«Приїхав прямо з тренування». Перше велике інтерв'ю українського чемпіона світу про життя між політикою і спортом

Пообідати з депутатом і спортсменом Жаном Беленюком НВ домовляється в ресторані грузинської кухні Хмелі-Сунелі. Це один із небагатьох ресторанів у центрі Києва зі своїм паркінгом і добиратися сюди з комітетів Верховної Ради зручно й недалеко, говорить про заклад сам депутат.

Близькість до інститутів влади задає стиль відвідувачів Хмелі-Сунелі у будній день. Більшість їх — короткострижені чоловіки у дорогих костюмах або шкіряних куртках, із серйозними обличчями й вочевидь непростими розмовами. Широко усміхнений Беленюк виглядає тут очевидним винятком із правил.

— Ми і їсти будемо? — запитує він після короткого привітання та, почувши ствердну відповідь, швидко пробігає поглядом меню.

Беленюк — один із найупізнаваніших депутатів від партії Слуга народу. Український борець греко-римського стилю, срібний призер Олімпійських ігор 2016 року, дворазовий чемпіон світу, триразовий чемпіон Європи, він не раз і не два давав підстави українцям пишатися національним спортом.

Кар'єра 28-річного борця нині саме на піку, а на літніх Олімпійських іграх у Токіо, які відбудуться в 2020 році, він один із головних претендентів від України на медаль. Тим більше здивування у вболівальників викликала його поява у списку партії Слуга народу та рішення, не порвавши із професійним спортом, йти в українську політику.

Про те, як саме спортсмен поєднує дві такі різні життєві місії та що його на це надихнуло, ми й говоримо за обідом.

Швидко зробивши два ідентичні замовлення з салату по-грузинськи, хінкалі й лимонаду, ми розпочинаємо бесіду. Для Беленюка це перше велике інтерв'ю у статусі депутата. Він вочевидь зібраний, зосереджений і готовий до інтерв'ю як до бою.

— У який момент, а головне — чому ви вирішили стати політиком, адже ще кілька років тому вас цікавив радше бізнес? — вирішую почати з головного запитання до спортсмена.

— Мене запросив сам президент, — із певною гордістю відповідає Беленюк.

Він розповідає, як познайомився з Володимиром Зеленським ще у 2017 році: тоді його запросили до участі у фестивалі Весело, який організовувала Студія Квартал 95. Потім Беленюк неодноразово брав участь і в шоу-програмах квартальників.

 — Уже тоді, в 2017-му, ходили чутки, що Володимир Зеленський збирається йти у президенти, — зауважує спортсмен.

— І ви одразу погодилися на депутатство? — уточнюю, куштуючи справді непоганий базиліковий лимонад.

— Ні, звичайно, у мене були свої проти, — трохи ображається мій співрозмовник, — я все-таки чинний спортсмен, незабаром Олімпіада.

— А відсутність політичного досвіду вас не зупиняла? — цікавлюся.

— Зокрема. Я розумів, що мені належить багато чого навчитися, а це для мене завжди виклик. До того ж я достатньо критикував представників колишнього Міністерства у справах молоді і спорту, ну й, напевно, неправильно тільки критикувати, важливо щось і самому зробити, я ж знаю, де там вразливі місця, — пояснює Беленюк.

— І все-таки як спортивна знаменитість без політичного досвіду ви не боялися, що вас використовують як весільного генерала? Так люблять вчиняти, наприклад, у Росії, там депутатами Держдуми стають майже всі відомі спортсмени — Карелін, Валуєв, — допитуюся.

— Я так узагалі не думав, мені важливіше знати, чим я буду корисний українському спорту, — переконує мене Беленюк.

На столі з’являються страви, а я запитую, яким є графік тренувань депутата-спортсмена в період, коли парламент працює в так званому турборежимі, а Олімпіада-2020 не за горами.

— Зазвичай поза зборами я тренуюся по дві години на день, — докладно звітує Беленюк. — Якщо тиждень пленарний, то намагаюся вмістити тренування між ранковим і вечірнім засіданнями, а в непленарний тиждень, як зараз, я до вас прямо з тренування приїхав.

Спортсмен розповідає, що графік тренувань істотно змінюється до початку підготовчого періоду — тоді стандартне тренування борця займає п’ять годин на день.

— Це досить багато для чинного депутата, — визнаю я і запитую, чому віддасть перевагу Беленюк, якщо доведеться вибирати між спортом і політикою.

