Обід з Віктором Ющенком

За грецьким салатом в ресторані української кухні екс-президент країни підбиває підсумок своєї кар'єри, розповідає про те, чим живе тепер, і зізнається в нових політичних симпатіях

Ольга Духніч

А за чий рахунок обід? — цікавиться третій президент України Віктор Ющенко, з'являючись в київському ресторані української кухні О'Панас із запізненням на годину. В кабінці на один столик очікування зустрічі мені скрасили кілька побитих міллю опудал перепілок. Розписні стіни хати відводять погляд за обрій нескінченного поля пшениці, волошок і маків.

— Обід за рахунок журналу! — хвацько відповідаю я.

— Дуже добре, — посміхається екс-президент. Ігноруючи простягнуту мною руку, він цілується тричі в якості привітання.

— Давайте виберу щось подешевше, — гортаючи меню, звертається він до ошелешеного офіціанта, який не чекав на такого гостя. Нарешті Ющенко замовляє грецький салат.

— А що питимете? — хвилюючись, запитав офіціант.

— А ось пити будемо подорожче, — жартує Ющенко, але зупиняє вибір на каві й солодкій газованій воді.

У піджаку, що добре сидить, з портретом молодого Тараса Шевченка на лацкані в ресторанній "хаті" він виглядає дорогим гостем.

— Я взагалі‑то не їм в першій половині дня, тільки ввечері, — пояснює Ющенко свій скромний вибір. Не дотримуючись президентських звичок, я замовляю салат з хурмою, голубці та узвар.

Ющенко увійшов в історію України як перший президент-демократ і українофіл. Він опинився при владі на хвилі Помаранчевої революції: перший масовий протест українців привернув до неї увагу всього світу в листопаді-грудні 2004 року, перетворив екс-прем'єра і лідера опозиції на президента. Саме з Ющенком більшість тих, хто проголосував за нього, пов'язували надії на європейське майбутнє України, об'єднання сходу та заходу країни, системні реформи та подолання протиріч всередині табору національно-демократичних сил. Втім, практично всі ці очікування обернулися розчаруванням.

Ставши президентом в січні 2005 року, Ющенко майже відразу увійшов у жорстку конфронтацію зі своєї недавньою соратницею по опозиції Юлією Тимошенко. Затяжний конфлікт двох яскравих фігур Помаранчевої революції нівелював її внутрішній і міжнародний імідж і став однією з причин провалу демократів на наступних президентських виборах.

Так, у 2010 році президентом України став Віктор Янукович, а Ющенко отримав лише 5,45% народної підтримки. Слідом за цим він надовго залишив політичну арену.

Як виглядає політична пенсія президента? Не сумуєте? — цікавлюся я в Ющенка, очікуючи замовлення.

— Я мало відпочиваю, і у мене завжди розпочато по триста справ, — зізнається він і впродовж десяти хвилин починає перелічувати організації, клуби та фонди, членство в яких забирає чималу частину його часу.

Вибравши момент, я перериваю його питанням про справу для душі.

— Душевно працюю, щоб залишити нації свої бібліотеку та музей під назвою Код нації, — відказує Ющенко, і його обличчя світлішає. — А ще хату-музей нашому Тарасику Григоровичу [Шевченку] будую. Він за життя так і не встиг, тепер я втілюю, за його кресленнями.

— Свій будинок добудувати встигли? — цікавлюся я. Ще два роки тому екс-президент продовжував жити на державній дачі в дорогому передмісті столиці Кончі-Заспі, утримання якої обходилося державі в 30 млн грн на рік. Відмову з'їжджати Ющенко пояснював неготовністю власного будинку в Нових Безрадичах, а проживання за держрахунок не вважав чимось ганебним.

— Головне встиг, залишилися дрібниці, — говорить він.

Будівництво в Нових Безрадичах екс-президент затіяв неабияке. Неподалік від свого будинку він зводить церкву, облаштовує невелике Співоче поле. Там же повним ходом йде робота і над хатою-музеєм Шевченка. Всі ці об'єкти, з любов'ю сфотографовані, Ющенко демонструє мені на планшеті.

Розповідає він і про традиційний президентський ранок:

— Встаю вдосвіта, йду на кухню, там годую котів, у мене їх сім штук, всі приблуди. Качки дикі є: знають, що у мене добре, навіть не відлітають на південь, — з гордістю розповідає Ющенко. Тільки після того як нагодує усіх домашніх, він переходить до власного сніданку, а потім і до представницьких турбот.

