Обід з Оксаною Маркаровою

За салатом Цезар пані міністр фінансів України розповідає, що мотивує її працювати в уряді, як вона справляється зі своїми чотирма дітьми та звідки у неї власний кінь, а насамкінець зізнається, що справжнім задоволенням вважає вищу математику

Ольга Духніч,
Петро Шевченко

Із пані міністром фінансів Оксаною Маркаровою НВ домовляється пообідати на київському Подолі, неподалік офісу міністерства, але врешті ми опиняємося в одному з ресторанів урядового кварталу, чия політична цінність завжди виявляється вищою, ніж гастрономічна. У сесійні тижні багато їх стає зручним місцем для неформальних зустрічей і напівофіційних переговорів. Каву в таких місцях п'ють частіше, ніж їдять.

У ресторані Гірчиця Маркарова з'являється з невеликим запізненням. У паузу, що утворилася між виступом у Раді та зустрічами, пані міністр фінансів усе-таки встигає поговорити з НВ, а заразом і пообідати.

— Сподіваюся, будемо не тільки про податки і ФОП розмовляти? — всміхається вона й уточнює, що даватиме інтерв'ю російськомовному журналу НВ українською мовою, і це її принципова позиція.

У кар'єрі Маркарової це вже другий уряд, у якому вона працює на ключовій посаді. 43-річна пані міністр фінансів із доброю західною освітою, у минулому — керівниця інвестиційної групи ITT й успішна інвест-банкірка, перейшла з бізнесу в політику 2015 року на запрошення тодішньої пані міністра фінансів України Наталії Яресько. Дотепер Маркарова залишається безпартійною і називає себе технократом.

Зберегти статус-кво в новому уряді, крім неї, вдалося лише міністру внутрішніх справ Арсену Авакову. І якщо він залишається фігурою суперечливою, то другий термін Маркарової не викликає подиву: збереження нинішнього вектора фінансової політики країни — умова кредиторів України, як і інвесторів.

Ми швидко замовляємо обід: салат Цезар для Маркарової та равіолі з куркою для НВ, а потім переходимо до бесіди.

— Робота міністра фінансів в Україні не та, за яку дякують, швидше навпаки. Ви — затребувана професіоналка з хорошою міжнародною репутацією, чого вам йти в Мінфін ще раз? — цікавиться НВ у Маркарової, яка ще влітку жартувала, що остаточне рішення про роботу в уряді прийматиме, тільки заручившись згодою чоловіка.

— Збіглися унікальна ситуація в країні і мої власні професійні амбіції, — знизує плечима міністр. — Мало хто пам'ятає, що нашою початковою метою було досягти макроекономічної стабільності, а зараз ми вже перейшли до економічного зростання. Тобто ти береш підручник із публічних фінансів, послідовно все реалізуєш, відчуваєш, як працює цей складний механізм, і бачиш реальний результат. А тепер суперприз — прискорити економічне зростання з 2–3% на рік до 5–7%.

Ми живемо в суспільстві, якому 20 років відверто вішали локшину на вуха

В очах Маркарової блищить азарт геймера.

— Дещо ідеалістична картинка, — зауважує НВ.

— Є й зворотні мотиви, — усміхається пані міністр і пояснює, що на держслужбу, ті, хто одного разу пішли з неї, ніколи не повертаються. — Ось ти знову живеш у нормальному темпі, проводиш вихідні з родиною, отримуєш задоволення від життя, а тобі пропонують повернутися в держсектор. Та ніхто не погодиться! Тому я вирішила: якщо ще можу попрацювати, довести до кінця почате, то залишуся. Я тут точно не на десять років. Ніхто в наш час десять років на одному і тому ж місці не працює, а міністри фінансів і поготів.

— І як надовго? Вас же затягне! — підбиває НВ.

— Ну я тут точно не на десять років. Ніхто в наш час десять років на одному і тому ж місці не працює, а міністри фінансів і поготів, — вивляє категоричність Маркарова, яка вже пропрацювала на головних посадах у Мінфіні половину названого терміну.

На столі з'являються страви, і ми продовжуємо розмовляти вже за обідом.

— Як уряд має намір досягати обіцяних прем'єр-міністром 5–7% зростання економіки на рік у наступні п'ять років? Ось ваша попередниця, екміністр фінансів Наталія Яресько, назвала такий сценарій розвитку для України малоймовірним, — переходимо ми ближче до предмету розмови.

— Це, звісно, складне завдання, але досяжне,

— За рахунок чого?

— За рахунок того, що в Україні навіть стандартні рецепти економічного зростання ще не використано. Наприклад, відсутність ринку землі серйозно стримує інвестиції в землю, як наслідок — гальмує продуктивність сільського господарства.

