пам’ятники Шевченку лише згуртувала жителів України і підвищила інтерес до поета».
Драматично пройшли в українських містах шевченківські дні 25−26 лютого 1914‑го. В Київі на центральних вулицях всюди стояла поліція розганяла нагайками шанувальників Кобзаря, які намагалися пройти по Хрещатику.
Кореспондент Русского слова повідомляв: «В очікуванні демонстрації з нагоди заборони шевченківських урочистостей поліція, козаки і війська розмістилися поблизу всіх вищих навчальних закладів, а також у багатьох садибах на центральних вулицях».
«Клуб Батьківщина і так звані українські книгарні закрили, — продовжувало Русское слово. — У Софійському соборі прохання приватних осіб, в тому числі і родичів Шевченка, відслужити панахиду за поетом священнослужителі відхилили. Та ж історія повторилася і у Володимирському соборі».
Поблизу останнього, на вулиці, невелика група людей заспівала Вічну пам’ять, і спів підхопили оточуючі. А біля Золотоворітського провулка сталася сутичка — поліція розігнала невеликий натовп городян, які намагалися відзначити ювілей. Історія повторилася у різних куточках Києва ще декілька разів — у результаті поліція заарештувала сім десятків людей".
НАРОД БЕЗМОВНИЙ: Малюнок Івана Малютіна у Русском слове підводить підсумок подій з дня народження Шевченка. У підписі до нього художник натякає на порушення права українців вшанувати пам’ять поета
Газета Киевлянин в той день повідомила: «У всіх вищих навчальних закладах лекції сьогодні були або зовсім скасовані, або небагатолюдні. У комерційному інституті зібралося більше тисячі слухачів. Коли в коридорі почувся спів Вічної пам’яті Тарасу, в інститут була введена поліція. Під час спроб останньої затримати контрольні квитки студентів, останні рознесли контрольну будку, квитки знищили і забрали. Кілька студентів заарештовано».
Ще одне видання — Южная копейка — написала про страйк: «Вчора, близько 11 години ранку, робітники машинобудівного південно-російського заводу (Жилянська, 107) числом близько 500 осіб залишили роботу і, зібравшись на подвір'ї, намагалися проспівати Вічну пам’ять по Т. Г. Шевченку. Загін поліції, який чергував у дворі заводу, розсіяв присутніх і робочі мирно розійшлися. Протягом усього дня роботи на заводі не поновлювалися».
Схожа атмосфера панувала в ті дні і в інших українських містах.
Поліцейські загони чергували навіть на могилі Шевченка в Каневі. Кореспондент вже згаданого Киевлянина Микола Стечкин написав про це так: «Сиротливо. Тихою самотністю віє від хреста на пагорбі. Хатка для приїжджаючих вросла в землю. Порожньо. І лише в достатку представлені стражники з гвинтівками на конях. З року в рік на могилі відбувалася панахида по Т. Г. Шевченку. Тепер вона не дозволена. Повна відсутність шанувальників Шевченка, українців. І немає ні панахиди, ні вінків, ні промов. Створено штучне враження, що Шевченко забутий. Понуро бродять вздовж берега кореспонденти. Клацає фотограф. І тільки».