Вогняна земля
27 жовтня 2015, 09:00
Ізраїльський режисер Євген Афінеєвський, актор документального фільму про Майдан для американського відеосервісу Netflix з 50-мільйонною аудиторією, розповідає, яким на Заході бачать те, що відбувається в Україні
.
.
Катерина Іванова
.
Приїзди терміново, тут твориться реальна історія",— дзвінок друга з Києва, що пролунав у 20‑х числах листопада два роки тому, змусив режисера Євгена Афінеєвського відкласти всі проекти в Ізраїлі та США і приїхати до Києва. Гадав, на два тижні, виявилося — на півроку.
Така історія створення фільму Зима у вогні про історію Майдану, побудованого на долях окремих українців, які вийшли на головну площу країни за право бути вільними. Проект знімали 28 операторів — професіоналів і любителів. У результаті було відзнято 2.000 годин матеріалу, а монтаж тривав п'ять місяців. Монтувати й озвучувати фільм Афінеєвському допомагала голлівудська команда.
Сам він — 42‑річний ізраїльський режисер ігрового кіно, а найкасовіший його фільм — репатріантська комедія Ой, вей! Мій син гей! Однак Афінеєвський зумів переконати гіганта у сфері відеопоказів у США — відеосервіс Netflix, який транслює в інтернеті популярні фільми та шоу, а також знімає власні продукти (наприклад, популярний серіал Картковий будинок) — продюсувати стрічку про Україну.
Через Netflix, аудиторія якого перевищує 50 млн осіб у більш ніж 40 країнах, Зима у вогні мала можливість стати глобальною подією.
.
.
Фільм починається з фіналу української революції — з найтрагічніших днів Майдану. Юнак, на вигляд не старший 20 років, дає інтерв'ю, стоячи на вулиці Інститутській в день розстрілу Небесної сотні: "Я мертвого тягнув, я йшов по крові. Ти хочеш мене чимось здивувати?" — запитує він у Афінеєвського.
Цей та інші пронизливі кадри стали переконливою підставою для нагородження режисера Гран-прі Міжнародного фестивалю фільмів про права людини в Нюрнберзі цього року. Також картина отримала приз глядацьких симпатій за кращий документальний фільм на кінофестивалі в Торонто. На світовій прем'єрі в Венеції, яка відбулася 2 вересня 2015 року, обізнана європейська публіка після перегляду аплодувала стоячи.
До Києва Афінеєвський приїхав у другу річницю Майдану, щоб показати свій фільм і тут, а заразом дав інтерв'ю НВ.
.
— Перед зустріччю я прочитала ваше інтерв'ю, де ви розповідаєте, як їхали в Україну і ваші друзі казали: "Ти ж хороший єврейський хлопчик, а там самі фашисти й антисеміти! Вони ж приріжуть тебе під парканом!"
— Так, таке було.
— Яка мотивація була у хорошого єврейського хлопчика? Вами рухали цікавість або професійний інтерес?
— Ну, по‑перше, хороший єврейський хлопчик бував до цього в Україні, у мене тут багато друзів, і я жодного разу не зіштовхувався з антисемітизмом. Тому мене приголомшило, коли мені почали таке говорити. І це, якщо чесно, для мене стало однією з речей, які спонукали довести зворотне. Фактами. У моєму фільмі є Натан Хазін, командир єврейської сотні, і я йому те саме питання ставив: мовляв, ми з тобою обидва хороші єврейські хлопчики, якщо ми вже так говоримо, скажи, відчував тут антисемітизм? І він відповів: “Ніколи. Подивись на мою сотню, там є всі".
Саме цей приклад єднання всіх віків, соціальних верств, релігій та національностей — одна з найсильніших емоцій, пережитих мною на Майдані. Я народився в Росії, живу в Ізраїлі, дуже довго був в Америці, але не бачив такого ніде. Мене це так вразило, що я захотів донести цю історію до кожного.
— Як все відбувалося технічно? У вас була величезна команда, як ви керували процесом?
— Були моменти, коли щось [якісь сцени] ставили, коли підказували [що сказати або зробити], а переважно треба було просто встигати фіксувати те, що відбувається. Причому часто підручними засобами.
— Який кадр або сцену ви вважаєте ключовими у цьому фільмі?
— Мені здається, всі година сорок ключові. Бо я намагався закласти у ці 100 хвилин все найголовніше. Не забувайте, ми розповідаємо про 93 дні. У нас було стільки цікавого матеріалу, що вистачило б на Сімнадцять миттєвостей весни.
— Які людські історії вас зачепили найбільше?
— Сергійко Нігоян [зазнав смертельного вогнепального поранення січнем 2014 року], Ромко [герой фільму, ром, який втік з дому на барикади], він досі в АТО, б'ється, син полку. Взагалі, всі ці хлопці та дівчата, які вийшли на Майдан, вразили мене своєю безстрашністю, духом, людяністю.
— Вашим головним продюсером став Netflix. Як ви спромоглися змусити повірити в себе найбільшу компанію у сфері відеопоказу в США?