Міністр говорить про прямі інвестиції в країну і визнає, що їх поки вкрай мало. Якщо інвестори вже вірять у макроекономічну історію України і вкладаються в її цінні папери, то прямі інвестиції все ще стримує відсутність судової реформи та реформи правоохоронних органів.

— Земля, інвестиції, приватизація, розвиток інфраструктури завдяки концесіям, закон про які вже ухвалено, — ось ті чотири елементи, які дадуть обіцяне зростання.

— Якщо вже мова зайшла про земельну реформу, як ви оцінюєте її внесок в економічне зростання країни у відсотках? — цікавиться НВ, також завершуючи з їжею.

— Ті розрахунки, що бачила я, показують додаткові 2% зростання ВВП і більше. Але я б не зводила все до питання, скільки дасть бюджету ця реформа. Нам набагато важливіше покинути клуб із тих п'яти країн світу, де досі землю не можна продавати, серед яких, наприклад, Північна Корея.

— Проте український бізнес вже побоюється, що ця реформа може виявитися популістською. Наприклад, якщо закон обмежить доступ іноземного капіталу на ринок і тим самим обмежить конкуренцію, — зауважує НВ. 

— А де ж цей бізнес? Чому я не бачу демонстрацій за участю цих людей на підтримку нашого ліберального законопроекту або альтернативного, який теж досить непоганий. Хочеться, щоб прихильники ліберальної реформи подали свій голос, інакше у нас виходить, як в анекдоті про хлопчика, який п'ять років мовчав тільки тому, що його все влаштовувало.

Міністр зізнається, що й сама, працюючи в бізнесі, вважала, що публічна активність потрібна тільки тоді, коли уряд вочевидь помиляється, а підтримувати правильні ініціативи не потрібно.

— Для себе я висновки на майбутнє вже зробила і закликаю до цього колишніх колег по цеху. Ліберальний ринок землі важливо підтримати, бо ризики завжди залишаються, адже ми живемо в суспільстві, якому 20 років відверто вішали локшину на вуха, — підсумовує вона.

— Ну раз у нас така жива розмова пішла, саме час поговорити про фізосіб-підприємців, — пропонує НВ.

— Я думала, у нас буде легка розмова про життя, — важко зітхає Маркарова, втім одразу погоджується: — Давайте про фізосіб.

— Багато суперечливих сигналів надходить від влади щодо таких підприємців. Декотрі в IT вже думають, що набуття електронного громадянства Естонії зручніше, ніж існування в українському податковому полі. Як довіру будете повертати? — цікавиться НВ, поки офіціант розставляє на столі чайники зі свіжим чаєм.

— А в чому протиріччя?

Вона пояснює, що для фізосіб-підприємців ставки залишилися незмінними, ліміти не зменшилися, а навпаки, у другій групі навіть зросли до 2,5 млн грн. Єдина новація — через рік для готівкових розрахунків підприємцям потрібно буде використовувати реєстратори розрахункових операцій, і то не касові апарати, а інноваційні програми в смартфоні. Підприємцю залишиться тільки завантажити безкоштовний застосунок для взаємодії з податковою службою на свій телефон.

— Чесний ФОП від цього тільки виграє. Програють ті, у кого прибуток більший, ніж ліміти в його групі, а також ті підприємці, які насправді водії, офіціанти, касири на підприємстві, власник якого ухиляється від легального працевлаштування співробітників.

— Скільки ви плануєте отримати додаткових податків, розкривши такі схеми?

— Ніскільки. Верховна Рада ухвалювала ці закони не для отримання додаткових податків. Ми віримо, що люди нам не брешуть. Ми даємо їм можливість дешево, просто і безкоштовно зробити звітність, яка захищає їхні ж права споживача. Ми розуміємо, що до повноцінного введення нова податкова повинна довести малому бізнесу, що їх права не будуть порушуватися і що їх не будуть тиранити. Також не забуваймо, що продаж з чеками — це передусім захист прав споживача.

— У ЄС ніхто не контролює контрабанду на кордоні між країнами, там і кордонів немає, але завезену контрабанду просто неможливо продати!

Відпивши чаю, Маркарова стверджує, що контроль за продажами — це й ефективний спосіб боротьби з контрабандою.

— У ЄС ніхто не контролює контрабанду на кордоні між країнами, там і кордонів немає, але завезену контрабанду просто неможливо продати! — захоплено продовжує міністр, а потім зізнається, що пояснює все це кілька тижнів, а спотвореної інформації менше не стає.

Сьогодні всі обговорюють відтермінування макрофінансової допомоги від МВФ. Наскільки небезпечне таке відтермінування, і які головні вимоги до України? — вирішує змінити тему НВ.