Опис сільського життя перериває поява офіціанта з салатами і напоями.

— В публічну політику повертатися не надумали? — запитую я, коли офіціант йде.

— Ні, не той зараз час для мого світогляду і моїх поглядів на життя, — дещо загадково оголошує екс-президент.

— А ось з 2005 по 2009 роки був саме час, Вікторе Андрійовичу, — не вгавала я, — для здійснення реформ, оздоровлення банківської сфери, навіть для декомунізації. Чому ж не вийшло?

— Все президентство для мене політика національної самосвідомості була тезою № 1, — погоджується Ющенко.

— Тоді що вам завадило хоча б півсотні пам'ятників Леніну у великих містах повалити?

— А ви думаєте, колишній парламент підтримав би таку ініціативу?! — заводиться він.

Бог з нею, з декомунізацією, вирішую я і ставлю президенту-економісту питання про банківську систему. В період його президентства на фоні зростання банківського сектору будувалися ті самі фінансові піраміди, наслідки яких якраз сьогодні переживають держава і ошукані вкладники.

— Не бачу проблеми. Це ви мене переконуєте, що велика кількість банків — це погано, — вважає Ющенко. — Он у Польщі 500 комерційних банків, і все в порядку.

— Питання не в кількості. Тепер закривають банки, які активно збирали гроші у фізосіб в інтересах власників, які чужими грошима кредитували виключно свої бізнеси з незрозумілими ризиками, — заперечую я.

— Ви знову не там проблему шукаєте: проблема — в обвалі економіки, втрати довіри людей до банківської системи. Тут не банки винні, а держава. У мій час ця довіра було надійною і стабільною, а те, що відбувається сьогодні, здоровим процесом не назвеш.

— Ви незадоволені політикою нинішнього Нацбанку? — запитую я.

— Я відповідаю на ваше запитання, — тактовно зазначає Ющенко.

— Але ж якраз за часів вашого президентства, наприклад, брати Клюєви продали Нацбанку єврооблігації України за сильно завищеною ціною, тим самим поклавши до кишені державні гроші. Невже ви, як економіст і екс-глава Нацбанку, про них не здогадувалися? — не вгавала я.

— Послухайте, гроші, що проходять через Нацбанк, — це гроші, які "не пахнуть", — дещо стомлено відповідає Ющенко. — А питання про кримінальну складову — це все до правоохоронних органів.

Формат обіду рятують голубці, які щойно з'явилися на столі. Екс-президент раптово замовкає і дивиться на них з сумом і зацікавленістю.

— Може, і ви голубці за компанію будете? — пропоную я.

— Не відмовився б, — зізнається він, і ми доповнюємо замовлення.

Тим часом Ющенко підбиває підсумок:

— Я прийняв країну, в якій тіньовий сектор становив понад 48%. У підсумку ми вийшли до рівня тінізації в 32%. Я вважаю, що це непогана динаміка. А в банківській системі перебувало 350 млрд вкладів — шикарна довіра. Взагалі, 2005-2009 роки були найкращими економічними роками нашої країни,— підсумовує він.

— Якщо все було так добре, то чому ж стало зле настільки, що народ обрав Віктора Януковича? — цікавлюся я, беручись за голубці.

— А це ви Юлії Тимошенко дякуйте, — парирує Ющенко. — Це через її політики команда розпалася.

— До речі, вона досі в політиці й популярна, а ви на пенсії. Чому так сталося?

— Це болюче питання, на яке я не дуже хочу відповідати, в ньому багато претензій до нашого суспільства, — зізнається мій співрозмовник, колупаючи виделкою салат. Втім, на п'ятій хвилині небажання відповідати добирається до суті: — Мені здається, ми живемо зараз в ренесансі політики популістів. Вони підштовхують людину не думати, а мати легку примітивну відповідь на непрості запитання.

— До речі, про популістів,— зауважую я,— останнім часом вас часто бачать у компанії членів Радикальної партії Олега Ляшка. Ви симпатизуєте ідеям цієї політичної сили?

— Вони мене інтригують, — зізнається Ющенко. — Це одна з небагатьох політичних сил, яка правильно артикулює ключові національні проблеми, — додає він.

— І популістами ви їх не вважаєте? — наполягаю я.

— Вони ставлять правильні діагнози економічних і соціальних проблем нашого суспільства, і нехай я з ними не в усьому згоден, їх пропозиції багато в чому доцільні.

Ви ж хрестили дочок нинішнього президента України Петра Порошенка, — нагадую я, — стосунки з хрещеницями підтримуєте, з іменинами вітаєте?

