Обід з Міхеїлом Саакашвілі

На відкритій терасі київського ресторану екс-президент Грузії, а тепер український опозиціонер розповідає, чому грузинським президентом бути болісно, одеським губернатором — дорого, а українським політиком — правильно, і фотографується з усіма охочими

Ольга Духніч

О бід з НВ — не перший досвід застільного інтерв'ю для Міхеїла Саакашвілі. У квітні 2008 року третій президент Грузії і успішний її реформатор, перебуваючи на піку світової слави, обідав із журналістом Financial Times.

Та трапеза проходила в одному з найвишуканіших ресторанів Тбілісі, на стіл подавали чорну і червону ікру, а завершилося все польотом на вертольоті до кордонів невизнаної республіки Південна Осетія.

Через три місяці почалася Російсько-грузинська війна, що фактично закінчилася поразкою Грузії. Росія визнала незалежність Абхазії та Південної Осетії і розмістила на їх території свої військові бази.

Дев'ять років по тому Саакашвілі, вже екс-президент Грузії і колишній голова Одеської обласної адміністрації, а тепер один з найяскравіших опозиційних політиків України, обідає з НВ. Це відбувається якраз за тиждень до того, як Києвом прокотилася гучна новина: президент позбавив Саакашвілі українського громадянства. Втім, новина не застала політика зненацька: під час інтерв'ю він припускав таку можливість і обговорював її наслідки з НВ. Але про це — пізніше.

Для обіду Саакашвілі вибирає ресторан кримськотатарської кухні Крим на київському майдані Незалежності.

Він бував у цьому закладі не один раз, і його улюблений столик розташований на літньому майданчику закладу, втиснутого між McDonald's і невеликим грузинським рестораном Хачапурі і вино. В обідній час тут багатолюдно, а з динаміків звучить турецька музика.

Мій співрозмовник приходить на зустріч пішки в супроводі охоронця. Темні окуляри допомагають йому деякий час зберігати анонімність, але тільки-но він їх знімає, по літньому майданчику проносяться жваві розмови. Саакашвілі в Києві добре знають.

— Чому ж ми зустрічаємося тут, а не там? — після короткого привітання питаю я Саакашвілі, жестом вказуючи в бік грузинського ресторану.

— А тут смачніше, я тут постійно обідаю,— чесно відповідає екс-президент і тягнеться до меню.

— А головне — небанально: в Києві кримськотатарських ресторанів усього лише три, а грузинських — сто три,— вторю йому я.

— Сто вісім,— авторитетно зауважує Саакашвілі. Серед грузинських ресторанів Києва у нього є свої фаворити — хинкальна Гогі і ресторан Сапераві.

Ми замовляємо шурпу, кебаб і янтики. Для Саакашвілі тут же приносять гарячий турецький чай.

Його доля тісно пов'язана з Україною та її першими особами. В Інституті міжнародних відносин КНУ ім. Шевченка він здобув першу вищу освіту і познайомився з нинішнім президентом України Петром Порошенком. З третім президентом України Віктором Ющенком його також пов'язує багаторічна дружба.

На початку 2015 року президент Порошенко запросив давнього друга і успішного реформатора Грузії обійняти посаду голови Міжнародної ради реформ, а вже в травні Саакашвілі прийняв громадянство України і очолив Одеську обласну адміністрацію.

Знадобилося півроку, щоб президентська дружба розбилася об українську реальність. Сьогодні екс-президент Грузії — один з найбільш затятих критиків чинного президента України. Однак і в серця виборців йому пробратися не вдалося: його опозиційну партію Рух Нових сил підтримують близько 2%.

В и з таким запалом критикуєте президента Порошенка, що здається, ніби воюєте за увагу українців не з ним, а з Юлією Тимошенко. Це вам політичних ризиків не додає? — цікавлюся я, поки ми чекаємо замовлення.

— По-перше, для мене таке порівняння — комплімент,— блискавично реагує Саакашвілі.— Я не поділяю багатьох її поглядів, але Тимошенко — один з небагатьох реальних і талановитих українських політиків,— не скупиться на похвали колезі мій співрозмовник Та й узагалі, критикувати Порошенка дуже легко,— тут же перемикається він на улюблену тему.

Президент зачистив під себе все політичне поле, сконцентрував у своїх руках всі парламентські і судові важелі влади, перераховує Саакашвілі.

— І я не просто Порошенка критикую, а їхній дует з олігархом Рінатом Ахметовим. І через цей дует і те, що вони роблять, його влада в країні зараз дуже ослаблена,— пояснює він свою думку.

— Не настільки, судячи з соціології, щоб великий і реальний шанс з'явився у вас. Є й більш перспективні конкуренти,— зауважую я.

— Та забудьте ви про цю соціологію! У мене свій досвід є. У 2012 році у мене в Грузії було 70% підтримки. І на тлі цих рейтингів ми програли парламентські вибори. Тоді я в очах людей побачив, що ми програємо. Треба вміти читати очі людей!