Маркарова робить глибокий вдих.

— Знаєте, я вже третю програму МВФ обговорюю, й у нас весь час одні й ті ж розмови в публічному просторі. Коли ми ініціюємо програму, всі кричать, що МВФ грошей нам не дасть. Приїжджає місія — всі пророкують, що ніхто ні з ким не домовиться. Поїхала місія — ага, більше не повернеться! Ці розмови не заважали і не заважають нам досягати угод із МВФ.

— Скільки сьогодні Україні треба залучити коштів від МВФ? — уточнює НВ.

— Річ зараз зовсім не в сумі, — з готовністю реагує пані міністр. — Кошти від МВФ поповнюють резерви НБУ, і вони зараз непогані. Нам важливо залишатися у програмі МВФ, бо це сигнал для інших фінансових інститутів про нашу надійність. Світовий банк, ЄС, макрофінансова допомога. Поки ми у програмі МВФ, усі вони дають нам гроші, а вже ці гроші якраз поповнюють бюджет.

Одразу вона додає:

— Програма МВФ і умови, які нам виставляє фонд, вони ж не МВФ потрібні, а нам самим: земельна реформа, здорова банківська система, нормальні суди. Що ж тут не так?

Відповісти на власне риторичне питання Маркарова не встигає: на екрані її телефону висвічується дзвінок від голови профільного парламентського комітету Данила Гетманцева.

Скориставшись вимушеною паузою, НВ переходить до іншої теми — непублічної сторони життя пані міністра. Адже разом із чоловіком-фінансистом Данилом Волинцем Маркарова виховує чотирьох дітей.

— Якби не допомога чоловіка, я б, звичайно, не впоралася. Відколи я стала міністром, він взяв на себе більшу частину сімейних обов'язків, якщо не все. Відвозить дітей у школу, забирає звідти, і не тільки.

Одразу вона уточнює, що однин батьківський обов'язок, а саме: допомагати з математикою 11-річному синові,

— Просто тому, що мені математика подобається. Фінанси теж ґрунтуються на математиці, але вона там проста і примітивна, а ось вища математика — це, знаєте, яке задоволення! Я дуже за нею сумую.

Ми вирішуємо замовити десерт, і тут, сміючись, Маркарова розповідає про племінного коня, чия поява в її податковій декларації викликала інтерес багатьох.

Коня, точніше, кобилу міністра звуть Овація, і за кінськими мірками вона цілком солідного 16-річного віку. Власницею Овації Маркарова стала раптово: пошкодувала лоша, якого, незважаючи на спортивний родовід, треба було терміново продавати, і викупила у господарів. Відтоді Овація живе на вільному випасі в одному з кінних господарств, куди зайнята Маркарова зараз, на превеликий свій жаль, майже не навідується.

— Коли прийшов термін подання декларацій, ми вирішили внести її в документ, оскільки ціни не знаємо — раптом більше ліміту? Так я стала елітним конярем.

— У вашій декларації вказана і колекція полотен українських художників — ваша? — уточнює НВ.

— Колекціонує мистецтво мій чоловік, і захоплений цим давно, — пояснює міністр і відразу зізнається, що й у неї є улюблені художники: картини Бориса Єгізаряна і Давида Шарашидзе супроводжують Маркарову в кожному її кабінеті, де б вона не працювала.

Розуміючи, що час обіду закінчується, НВ ставить міністру останнє запитання — про нещодавнє гучне розслідування програми Схеми, де Маркаровій закидають виведення цінного активу — історичного будинку на Подолі — з Актив-банку, що належав їй тоді, на свою ж фірму Синонім.

В опублікованому розслідуванні пані міністр прокоментувала Схемам долю горезвісного будинку, але зробила це дещо заплутано, а назвати реального покупця і зовсім відмовляється.

— А, знаєте, мені прикро. На мене тінь намагаються кинути починаючи з 2015 року, — не приховуючи почуттів, каже Маркарова. — Я надала Схемам усі документи, де явно видно, що і до банку, і до компанії Синонім на момент цієї транзакції я стосунку вже не мала, але в передачу увійшла їх мала частина і та, що вигідна версії програми.

Ситуація, що склалася, її засмучує, і про виведення активу, якого Маркарова фактично не стосувалася, вона, схоже, готова говорити довго.

— Думаю, час покаже, хто мав рацію, — нарешті вимовляє пані міністр сакраментальну фразу, поглядаючи на годинник.

НВ сприймає це як сигнал до прощання, але ще хвилин п'ять зачеплена за живе Маркарова показує на екрані телефону копії документів і пояснює свій погляд у цій заплутаній історії.