Вогні великого міста
10 листопада 2017, 09:00
Жорсткими, далеко не ліберальними методами корейці вибиралися з економічної прірви. Але все ж на олімп капіталізму країну вивів вільний ринок і відкрита конкуренція
Олександр Пасховер
10 жовтня 2017 року Міжнародний валютний фонд приніс корейцям благу звістку у вигляді доповіді Перспективи розвитку світової економіки. Частина цього документа присвячена Республіці Корея (РК). У поточному і наступному році її економіка зросте на 3%.
Це трохи нижче, ніж зростання світового ВВП (3,7%). Так адже саме глобальні ринки і ведуть Корею вперед. Багато років тому Сеул зробив ставку на експорт продукції з високою доданою вартістю і не прогадав. Саме цей продукт таких потужних транснаціональних компаній, як Samsung, Hyundai, LG Electronics, SK Holdings, і зробив Корею такою, якою вона є сьогодні, — 11-ю економікою планети.
Внутрішній валовий продукт (ВВП) РК, країни з населенням, порівнянним з Україною, а за території вшестеро меншою, — $1,4 трлн. Українці на такий ВВП заробляли 10 довгих років — це наш сумарний ВВП з 2007 по 2016 рік.
Адже ще півстоліття тому на Корею було неможливо дивитися без сліз. Найбідніша держава світу, яка перебувала у стані війни з КНДР і в повній тривозі постколоніального суспільства, громадяни якої з болем в серці згадували, та й згадують зараз 35-річний період японського панування.
Доля Кореї багато в чому нагадує долю України. Аграрна республіка з бідним селянством, корумпованою бюрократією і важкою історичною спадщиною.
Однак над корейцями тяжіла ще одна моторошна ноша, невідома Україні. Їхня країна надзвичайно бідна в області природних ресурсів і не має жодного мирного сухопутного кордону. Строго кажучи, у Південній Кореї всього лиш і є один сухопутний кордон — з її найлютішим ворогом КНДР.
Де-факто Південна Корея — це острів. Любителі географії оскаржать цю тезу, знавці геополітики — погодяться. Отже, у другій половині ХХ століття Корея ніяк не виглядала володаркою морською. Що ще потрібно було, щоб впасти у зневіру?
З 1945 по 1975 рік на економічні та військові цілі США витратили в Кореї $13 млрд. У ті роки — шалені кошти. Приблизно стільки ж американці виділили на відновлення Західної Європи згідно з так званим планом Маршалла.
Але вся ця допомога була добра для того, щоб не потонути. Щоб плисти, потрібна була швидкозростаюча економіка. Банальний висновок. Однак корейській владі потрібні були зовсім не банальні рішення.
Для того щоб стимулювати виробництво, в 1950-х перший уряд Кореї вважав найбільш дієвим методом стратегію високого імпортного мита. Часом до 77%. Крім того, імпортери повинні були отримувати спеціальний дозвіл на ввезення продукції. У підсумку цей стиль управління привів до збагачення близьких до влади ділків і виплекав корейську корупцію. Хоча і непрямий результат у вигляді незначного зростання виробництва теж був.
У 1961 році генерал Пак Чон Хі здійснив державний переворот і перебрав на себе одноосібну владу. Звідси і стартувала зоря корейського капіталізму. Дикого, але симпатичного.
Посол РК в Україні Лі Янг-Гу називає Пака одним з найважливіших реформаторів Азії поряд з легендарними Ден Сяопіном в Китаї і Лі Куан Ю в Сінгапурі.
Ось цифри для підтвердження сказаного. У 1960-і економіка Південної Кореї стала рости зі швидкістю 25% на рік, а в 1970-і з нею траплялося зростання і у 45%. В перші роки правління президента Пак Чон Хі за економічними показниками КНДР ще випереджала Південну Корею. Але до кінця 1970-х — безнадійно відставала. Як же було досягнуто цього результату? Пак зробив ставку на союз з США, що виглядало цілком природно, і на співпрацю з Японією, що було немислимо для більшості корейців.
Але Пак звик орієнтуватися не на більшість, а на себе. Для цього він і годував армію та інші силові структури. Пак будував свою економічну політику на антикомунізмі. Він сподівався, що економічний успіх його країни стане причиною для північнокорейських братів захотіти об'єднання. "Наша історичне завдання, — говорив Пак, — досягти об'єднання країни через антикомунізм". Зараз вже зрозуміло, якими наївними були ті очікування. Ленін помер, а справа живе. Ну або у випадку з Північною Кореєю — Кім Ір Сен, засновник КНДР, помер, а справа, чи то пак ізоляція північнокорейців, живе.
