Цілий тиждень після хімічної атаки на сирійську Думу Росія з тривогою чекала, як США покарає режим Башара Асада. Москва всіляко заперечувала факт злочину, однак ніхто й гадки не мав, що її запевнення переконають Вашингтон, чи навіть Париж, робити рішучі воєнні дії у відповідь. Зрештою, заперечення відповідальності за серію невдалих «гібридних» операцій – від збитого над Донбасом Боїнга МН17 влітку 2014 року до отруєння «зрадника» Сергія Скрипаля та його дочки Юлії, – стало візитною карткою російської дипломатії. Президент США Дональд Трамп звинуватив Москву в підтримці «тварини» на ім'я Асад. Тому найбільше Росію непокоїла можливість нових санкцій або удар по російських об'єктах у Сирії. Але ракетну відповідь США минулими вихідними зустріли у Москві з полегшенням.
Тепер можна сказати, що пауза, взята Вашингтоном перед завдаванням ударів по кількох військових базах і хімічних лабораторіях у Дамаску і Хомсі (разом з британськими та французькими військово-повітряними силами), була гарним тактичним маневром. Пауза допомогла розсіяти паніку в Кремлі, де у відповідь реакцією могло б стати таке саме хаотичне рішення, як і під час Карибської кризи в 1962-му. Поки експерти-патріоти в РФ міркували про потенційні американські цілі для російських контрударів, військові командири спокійно розглянули всі ризики. Імовірність того, що росіяни вдарять по американських ракетних платформах, ніколи не була реалістичною. Заяви російського посла в Тунісі на цю тему просто були гарним кар'єрним ходом. Навпаки, вищі чини продовжували мовчати: начальник Генштабу РФ Валерій Герасимов утримувався від будь-яких погроз. І це незважаючи на те, що місяць тому він говорив про удар у відповідь по ракетних платформах США, в разі, якщо штаб-квартира в Дамаску, де працюють російські радники, коли-небудь потрапить під обстріл. Герасимов також ніколи не згадував про ураження таких легких цілей, як повстанські сили, підтримувані США.
Вашингтон навмисно запитує, чи готова Москва продовжувати цей ганебний шлях
Володимир Путін використовував паузу для дипломатичних переговорів, в яких не було ані необхідності, ані шансів на успіх. Президент Туреччини Реджеп Ердоган порадив звести до мінімуму напругу і підтримав ймовірність удару США у відповідь. Зі свого боку прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху нагадав про нещодавні ізраїльські удари і дав зрозуміти, що посилення позицій Ірану та його вплив у Сирії є неприйнятними. Москві довелося ретельно зважити плюси і мінуси розвитку стратегічного партнерства з Тегераном, якиї надає найбільшу підтримку режиму Асада.
Якщо в атаці США на Сирію і було щось надзвичайне, то це обережність, з якою Вашингтон уникав будь-яких іранських об'єктів як цілі. Призначення Джона Болтона радником з національної безпеки США багато російських експертів розцінили як певну ознаку майбутнього конфлікту країни з Іраном.
Після удару у відповідь на Сирію Путін виступив з короткою заявою, яка засуджує «агресію проти суверенної держави». Це означає, що Росія не збирається підтримувати Асада іншими способами, крім як передбачувано скликати марне засідання Ради Безпеки ООН. У Москви були всі підстави припускати, що сирійський режим витримає обмежений удар. Звичайно, за умови, що він не буде супроводжуватися потужнішими діями, які, мабуть, розглядав і навіть волів би Трамп.
Ймовірно, у Кремлі припускають, що цей удар не є частиною ширшої стратегії США у Сирії. Крім того, можливо, таку навіть не розробляють. Ця логіка зручна для Росії: вона позбавляє необхідності реагувати на те, що посол Москви у США Анатолій Антонов назвав «неприйнятною і неприпустимою» образою президента РФ. Проте, це не відкидає необхідності сформулювати власну сирійську стратегію, яка може вийти за межі підтримки відкинутого міжнародною спільнотою та обвинувачуваного в регіоні режиму. Той факт, що Туреччина підтримала американський удар, зумовлений не стільки солідарністю з НАТО, скільки глибокою ворожістю Ердогана до Асада.
Переживаючи за майбутню атаку США, Москва, проте, могла бути спокійна за інше: можна почекати зі своєю обіцянкою «жорстко» відповісти на останні санкції американців. Обговорити майбутні контрсанкціі довірили Держдумі, що незвично саме по собі, адже цей інститут створює багато галасу, але практично не впливає на політику.
Такі каральні заходи, як заборона американського вина, алкоголю і тютюну в Росії, навряд чи можна сприймати серйозно. Але заборона на імпорт ліків може сильно вдарити по деяких групах російських пацієнтів. Найбільш значним кроком може стати припинення співпраці в ядерній і ракетобудівній промисловості. Але і тут російські корпорації зазнають більше втрат, ніж американські. Російська економіка була уражена останніми санкціями. Але міністр фінансів США Стівен Мнучин запевнив, що різка девальвація рубля не вплине на держборг Росії. Навіть швидкоплинна згадка про нові американські санкції в разі підтримки Асада, є сильним фактором стримування щодо будь-якого розширення інтервенції РФ.
Путін може думати, що його попередження спрацювали й обмежили удар США по Сирії лише символічною демонстрацією старих ракет Томагавк зі ще більш символічним проявом солідарності союзників.
Зрештою, удари по кількох військових базах не впливають на той факт, що війська Асада захопили Східну Гуту. У відповідь США завдали значно більшої шкоди авторитету Росії, ніж вплинули на готовність сирійського лідера винищити всю свою опозицію. Руйнівна війна в Сирії переросла в нову фазу, де Москва застрягла у своїх обтяжливих зобов'язаннях і відносинах із квазі-союзниками, які переслідують свої власні обмежені вигоди. Ризик втрат стає дедалі вищим.
Вашингтон навмисно запитує, чи готова Москва продовжувати цей ганебний шлях. А у Путіна для Росії немає іншого шляху, крім як опуститися ще нижче.
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Павла Баєва. Републікація повної версії тексту заборонена
Більше думок тут
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени