Обід з Томасом Штюмером

Топ-менеджер українського відділення компанії Siemens, локомотива бізнесу Німеччини, смакуючи тушковане козеня в одному з найкращих ресторанів Києва, згадує радянські котлети, які їв в тамбовській їдальні в 1980‑х

 

Катерина Шаповал

 

 

“В тамбовській їдальні ми замовили котлету,— згадує Томас Штюмер, комерційний директор Siemens Україна і уродженець Дрездена.— Думали, що це буде як у Німеччині — свинина на кістці, але це виявилася зовсім інша страва".

Своє знайомство з радянським громадським харчуванням Штюмер, топ-менеджер однієї з найбільших німецьких компаній, почав ще в 1985 році. В СРСР він приїхав вчитися з рідної НДР і тут же напоровся на разючі відмінності між братами по соцтабору. В першу чергу — в гастрономічній сфері. Столовский шніцель виявився не відбивною, а котлетою — як і біфштекс, який теж мало скидався на те, що готували на його батьківщині. Досить швидко юний німець зробив висновок: єдине, чим відрізняються м'ясні страви в Радянському Союзі,— це різна концентрація хліба.

Всю цю історію товариський німецький керівник вищого рівня встигає розповісти, поки ми сідаємо за столик. Для обіду з НВ Штюмер вибрав Канапу на Андріївському узвозі в Києві. Цей ресторан сучасної української кухні користується популярністю у іноземних туристів і експатів, а також три роки поспіль входить у рейтинг 100 найкращих ресторанів України за версією НВ. Спогади про убоге радянське громадське харчування тут звучать особливо комічно.

Ввічливий офіціант пропонує зробити замовлення. Мій співрозмовник радить спробувати чорні вареники з судаком — він їх їв в дегустаційному сеті, і страва виявилася чудовою на смак. Для себе він обирає м'ясо козеняти, томлене в карпатських травах. Тут його подають з картопляним пюре.

Штюмер непогано говорить російською. Продовжуючи згадувати, він зауважує, що ситуація між його рідною НДР, яка перебувала під протекторатом СРСР, і прозахідною ФРН дуже нагадує йому ту, що склалася сьогодні між Україною і Кримом. “Ні Західна, ні Східна Німеччина одне одного ніколи не визнали як держави,— продовжує він.— Посольства Західної Німеччини в НДР не було ніколи, тільки постійне представництво".

— Якщо ситуації схожі, чого могла б повчитися сучасна Україна у колишньої Німеччини? — цікавлюся я, поки ми очікуємо на замовлення.

— Західна Німеччина усі ці роки постійно підтримувала зв'язки між людьми, сприяла поїздкам і організовувала транспорт,— перераховує Штюмер.— А в Східній Німеччині спочатку скасували потяги, через що люди змушені були йти пішки через кордон, а потім ще й стіну збудували, надовго розлучивши дві частини країни.

Штюмер також згадує, що Західна Німеччина навіть заохочувала візити східних німців фінансово: німець-пенсіонер, який приїздив з НДР у ФРН отримував 100 марок.

"Коли вже стало зрозуміло, що ми об'єднуємося, у ФРН кинувся натовп, щоб отримати ці гроші",— сміється він.

На думку Штюмера, схожим чином варто було б робити і Україні: робити все, щоб не руйнувалися людські зв'язки з жителями Криму, а вже розірвані — відновлювати.

“Політика політикою,— міркує він.— Але з життєвої точки зору — не варто ускладнювати людям життя".

 

Офіціант приносить замовлення. Чорні вареники ефектно сервіровані на незвичайній дерев'яній тарілці з двома підставками. Знайшовши момент, поки офіціант накриває на стіл, я пропоную Штюмеру повернутися в сучасність і поговорити про німецький бізнес в Україні.

"Цей рік у нас, на жаль, не найкращий за всю історію роботи в Україні",— говорить Штюмер про свою компанію. Коли в 2011‑му він прийшов на роботу в Siemens Україна, в штаті компанії було 300 чоловік. Її річний оборот становив цифру з вісьмома нулями в євровому еквіваленті. Зараз же в Siemens Україна трохи більше 200 співробітників, а оборот впав більш ніж у два рази.

"Але це не тільки через кризу,— спохвачується управлінець,— а тому, що компанія продала частину свого бізнесу, пов'язаного з обладнанням для металургії".

Втім, Штюмер налаштований оптимістично: мовляв, погані часи вже позаду, адже українська економіка відновлюється.

— Продажі побутової техніки помітно зростають,— підтримую я співрозмовника.