У відповідь він пояснює, що спочатку обумовлював зі своєю політсилою і президентом Зеленським можливість брати участь в Олімпіаді в Токіо.

— Я до мети перемогти на Олімпіаді йшов 20 років. На жаль, у Ріо її реалізувати не вдалося, сподіваюся, що вдасться в Токіо. Олімпіада в серпні, як депутат я маю 45 днів законної відпустки, думаю, її на підготовку й витрачу.

Поки ми розправляємося із салатом, запитую у співрозмовника, від чого залежить перемога борця його рівня на Олімпійських іграх і до чого він докладає більше зусиль.

 — Технічно на нашому рівні всі підготовлені відмінно, тому йдеться переважно про психологію борця, — запевняє Беленюк. — Хоч як би ти був фізично підготовлений, якщо ти психологічно не зміг налаштуватися на поєдинок, то твій шанс перемогти дорівнює нулю.

— Минулого разу ви програли золото російському спортсмену… — починаю запитання.

— Він грузин! — одразу виправляє мене Беленюк і додає, що неодноразово боровся з Давітом Чакветадзе, ще коли той виступав за Грузію.

— Ви вже знаєте, хто буде вашим основним суперником у майбутньому році? Він же? — уточнюю.

— Поки що відомі лише шестеро з 16 моїх потенційних суперників, і представників від Росії серед них немає, — відповідає Беленюк.

Утім, борець упевнений, що російські спортсмени брати участь в Олімпіаді будуть.

За трапезою він ділиться головними складовими для перемоги. Успіхи кожного спортсмена у тренуванні нагадують зростання синусоїди, розповідає Беленюк, а пік форми припадає на період у три дні, після якого відбувається істотний спад, мовою борців — «яма». Завдання спортсмена — виявитися у вирішальному поєдинку на піку форми.

Одразу цікавлюся у співрозмовника, наскільки нинішні відносини війни між країнами впливають на взаємини спортсменів у поєдинку та за його межами.

— Якщо ви у фінальному двобої зійдетеся з росіянином, то за цим стежитиме вся країна. Для вас це додатковий стрес? — уточнюю.

 — Якщо враховувати, що мій суперник — етнічний грузин, а також відносини Росії та Грузії, то для мене головне завдання — перемогти в поєдинку, я не відволікаюся на інше, — розмірковує Беленюк.

На його думку, на Олімпійських іграх усі учасники зациклені на власному результаті, а тому ані теплої дружби, ані яскравої ненависті до суперників не виникає.

***

Упоравшись із салатом, пропоную борцю повернутися до теми депутатства:

— Що в досвіді депутата виявилося для вас найскладнішим?

— Увага ЗМІ і те, що миттєво з’явилося багато людей, які бачать у мені інструмент для досягнення своїх цілей, — стає серйозним Беленюк.

— На вас намагаються тиснути?

 — Ні, швидше одразу з’явилися пропозиції у стилі: «Ось там є хороший хлопчина, йому треба допомогти». Але я пояснюю всім, що я прийшов не «рішаловом» займатися.

— А хейтери у вас уже з’явилися? — запитую.

— Та вони й не зникали, я просто не читаю, що поганого про мене в коментарях пишуть, — демонструє спокій Беленюк, смакуючи хінкалі. — Спорт сформував у мені головну рису — витримку. Я колись тренувався в залі з хлопцем праворадикальних поглядів, він мене відкрито ненавидів, завжди намагався образити. Але я ігнорував, моє завдання було показати результат. Зараз я став успішним спортсменом, а де він, я навіть не знаю. У політиці те ж саме.

— Майже всю осінь Верховна Рада працювала в турборежимі, як часто вам доводилося голосувати за законопроект, який ви навіть не читали? — продовжую запитувати.

— Ну, по-перше, на зборах фракції представники профільних комітетів завжди детально розповідають, про що законопроект, по-друге, у мене є помічник-юрист, який завжди складає мені рецензію. Та й узагалі, я вважаю, що необов’язково людина, яка працює у спортивному комітеті, має розумітися на судовій реформі. Для цього є представники профільних комітетів, які беруть на себе відповідальність за цей законопроект, — завершує довгу тираду Беленюк.

Одразу він із гордістю розповідає, що вже провів свою першу поправку до бюджету — щодо підвищення зарплат тренерам ДЮСШ. За його словами, тренери наймолодших спортсменів одержують 6−7 тис. грн, а це несправедливо і дуже демотивує.