— На свята завжди вітаю, але всі питання про подарунки і привітання — це до моєї дружини, вона цим займається,— обриває подальші розпитування Ющенко.

Скупий він і в оцінках діяльності Порошенка на посаді президента. На його думку, попередникові недоречно давати таку оцінку, і у кожного свої історичні завдання і можливості.

— Але, може, ви бачите помилки Порошенка, які робили самі? — допитуюся я.

— А я робив помилки? — різко відповів Ющенко і знову повертається до тези про успішний період української держави з 2005 по 2008 рік. На столі холонуть давно принесені офіціантом голубці.

— В Межигір'ї ви після втечі Януковича бували? —  помічаю вдалий момент у розмові і запитую я.

— Ні, — сухо відповідає він.

— Але ж під час вашої каденції воно було передане у власність Януковича. Провини не відчуваєте? — допитуюся я.

— Ось я тут зовсім ні при чому, — швидко реагує екс-президент і розповідає, що ще на посаді прем'єра вважав правильним передати всі резиденції з балансу уряду на баланс Державного управління справами (ДУС), яке підпорядковується президентові України. І вже парламент під керівництвом спікера Литвина передав резиденції з балансу ДУС для обслуговування парламенту і далі президенту-втікачу.

— Але ви ж підписали відповідне рішення? — наполягаю я.

— Та я не міг його не підписати! Парламент ухвалив рішення, я на нього не міг впливати. Хоча я не був від нього в захваті. Там взагалі Тимошенко збиралася жити, — раптом каже він.

Закінчуючи з голубцями, я наголошую, що вже цього року генеральний прокурор порушив справу проти найближчої соратниці Ющенка — екс-губернатора Київської області Віри Ульянченко — за передачу у володіння Януковича Сухолуччя, ще однієї скандальної державної резиденції.

— Підтримувати і захищати Ульянченко будете?

— Я вам відразу скажу: там, де ви шукаєте несподіванок, несподіванок не буде. Ось побачите, Ульянченко діяла суворо за законом, я в цьому на 100% впевнений, — з легкою дратівливістю відповідає Ющенко. Жестом він дозволяє офіціантові забрати і розігріти неторкані голубці.

Деякий час ми п'ємо каву мовчки.

— А ви знаєте, що дівчина у вашому віці повинна була вже виткати і вишити близько 15 рушників, 5 скатертин і кілька простирадл? — раптово перериває мовчанку екс-президент.

— Ваші доньки з таким завданням впоралися? — жваво підтримую тему я.

— Ні, вони на бандурі грають, — відповідає президент. Розмова явно не клеїться.

— Добре, ми з'ясували, що особливих помилок у своєму президентстві ви не допускали, — примирливо припускаю я. — Ну а можливості, якими не скористалися, були?

— Коли я очолив центробанк...— обсмикуючи своїм фірмовим жестом рукави сорочки, починає екс-президент.

— Я про президентство, — швидко вставляю я.

— І до президентства зараз дійдемо,— заспокоює мене Ющенко і розповідає історію, яку можна було б назвати історією президента мимоволі. Втім, до нереалізованих починань так і не доходить, і розповідь знову переходить до успіхів.

— Я швидше критичний до тих політичних сил, які сьогодні не піднімають ключове національне питання: як українцям стати українцями, — він підбиває підсумок монологу. — Не піднімаючи його, вони не можуть впоратись зі своєю місією. Я ж гідно пройшов свою президентську долю, не зрадив націю, підняв національну самосвідомість людей і зблизив Україну з європейськими інститутами.

На столі знову з'являються голубці.

— А я їх завтра прийду і доїм, залиште в холодильнику, — жартує Ющенко, і я розумію, що прийшла пора поставити останнє питання.

— Справа про отруєння так і не закінчилася вердиктом. Чи наполягатимете ви на продовженні судового процесу?

— Для себе відповідь на головне запитання в цій справі я вже давно знайшов, — задумливо відповідає Ющенко. — Що ж стосується офіційного розслідування, то всі його фігуранти давно перебувають на території РФ і довести цю справу до кінця Москва ніколи не дозволить.

Я вимикаю диктофон. Але ще добрих 15 хвилин третій президент України з захопленням розповідає мені про головну пристрасть свого життя — колекції української етніки, предметно зупиняючись на нюансах орнаменту раритетних рушників XVIII століття. Він також показує фото своїх котів, які спокійно сплять на раритетних рушниках.