— Що стосується побутової техніки, то з позаминулого року Siemens не має до неї ніякого стосунку,— посміхається Штюмер, куштуючи тушковане козеня.

Він пояснює, що ще в 2015 році німецький концерн повністю вийшов з бізнесу з виробництва товарів для приватних споживачів. Хоча холодильники, пральні машини та іншу "білу" техніку під торговою маркою Siemens можна буде знайти у продажу: концерн Bosh, який випускає її, за ліцензійною угодою має право використовувати торговельну марку ще деякий час.

Сьогодні Siemens займається автоматизацією промисловості та будівель, випускає і продає газові та парові турбіни. А також займається транспортними рішеннями для міст. Крім того, випускає трамваї, локомотиви, світлофори і т. д.

Але Україна для німецької компанії є не тільки ринком збуту. Так, у Львові знаходиться центр розробки, де пишуть програми для медичного обладнання, виробленого компанією. А в Києві працює інжиніринговий центр, співробітники якого займаються установкою і налагодженням обладнання Siemens у всьому світі.

— Українські інженери — освічені, інтелігентні і...— на секунду Штюмер гається, підбираючи слово.

— Винахідливі? — підказую я.

— Так-так, саме винахідливі! Вміють знайти вихід із нестандартної ситуації,— енергійно погоджується він.

Слово винахідливі німецькому топ-менеджеру дуже подобається — мовляв, дуже добре воно характеризує українських інженерів. Європейські інженери в нестандартних ситуаціях розгублюються, визнає він.

Винахідливістю працівники українських компаній і українські чиновники відрізняються і в іншому, в негативному значенні цього слова. Обережно підбираючи вирази, Штюмер каже, що Siemens в Україні до недавніх пір не брала участь в державних тендерах. По-перше, всі знали, що вони корупційні, а по‑друге — умови там були прописані так, що іноземні компанії відсікалися від держзакупівель.

Ось типова історія з життя. Одна з найбільших держкомпаній запросила у Siemens прайс на необхідне обладнання. “Ми надіслали нашу комерційну пропозицію,— розповідає топ-менеджер Siemens, попросивши не згадувати назву держкомпанії у пресі.— А потім компанія оголосила тендер, в якому міжнародні гравці не можуть брати участь, на суму, яка в два рази перевищує комерційну пропозицію Siemens. Його виграв український учасник, який прийшов до нас і купив це обладнання, потім продавши [державі] в два рази дорожче".

Штюмер згадує недавній скандал з Укренерго, на тендері якого виграв Запорізький транформаторный завод (ЗТР). "Як ми дізналися згодом з преси, трансформатори ЗТР виявилися значно дорожчими, ніж аналогічне обладнання Siemens",— говорить він. В результаті скандалу тендер був скасований, а при повторному проведенні нова пропозиція ЗТР була вже на 30% дешевше, ніж у Siemens.

— Питання, якщо раніше ціна була в два рази вищою, то куди це все йшло? — ставить риторичне питання топ-менеджер, відзначаючи при цьому, що у ЗТР, в принципі, непогані трансформатори.

За його словами, зараз ситуація змінюється, і його компанія напряму бере участь у державних тендерах. "Ми бачимо прогрес, процедури закупівель стають прозорішими".

 

Ми закінчуємо з обідом, і я пропоную замовити десерт. І тут виявляється, що зробити це складно: якщо годину назад Канапа була майже порожньою, то тепер вона забита людьми.

Очікуючи на офіціанта ми встигаємо поговорити про життя Штюмера в Україні. Одружений на українці громадянин Німеччини зізнається, що за шість років у Києві полюбив це місто і всю країну. Він називає українську столицю надзвичайно доброзичливою і затишною.

Штюмер розповідає, що з Siemens пов'язана частина історії великих українських міст.

— Перший київський електричний трамвай був виготовлений нашою компанією — так само, як і київський фунікулер. В Одесі перше вуличне освітлення теж робила Siemens,— перераховує він з гордістю.

Крім цього, розповідає Штюмер, його компанія в кінці XIX століття проклала першу телеграфну лінію Санкт-Петербург—Севастополь, ледь не половина якої проходила по території України. А також в 30‑х роках вже ХХ століття поставляла обладнання на будівництво каскаду електростанцій на Дніпрі.

За розмовою ми швидко розправляємося із замовленими десертами. А перед тим як розпрощатись, разом виходимо з ресторану і піднімаємося по Андріївському узвозу. "У Мюнхені сьогодні дуже холодно, незважаючи на те, що весна,— мружачись від сонця, несподівано каже Штюмер,— у нас в Києві краще".