— О, поговорімо про зарплату, — пожвавлююся, — скільки сьогодні отримуєте ви?

— Ну ось за листопад, наприклад, отримав 30 тис. грн.

Спортсмен розповідає, що після набуття депутатських повноважень зарплата депутата — його основне джерело доходу. Поєднувати тренерську діяльність, рекламні кампанії та депутатство закон не дозволяє.

— Узагалі негусто як для молодого спортсмена, який готується до Олімпіади. Як виживаєте? — співчутливо цікавлюся.

— Послухайте! Я все-таки спортсмен, який досяг певних результатів, я маю базові заощадження, — трохи ображається Беленюк і відразу додає, що живе скромно.

— І все-таки навіть спікер парламенту Дмитро Разумков у розмові з НВ визнав, що зарплата 50 тис. грн для депутата невелика, — продовжую питання грошей. — А ви б яку зарплату назвали гідною за таку роботу?

— Ну, я бачу, що обсяг роботи великий, але це не найменша зарплата, — виявляє передбачуваність мій співрозмовник. — Ось стане краще країна жити, тоді можна й депутатам підняти зарплату.

Одразу запитую про $5 тис. у конвертах, які, за свідченням екс-депутатів фракції, отримують як доплату «слуги».

— Я таких грошей не отримую, — не дивує відповіддю Беленюк, — та й не в сумі річ, якщо людину можна підкупити, хоч п’ять, хоч 10 тис. грн їй доплати, вона все одно візьме.

— Доларів, не гривень, — виправляю народного депутата, починаючи вірити, що грошей у конверті він справді не бачив.

Ми доїдаємо хінкалі.

— Ну хоч хабар вам вже пропонували? — втомлено здаюся, вирішивши закрити тему.

 — Ні, — широко усміхається Беленюк, — та й не в тому я комітеті, щоб мені хабара пропонувати. І взагалі, я прийшов у владу українському спорту допомагати.

***

Ми завершуємо обід, і офіціант прибирає зі столу, не заважаючи нашій бесіді.

— Кілька місяців тому депутат із вашої фракції Максим Бужанський назвав мене тупою вівцею, з ним погодився інший ваш партійний колега Олександр Дубінський. Потім вони разом і порізно встигли образити журналістку 24 каналу Анастасію Кримову й журналіста-історика Вахтанга Кіпіані. Як ви вважаєте, у чому мотив ваших колег так вибудовувати взаємини з журналістами, і як ви до цього ставитеся? — запитую.

 — А, то це вас так назвали, я чув про цей скандал, — раптово смутніє Беленюк. — Мені здається, це негідна поведінка чоловіка у ставленні до жінок.

— Ну образили й пана Кіпіані, а він чоловік, якщо вже сама стать тут важлива, — посміхаюся.

 — Я вважаю, що це робиться для якогось особистого чорного піару, хайпу. Якби він вас назвав просто непорядною журналісткою, ніхто б нічого не обговорював. У нас у боротьбі не прийнято так хайпувати. Не поважаєш людину — скажи їй це в обличчя, — пояснює свою позицію депутат.

Ми прощаємося, і Беленюк залишає ресторан.

П’ять запитань Жану Беленюку:

— Найдорожча річ, яку ви придбали за останні п’ять років?

— Будинок у передмісті Києва, держава мені як олімпійцеві подарувала квартиру, але ближче до природи мені жити звичніше та зручніше.

— На чому ви пересуваєтеся містом?

— У мене автомобіль Toyota Camry.

— Найдивовижніша подорож у вашому житті?

— Мені дуже сподобався Лас-Вегас, він живий, динамічний, і там я зловив себе на думці, що перестав почуватися білою вороною.

— Чи вживаєте ви алкоголь і, якщо так, чи маєте улюблені напої?

— Ні. Не вживаю. Але в усьому іншому себе не дуже обмежую, просто намагаюся жити й харчуватися розумно, тримати форму.

— Наймудріша людина, з якою вам довелося розмовляти протягом життя?

— Якщо говорити про мудрість, то це моя бабуся. Вона, на жаль, померла 2004 року. Це людина, яка пережила і голод, і війну. Вона мені дуже багато дала, що я зрозумів, тільки подорослішавши

Читайте повну версію цього інтерв'ю у свіжому номері журналу НВ — № 47 від 19 грудня 2019 року