Обід із Христиною Соловій

Українська співачка стверджує, що повністю позбулася штампу протеже Вакарчука, впевнено критикує своїх колег, а потім зізнається у зайвій відвертості та імпульсивності та їсть шоколад

Ольга Духніч

Ч есно кажучи, їжа тут не дуже, — відверто повідомляє співачка і композитор Христина Соловій, переступаючи поріг київського ресторану Амстер Дамстер на Великій Васильківській.

І на моє здивоване запитання, навіщо ж ми зустрічаємося тут, пояснює:

— Я живу в цьому будинку і вже через досвід встановила: тут непогана кава, а ще сирники. Але, боюся, ми вже їх не замовимо.

— Чому ж? — дивуюся я.

— Їх готують до 12 години дня, — зітхнувши, відповідає співачка, відкриваючи меню в пошуках альтернативи. Я ж вирішую боротися за сирники до останнього, на годиннику 12:07.

— Ви ж зможете принести нам сирники? — цікавлюся я у офіціанта.

— На жаль, ні, їх готують тільки до 12, — із усією непохитністю пострадянського громадського харчування суворо відповідає офіціант. Змирившись, я обираю салат із теплою телятиною, а Соловій — каву і шоколадний фондан.

Історію 25-річної Соловій цілком можна назвати історією сучасної Попелюшки. П'ять років тому студентка філологічного факультету Львівського національного університету прийшла на талант-шоу Голос Країни і заспівала там лемківську народну пісню. Виразність її виконання вразила одного з тренерів проекту, українського рок-музиканта Святослава Вакарчука. Він не тільки став музичним тренером дівчини на шоу, але і запропонував записати спільний альбом лемківських пісень у сучасному аранжуванні, а потім став продюсером співачки-початківиці.

Альбом Жива вода зробив 20-річну львів'янку знаменитою на всю країну, а кліп на першу авторську пісню Соловій Тримай і поготів довго утримував лідерство в українських музичних чартах, набравши понад 20 млн переглядів на YouTube.

Сьогодні Соловій змінила Львів на Київ, успішно гастролює країною, записала другий альбом — тепер уже авторських пісень. Незмінним залишається одне: співачка не приховує своєї нелюбові до російськомовної і російської поп-музики, а свої композиції пише винятково українською.

В аша історія з талант-шоу — це щаслива випадковість або дійсно гарний спосіб потрапити до українського музичного мейнстріму? — запитую я Соловій, яка присуває до себе каву, що майже миттєво з'явилася на столі.

— Я взагалі не розумію, навіщо я прийшла тоді на це шоу. Бо це зовсім не моє і здавалося мені якимось фарсом, — несподівано відповідає моя співрозмовниця і пояснює, що підштовхнула її до такого кроку криза третього року навчання в університеті. — Так що моя історія радше парадокс. Я не очікувала, що до мене повернуться, мені було важливо заспівати цю пісню на великій сцені. А я людина справи, захотіла — зроблю.

— До того ж ви ще до виступу заявляли, що якщо до вас обернеться хтось із тренерів, які співають російською, ви до нього не підете. Наприклад — Тіна Кароль. Це таке нахабство від сміливості? — допитуюсь я.

— Це точно не спеціально, я дуже відверта та імпульсивна людина і, що думаю, те й кажу, — реагує Соловій. Мить подумавши, вона відкидається у кріслі та заявляє: — Зате така щирість добряче економить час — і мій, і чужий.

Офіціант розставляє на столі страви, а фотограф просить Соловій попозувати.

— Так собі виходить, на мою думку, — підтверджуючи свою звичку висловлюватися прямо, зауважує моя співрозмовниця, прискіпливо вдивляючись в уже відзняті кадри. Фотосесія затягується довше звичайного. Нарешті, коли Соловій залишається задоволена фотографіями, ми починаємо трапезу.

В ам складно позбуватися від штампу протеже Вакарчука? — цікавлюся я, куштуючи салат.

— Мені здається, я від нього вже позбулася. Більше двох років Святослав жодним чином не впливає на мою музику, ми дуже рідко спілкуємося, ще рідше бачимося, — стримано відповідає Соловій, розмішуючи ложкою вміст фондану.

— І все ж ви називаєте його своїм хрещеним батьком у музиці, а такі стосунки часто закінчуються бунтом проти батька. Ви вже бунтували? — наполягаю я.

— Я така за характером, що постійно бунтую, — зізнається Соловій. Втім, одразу обмовляється, що бунтарство і впертість серйозно загальмували роботу над її другим альбомом.