Мій співрозмовник, згадуючи своє політичне фіаско, демонструє граничну емоційність. Однак, опанувавши себе, продовжує вже більш спокійно:

— Верховна рада ніколи не була такою безликою і нецікавою, як сьогодні. Ніколи уряд не був таким слабким. Якщо завтра його не стане, Україна цього не помітить,— продовжує він, наголошуючи, що навіть в уряді Януковича — притому що він був "злочинний" — особистостей було більше.

Саакашвілі — один із найзатятіших лобістів дострокових виборів в Україні. Мальовничо розповідаючи про рейдерство і беззаконня в українських регіонах, він впевнено чеканить: парламентські вибори стануть реальністю вже найближчим часом, а призведе до них масове народне невдоволення.

Так само переконливо він говорить про успіх свого нового політичного проекту. В Україні вже давно сформувався запит на нові обличчя, стверджує Саакашвілі, і саме їх він має намір привести в новий український парламент.

— Добре, а як ви бачите цей крутий поворот? Через новий Майдан? — питаю я.

— Сценарії можуть бути різні,— загадково відповідає Саакашвілі.

Він каже, що вже минулого року, ледь організувавши свою партію, почав збирати в різних регіонах України величезні зали прихильників.

— Це був не Майдан, але люди висловлювали невдоволення Порошенком, який спочатку хотів торгуватися з Арсенієм Яценюком за посади в Кабміні, але потім від нього позбувся і уникнув виборів.

— З вашою допомогою позбувся, до речі,— нагадую я.

— Так, зокрема з моєю, в той момент наші інтереси збігалися,— легко погоджується Саакашвілі. Однак тут же визнає, що помилився і виборів все ж треба було добиватися, тому що договірняк провладних політичних сил все одно відбувся.

Офіціант, який з'явився з нашим замовленням, не відволікає Саакашвілі від теми.

— Американці тоді дуже не хотіли дострокових виборів і тиснули на Україну.

— А тепер хочуть?— цікавлюся я.

— А тепер їм все одно. Тому нам вирішувати.

Куштуючи шурпу, досвідчений в міжнародних відносинах Саакашвілі, який називає себе приятелем Трампа, вдається до пояснень нюансів міжнародної дипломатії. Він каже про втрату міжнародного інтересу до України, пояснює це безпрецедентною корупцією, а як ілюстрацію "втоми від України" наводить останній візит президента Порошенка до США.

— Те, як Дональд Трамп прийняв Порошенка,— точніше, не прийняв, а тільки запросив для фотосесії — це ж теж дипломатична образа. І не тому, що Трамп — проросійський. З Україною інші проблеми. Трамп любить асоціювати себе з успіхом. З провальними політиками йому нецікаво зустрічатися,— Саакашвілі не залишає Порошенкові шансів.

О,поговорімо про провали,— пожвавлююсь я.— Два роки тому ви стали головою Одеської обладміністрації. На старті у вас був свій начальник поліції, свій прокурор, свій керівник митниці. Так чому ж нічого не вийшло?

— Ну і що? — гарячкує Саакашвілі.— У начальника поліції всі функції забрали через два місяці, прокурора вигнали через п'ять місяців після того, як він був призначений. Це була гра в наперстки.

Роздратовано відсуваючи від себе тарілку із залишками шурпи, Саакашвілі продовжує:

— Нагадаю, що справу щодо ОПЗ [Одеського портового заводу], яка призвела до відставки Яценюка, ініціював все ж прокурор Одеської області. Він завів кримінальні справи на Сергія Ківалова та Дмитра Голубєва. Але замість того, щоб нам допомогти, Порошенко заблокував ці справи в судах. Я був призначений у травні 2015 року, а "фас" на нас був даний вже в січні 2016- го. І це після Першого одеського антикорупційного форуму, коли я вперше назвав імена [підозрюваного в корупції екс-депутата] Миколи Мартиненка і [народного депутата, близького соратника президента] Ігоря Кононенка.

— Послухайте, але ж ви розуміли, що якщо будете не просто губернатором, а політиком, то приблизно такий результат і отримаєте? — дивуюся я.

— Це Порошенко помилився, призначаючи губернатором не маленького чиновника, а політика. Але я при цьому думав, що він реально хоче, щоб ми проводили політику. А виявилося, він просто хотів мене дискредитувати, вважаючи своїм конкурентом,— резюмує Саакашвілі.

У цей момент нашу розмову раптово перериває юна панянка, яка просить Саакашвілі сфотографуватися з нею.

— Ви звідки? — цікавиться Саакашвілі, негайно виконуючи прохання.

— З Ніжина,— сором'язливо відповідає дівчина.

— Чудове місто! — захоплюється Саакашвілі, посміхаючись в камеру телефону.

У травні Давид Сакварелідзе [екс-заступник генерального прокурора, соратник Саакашвілі] заявляв, що влітку вас і його можуть позбавити українського громадянства. Що робити будете, якщо це трапиться? — цікавлюся я, як тільки фотосесія закінчується.

— А нічого. Буду сидіти тут, в Києві, ніяких проблем,— знизує плечима Саакашвілі.

— Як громадянин якої держави? — допитуюсь я.