Так чи інакше, завдання стати багатим і здоровим замість того, щоб залишатися бідним і хворим, Паком була реалізоване. Імпульс для перетворення пішов від міст. Села тягнули країну в минуле. На розвиток села, яке формувало близько 5% дохідної частини держбюджету, витрачалося 26% його ресурсів. Вельми марнотратно. Безперспективно.
Пак Чон Хі зробив ставку на експортну модель розвитку національної економіки. Великий бізнес, зосереджений в мегаполісах, був підпорядкований державним завданням. Так звані чеболі, об'єднання формально незалежних компаній, але де-факто такі, що перебувають у власності однієї родини, клану, стали основою корейської економіки.
В сучасній Україні такі об'єднання називаються фінансово-промисловими групами або вертикально інтегрованими холдингами. Ними керують і володіють за найзаплутанішими схемами великі акціонери, іменовані олігархами.
Перші корейські олігархи відрізнялися від українських побратимів тим, що були дуже залежні від сильного уряду. Не так, як в Україні, де слабкий уряд залежить від сильної олігархії. Звідси і різниця в кінцевому результаті.
Уряд Кореї, вірніше, президент Пак підтримував бізнес, який міг забезпечити розширення міжнародних ринків збуту корейської продукції. Щоб отримати вигідний кредит, промисловці йшли не в комерційний банк, а на прийом до президента. Якщо бізнесмен був переконливим, Пак телефонував до банку і робив його власнику пропозицію, від якого ніхто не мав сміливості відмовитися. Крім такої протекції, експортери отримували податкові пільги і забезпечувалися держзамовленнями.
Загалом, Пак робив рівно те, що заборонено будь-якою Біблією лібералізму. Вручну керував економікою. Ще жорсткіше він керував внутрішньою політикою. Корея економічно зростала. Вона ще не стала багатою, але вже не була бідною.
Важливим завданням Пака було перетворити аграрну державу на промислового гіганта. Щось вже почало виходити за його життя. У 1962 році обсяг корейського експорту сягнув скромних $55 млн (2,4% ВВП), через 10 років він був уже $1,6 млрд (15%). Якщо на початку 1960-х 43% скромного корейського ВВП забезпечувало одне лише сільське господарство, в якому працювало дві третини населення, то незабаром ця статистика зменшилася практично вдвічі. На цих умовах виросли вже згадані транснаціональні гіганти Samsung, Hyundai, SK Holdings і інші.
У 1970-х глобальна енергетична криза призвела до шаленого подорожчання вуглеводнів — нафти, газу. Це був удар під дих корейській хімічній промисловості, що спиралася на державну підтримку. Бюджетний і зовнішньоторговельний дефіцит розкрутив маховик інфляції аж до 29% річних. Плюс до цього 26 жовтня 1979 го один з керівників корейських спецслужб застрелив президента Пака, влада якого в країні вже була абсолютною.
Практично відразу ж керівництво взяли на себе військові. Під приводом швидкої війни з КНДР вони запровадили надзвичайний стан. У Кореї почала зростати кількість акцій протестів, які дуже жорстоко придушувалися. Капіталізм в таких умовах розмножувався насилу.
Фактично на рейки демократії Корея перейшла лише в 1988 році. З тих пір і почалося сходження республіки до вищої ліги капіталізму. Громадські свободи і ринкові механізми сприяли розвитку конкуренції, що стала двигуном прогресу.
У свіжому звіті Світового банку Doing Business 2017 реєстрі 190 країн РК посідає четверте місце за рівнем сприятливих умов для ведення бізнесу. У країнах Великої двадцятки корейці в цій номінації №1. На всій планеті з правилами ведення бізнесу краще справи йдуть лише в Новій Зеландії, Сінгапурі та Данії.
Впродовж останніх двох десятиліть щорічне зростання ВВП РК сягало 10-14%. Південна Корея — цей чудо-острів, відрізаний від сухопутного світу, чемпіон світу в галузі суднобудування. Корейські компанії контролюють тут 40% планетарних замовлень. 2017-й, незважаючи на всі його труднощі, залишається для корейців роком благословенним. Валютні резерви РК вперше в історії перевищили $380 млрд (в 20 разів вищі, ніж в НБУ). І от 11 вересня 2017 року голова місії МВФ Крістін Лагард, виступаючи в Сеулі, зазначає: "Корейська економіка навіть в невизначених умовах зберігала стійкість і має достатній фінансовий потенціал". А це значить — далі буде.