— До того ж ви відкатали два повних тури країною зі своїм першим альбомом народних пісень. Відрізнялося його сприйняття у Львові та Одесі?

— Відрізнялося на користь Одеси, — всміхається Соловій. — На півдні та сході країни публіка набагато відкритіша і сприйнятливіша до того, що я співаю. Мені здається, у них більше невтамованої спраги до народної музики.

Відпиваючи кави, я нагадую співачці про концерт у Харківській області, який в останній момент скасували, оскільки він був частиною політичної агітації.

— Так, багато хто тоді на мене образився, але у нас є принципи. Ми не виступаємо на політично заангажованих заходах і там, де пахне сепаратизмом, — жорстко чеканить співрозмовниця.

— Що вам подобається і що не подобається на сучасній українській естраді? — змінюю я тему розмови.

— Подобається, що з'явилося багато виконавців і напрямків, і ніхто не намагається заповнити собою весь простір, — відкидаючи волосся, розмірковує Соловій. — А музика, яку вони роблять, мені подобається набагато менше. Мені подобалися Саша Кольцова та Estetic Еducation, але ці проекти вже не існують, оскільки вистрілили раніше, ніж українська публіка змогла їх переварити.

Допиваючи каву, Соловій раптово продовжує:

— А ще мені не подобається кон'юнктурність української естради. Як тільки запровадили квоти на українську мову, ті, хто раніше й не думав писати україномовні композиції, миттєво стали це робити. Тобто нічого особистого, — Соловій роздратовано відсуває геть порожню чашку.

— Нова українська музика, на ваш погляд, вже самодостатня чи реп українці все ще слухатимуть російською? — цікавлюся я.

— Є дуже непоганий український новий реп, наприклад, група Кашляючий Ед, я б усім радила на нього переключитися із російського, — миттєво реагує Соловій, а потім, зітхнувши продовжує: — Звісно, я розумію, що сама, наприклад, не відмовлюся від Земфіри або від пісень гурту Сплін. Але велика частина російської популярної музики вже програє українській за якістю, тому відмовитися від неї не проблема.

У поравшись із салатом, я цікавлюся у Соловій, як змінилося її життя як популярної виконавиці та які обмеження на неї накладає популярність.

— Я точно не надягаю темних окулярів і можу їздити в метро.

Тут таки співачка пояснює, що головна зміна — поява постійного зворотного зв'язку від аудиторії поціновувачів її музики.

— Як тільки з'являються якісь мої інтерв'ю, вирвані з контексту фрази або фото не такі, до яких звикли люди, я отримую відразу багато категоричних відгуків із загальним посилом — це не твоє! Це важко приймати. Адже хто, крім мене знає, що насправді моє?

— Вас звикли бачити ніжною дівчиною в стилі ретро, ​​в скромному одязі, із непомітним макіяжем, — припускаю я.

— Ну, звісно, я себе по-іншому бачу, — парирує Соловій. — Я сучасна дівчина, мені подобається іноді робити макіяж, підводити яскраво губи, надягати короткі шорти.

Помовчавши, Соловій повідомляє, що її другий альбом, реліз якого відбудеться у кінці жовтня, серйозно відрізнятиметься від першого. На його запис виконавиця витратила близько півтора року і повністю змінила склад музикантів.

— От це і буду справжня я. Більшість, можливо, здивуються.

— Де і як ви навчаєтесь? — цікавлюся я, також відкладаючи прибори.

— Найбільше — сама у себе, — впевнено заявляє Соловій і починає розмірковувати про віру в самого себе. Також вона розповідає про свою мрію — писати саундтреки до фільмів. Із гордістю співачка розповідає про те, що одна з пісень її першого альбому, Отсе тая стежечка, стала саундтреком до українського фільму Крути 1918, який виходить у прокат у грудні.

— І все ж як статус популярної співачки змінив вашу повсякденність? Шанувальники проблемою стають? — повертаюся до розпочатої раніше теми.

— Мені зараз цілком комфортно наодинці. А шанувальники і фанати бувають різні. Одного разу незнайомий молодий чоловік буквально за руку схопив мене на порозі квартири. Було страшно і неприємно, — зізнається співачка.

Обід добігає кінця, і я цікавлюся у Соловій її головною мрією й амбіцією на найближчі роки.

— Звичайно, я прийшла робити гарну музику, яка резонуватиме з досвідом людей. А мрія — вона є, але про таке не говорять уголос і особливо в інтерв'ю, — посміхається співачка і, поглянувши на годинник, починає прощатися.