— Мої друзі, з якими я працював у Голлівуді, — Латті Гроуман і Джон Батцек [володар трьох Оскарів] — показали сиру версію фільму не тільки Netflix, але і НВО [американський розважальний телеканал] та іншим продюсерським центрам. Із Netflix зателефонували майже відразу. Вони сказали: “Женю, все чудово, але є питання, які західному глядачеві будуть незрозумілі. Приїжджай, подивишся питання, змонтуєш тут". Я приїхав, Джон і Латті влаштували зустріч з Енгусом Воллі, який монтував такі фільми, як Соціальна мережа і Дівчина з татуюванням дракона. Енгус, подивившись фільм, сказав, мовляв, хлопці, я вам допоможу, і привів молодого, дуже талановитого монтажера на ім'я Уілл Знідарич. Ми з Уіллом буквально розібрали все до кадру і склали заново.
— Я правильно розумію: для того, щоб зробити фільм зрозумілішим західному глядачеві, потрібно було додати трохи екшену?
— Глядачеві, який незнайомий з історією України, потрібно було дати вступні дані: що призвело [до соціального вибуху], що змусило народ вийти, чому людей били, стріляли, а вони вставали та йшли далі. Ми також додали графіку — карту міських вулиць, [щоб було зрозуміло, які відстані і як долали майданівці]. Таких маленьких моментів бракувало.
Для мене будь-який фільм — це початок, середина і кінець. Це те, чого мені не вистачало у [Сергія] Лозниці [режисера фільму Майдан]. Я ж хотів розповісти історію народу від початку до кінця. Моєю метою було дати можливість людині, яка не стояла на Майдані, пройти весь шлях з його героями, відчути все з ними.
— Гадаєте, Україна цікава західному глядачеві? Для нього це лише одна з гарячих точок світу.
— Я не вважаю, що питання має стояти так. Може, тут і гаряча точка, але повернімося в історію 2013 року. Кожна країна сама по собі. Збирається Майдан, і вже в грудні європейці й американці намагаються дипломатично розв'язати ситуацію з Януковичем. І всі починають звертати увагу на країну, яка бореться сама за своє майбутнє. Майдан перемагає. І тут відбувається повний переворот історії — захоплення Криму, війна в Донбасі. І тепер уже весь світ дивиться на цей маленький клаптик землі. Майдан змінив хід світової історії. Ось вам і відповідь.
— Ви не хочете зняти продовження — про це?
— Було вже багато фільмів про війну. Війна — це страшна річ. Я не думаю, що хочу знімати про війну. Знаєте, чому? Майдан був унікальним явищем, а воєн — багато.
— Світова прем'єра Зими у вогні відбулася у Венеції вереснем. Як сприйняли фільм?
— Публіка плакала і аплодувала стоячи 15 хвилин — я гадаю, це багато про що говорить. Ми не очікували. Я розумію, якщо б це була українська діаспора, але це були європейці, і саме вони плакали й аплодували.
— Після Майдану стався Крим. Війна в Донбасі. У світі — дві катастрофи Боїнгів і теракти у Франції. Власне, Майдан уже не на порядку денному. Чи не запізнилися ви з прем'єрою?
— А можна я поставлю питання? Гадаєте, цей фільм не важливий для українського народу?
— Важливий.
— Чому?
— Знаєте, як кажуть, "щоб пам'ятали".
— А вам не здається, що, крім цього, важливо нагадати вашому уряду, що вони лише слуги народу і не повинні зловживати владою, як це робив Янукович. Все в руках народу.
— У вашій кар'єрі були мюзикли, спектаклі, ігрові фільми. Прославилися ви як режисер комедії Ой, вей! Мій син гей! Зима у вогні — ваш перший документальний фільм?
— Третій. Але такий фільм справді перший.
— Ви народилися в Казані, виїхали з Росії в 90‑х, але напевно у вас там залишилися друзі, однокласники. Ви з ними спілкувалися на тему того, що відбувається в Україні? Що відбувається між Росією і Україною?
— Я з багатьма не спілкуюся тепер.
Я народився в Росії, живу в Ізраїлі, дуже довго був в Америці, але не бачив такого ніде— На ґрунті Майдану?
— Мені сказали, що я продався фашистам. Я відповів, що не спромігся ще придбати будинок на Голлівудських пагорбах, мабуть, задешево продався.
— Ви плануєте показ фільму в Росії?
— За кількістю піратських копій там ми не поступаємося блокбастерам.
— Скільки вам коштував цей проект?
— Не можу відповісти точно. Скажу тільки, що почалося все і фактично закінчувалося з гаманця цих двох людей, які сидять перед вами [Афінеєвський і його бізнес-партнер Ден Толмор].
— А з Netflix на яких умовах ви почали співпрацювати?
— Що вони покриють всі наші витрати і на них буде реклама. На документалістиці не робляться гроші. Документалістика — це більше амбіції режисера. Але ми покрили наші витрати.
— Цей фільм конвертувався у визнання?
— Він конвертувався у сиве волосся. Стали більше впізнавати? Більше ворогів з'явилося в Росії.
— Де зможуть подивитися фільм українці?
— Наступного року буде велика прем'єра на 5 каналі, і після цього до вас входить Netflix.
— Ви повернулися в Київ до другої річниці Майдану. З якими почуттями і думками?
— Я вчора бігав Хрещатиком, лив дощ, і мені це нагадало другий день Майдану. Коли мерзляка страшна була, хто під парасолькою стояв, хто під поліетиленчиком. Мене охопили спогади. Були сльози.