— Буду сидіти в Києві без громадянства. Буду просто ходити по Майдану. Я живу зараз тут, неподалік,— відверто каже екс-президент.

Саакашвілі винаймає квартиру на одній з вулиць, що виходять до Майдану. Втім, вже восени планує з'їжджати.

— Подивимося, може, щось маленьке тут куплю. Нам вдалося продати одну з квартир в Грузії,— пояснює він, розправляючись з кебабом.

— Тобто ваше майно в Грузії вже не заарештовано? — цікавлюся я.

— Ні, там нічого не змінилося, просто заарештували не все,— дипломатично відповідає Саакашвілі.

Починаючи з 2014 року в Грузії проти екс-президента порушено відразу кілька кримінальних справ. Частина його майна і майна його матері, ректора найуспішнішого приватного університету Грузії, досі заарештоване.

— Нова грузинська влада хоче судити мене за покупку нібито дорогих костюмів і обслуговування делегацій, причому вибірково. Ми візит Трампа теж обслуговували, але він не фігурує у звинуваченнях, фігурує ненависний Росії Ющенко, — перераховує екс-президент претензії грузинської Феміди.

— На Трампа ви, напевно, більше витратилися,— співчутливо помічаю я.

— На Трампа, імовірно, так,— посміхається у відповідь Саакашвілі.— А ще мені пригрозили опублікувати список дівчат легкої поведінки, яких я нібито запрошував у делегації. На що я їм відповів, що нехай спочатку погуглять всі ці прізвища, щоб серед "дівчат" не опинилися відомі люди, журналісти та інші,— відверто каже екс-президент.

У цей момент нашу задушевну бесіду з вікна автомобіля фотографує таксист, який проїздить повз нас.

— Ну ось, тепер і я в цих ваших списках опинюся,— посміхаюся я.

— У вас там дуже гідна компанія,— регоче у відповідь Саакашвілі.

Розправляючись з їжею, я пропоную Саакашвілі поговорити про грузинську команду реформаторів.

— І Ека Згуладзе, і Хатія Деканоїдзе в інтерв'ю нашому виданню говорили про свої патріотичні мотиви і боротьбу на українському фронті до кінця, що без вільної України немає вільної Грузії. Чому ж вони так швидко і непомітно покинули Україну назовсім?

— Вони були технократами. Коли вони погоджувалися працювати, то думали, що їх запрошують реально реформувати систему. А потім в якийсь момент зрозуміли, що нікому це тут не потрібно.

— Вони поїхали, а ви залишилися,— зауважую я.

— Я тут уже 16 років. Студентом жив у родині академіка на Великій Житомирській, це моє місто, і я в ньому сформувався,— розписується в патріотизмі Саакашвілі.— У мене в Грузії була проблема, що грузини мене сприймали трохи як іноземця, і це дуже болісно. Може, тому, що я рано виїхав з країни, а потім через десять років повернувся і сказав: "Привіт, зараз я вас буду реформувати".

— Тут також багато хто не сприймає вас, як свого.

— Ті люди, до яких я встиг дійти, вже не ставлять таких запитань. Вони чудово обізнані, навіщо я тут,— коли мова заходить про новий політичний проект, в голосі мого співрозмовника проявляється твердість.

— А на які кошти ви зараз живете? — змінюю я тему, даючи зрозуміти, що знайома з декларацією Саакашвілі, де значаться вельми скромні накопичення.

— По-перше, я зараз отримую зарплату на телеканалі ZIK, це 50 тис. грн на місяць. По-друге, у нашої партії є офіційні доходи. І по-третє, у мене є свої маленькі заощадження,— перераховує він, загинаючи пальці.

Саакашвілі визнається, що саме через обмежений бюджет він на посаді губернатора Одеси довго не протримався б.

— У нас феодальна система. Кожен губернатор годується зі своєї вотчини. Я за свої гроші змушений був оплачувати бензин і витратні матеріали в офіс Одеської обладміністрації. Такими темпами я б і без допомоги Порошенка пішов,— розводить руками мій співрозмовник.

Ми майже допили чай, і наостанок я питаю Саакашвілі про розлуку з дружиною і дітьми.

— Діти були недавно у мене, поїхали. Один живе і працює в США, другий — в Грузії, вони обидва громадяни Грузії,— з гордістю заявляє Саакашвілі-батько.

— А за дружиною не сумуєте? Адже вона тепер стала успішним політиком в Грузії, в той час як ви прагнете стати успішним політиком в Україні,— вголос розмірковую я.

— Моє життя — це життя революціонера, не забувайте. Це щось більше, ніж життя простого обивателя,— патетично заявляє Саакашвілі.

— І що, втоми від довгого життя в політиці немає? — дивуюся я.

— У Грузії була, я за рік до кінця терміну вже розумів, що і людям від мене треба відпочити, і мені від них, дуже мучився,— визнає Саакашвілі.

За кілька секунд він бадьоро продовжує:

— В Україні ми тільки починаємо, я нарешті намацав нитку, хоч і витратив на це кілька місяців і багато помилявся.