У цьому гаслі було щось комсомольсько-більшовицьке. Не св. Інокентія ж і не Пирогова, не Буніна, не Жаботинського протиставляли тоді Бабелю. Ось і двадцяте століття позаду, як і двадцятий рік.
А двадцятий рік був і справді рубіжним. Це був рік не зміни декорацій, а зміни «акторського складу». Революція і громадянська війна вимили з Одеси людей, що створювали її духовний кістяк. На зміну людини «центру» прийшла людина передмістя, зі своїми звичаями, характерним гумором, деяким цинізмом і зіпсованою мовою.
Цю зміну акторського складу напрочуд описав Іван Бунін в «Окаянних днях». З певним відчаєм шокували його нові обличчя на вулицях Одеси.
Проте це було явище героя. Саме людині передмістя було надано змогу стати титаном одеського міфу, саме з нього змальовані бабелевські, катаєвські, ільфо-петровські герої. Саме ця людина прийшла в захват від злодійської вдачі і барвистого жаргону. Саме вона підхопила пісеньки з якимись лайливими висловами і нісенітницею (наш варіант пісень Лебядкіна або романсу Смердякова). І більшовизм був інстинктивно милий цьому героєві — саме він випустив героя на волю. Та й спорідненість бандитизму і більшовизму інтуїтивно відчувалася, особливо на ту пору.
Талант письменників нашої, Одеської (у вигнанні) школи був поставлений на службу людині передмістя, мешканцеві карнавальної, міфічної, барвистої Молдаванки.
Молдаван, молдаванка успіх мені пророкує,
як на справу йду не кваплячись,
поліцмей, поліцмейстер заважати мені не бажає,
а захоче — тарарам — і ша!
Це арія Мішки Япончика з революційної оперетки «На світанку» (Назва — чи не противага бабелівському «Заходу»?) Її в шістдесятих співала вся Одеса. Зауважу — єдину арію з усієї оперетки! Ще в тій оперетці Котовський відмовлявся прийняти до себе Мішку Япончика. «Революцію треба робити чистими руками!» — каже один бандит іншому. Ох…
А потім вже і міф почав творити людей за образом і подобою. Одесит хотів бути таким, як Беня. Священне писання одеського міфу розтягнули на цитати. Та що там казати! Ми буквально розмовляли цитатами з Бабеля і Ільфа. Тільки «Бравий солдат Швейк» втручався в цей обмін цитатами з боку. Одесит, а надто турист, і понині прагне вловити одеське слівце в гомоні натовпу, а, може, й сказати його. Колекціонери збирають ці вислови і публікують у вигляді невеликих книжечок. Письменники, що працюють в чисто одеському жанрі, теж уважно дослухаються до «мови Привозу», і, нічого не почувши, самі винаходять «старі-нові одесизми».
— Не чіпайте пиріжок руками!
— А чим мені його чіпати?
— А ви чіпайте його нічим.
— А як же я дізнаюся, що він теплий?
— А ви мене запитаєте, я вам розповім.
— Ой, хто вам повірить…
Цей діалог я почув п’ятнадцять років тому. І десятки разів переказував його. Почутий він, до речі, не в Одесі, а в США, на Брайтоні. Розпочатий в добровільному вигнанні, одеський міф завершується в еміграції.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