Обід з Ірмою Вітовською

Знаменита театральна актриса за салатом з гарбузом розповідає про те, що відбувається за лаштунками, і згадує свої найкращі ролі

 

Катерина Іванова

 

 

У київського ресторану Остання барикада немає адреси, а є тільки орієнтир — "десь біля Лядських воріт". Потрапити всередину можна через невеликий сувенірний магазин, і тільки знаючи пароль. Сам вхід закриває залізна завіса, з якої зловісно стирчать металеві руки. Все це мимоволі наштовхує на думку: чим годуватимуть за такими дверима?

У меню значаться не тільки страви і напої, але і політика. Наприклад, за 128 грн можна скуштувати Смаженого Путіна з рваним м'ясом і сиром BBQ, а до нього за 69 грн замовити пиво Обама стаут. До речі, в ресторані всі продукти і напої — виключно made in Ukraine.

У такому місці запропонувала пообідати НВ Ірма Вітовська, одна з найяскравіших театральних актрис України. Театрали знають її за гучним ролями в київському Молодому театрі, де вона грає вже 18 років.

Втім, всенародну популярність Вітовській приніс образ "чарівної дурепи" в ситкомі Леся+Рома. За нього вона отримала премію "Телетріумф". Друга така ж статуетка дісталася актрисі за серіал Лист очікування, свою роль в якому сама вона характеризує єдиним словом: стерво.

Взагалі, Вітовська не соромиться висловлюватися: "Мої амплуа — це стерво, пропаща жінка та дурепа".

Як би там не було, в 2016 році вона отримала звання заслуженої артистки України і спробувала себе в новій ролі — продюсера.

Разом з Вітовською ми займаємо столик подалі від входу і, як виявляється, ближче до історії: під стіною за склом знаходяться фрагменти відомих Лядських воріт, зруйнованих під час штурму Києва татаро-монгольськими ордами хана Батия в 1240 році. Через скляний дах видно шматочок Майдану, де три роки тому вирувала революція.

— Мені салат з гарбузом та козячим сиром, — робить замовлення Вітовська, не зазираючи у меню, як тільки до нас підходить офіціант.— А що у вас на десерт є з шоколаду?

Шоколаду в меню немає, і Вітовська зупиняється на штруделі з вишнями. Я замовляю індичку з картоплею.

Вітовська — частий гість у цьому закладі, де збирається українська богема. Такі посиденьки вона називає міжтворчими зустрічами і вважає однією з головних умов розвитку особистісного та професійного. З них, за її словами, народжуються нові ходи і проекти на стику мистецтв. Наприклад, постановка Ростислава Держипільського опери жахів Гамлет — принц данський, в якій Вітовська грає роль Гертруди. Саме так вона перетворилася в співпродюсера іншої постановки — трилера Афродизіак, прем'єра якого незабаром відбудеться на арені Київського цирку. У виставі, яку ставить Макс Голенко, будуть спецефекти, ілюзіоністи, акробатичні трюки, захоплено перераховує актриса.

Це вистава за п'єсою сучасного українського драматурга Віктора Понізова — "про людину, яка хотіла змінити світ, а замість цього занурила його в темряву".

— Я вважаю, театр зараз має право почати хуліганити, — формулює Вітовська концепцію постановки.

— А глядач готовий сприймати таке "хуліганство"? — запитую я.

— Ми погано думаємо про глядача, — вмить стає серйозною Вітовська. — Український глядач уже готовий до сприйняття нових смислів та інформації.

А ось театральне середовище України, навпаки, дуже закрите, скаржиться Вітовська. Це позначається на якості роботи і є однією з причин застійних процесів в українському театрі.

Ще одна біда вітчизняної сцени, на її думку, — відсутність реальної конкуренції. Головні ролі найчастіше дістаються зовсім не за заслугами.

— У більшості випадків, якщо у головного режисера в театрі є дружина або коханка, саме вона буде на перших ролях,— стверджує Вітовська. — І добре, якщо вона класна і талановита. А буває, що сидять хороші артистки на задвірках і обслуговують "королеву балу".

Вітовська добре знає, що таке "сидіти на задвірках". “Я не була примою в нашому театрі. Не скажу, що ходила [з односкладною реплікою] "їсти подано", але і в авангарді вибору матеріалу під мене не перебувала", — згадує актриса недалеке минуле.

Все змінив серіал Леся+Рома, який вийшов на каналі ICTV у 2004 році.

“Це була можливість вирішити матеріальні проблеми, — зізнається Вітовська. — Мені потрібно було житло, потрібно було допомагати родині, я хотіла мати машину, хотіла заробити. Я хотіла зіграти в крутому проекті, зазвучати. Мені це вдалося".

Вона відкладає вилку, ніж і замовкає, а потім, мить подумавши, говорить, що образ Лесі став для неї професійної пасткою, з якої вона довго не могла вибратися.

— Я пішла на ризик, сказала собі, що буду жити на мінімум, тому що далі вже смерть, — говорить Вітовська.

Тоді вона вдвічі опустила гонорарную планку і спробувала щастя з іншим амплуа: зіграла стерво. Вийшло відмінно, але з того часу їй стали пропонувати лише ролі стерв.

— А мені хотілося чогось такого соціального, переломного, можливо, ексцентрично-депресивного, — мрійливо говорить Вітовська.

Таку роль вона все ж таки отримала: у минулому році режисер Молодого театру Стас Жирков запропонував їй зіграти 86‑річну бабу Прісю у виставі Сталкери за п'єсою Павла Ар'є.

— Коли я відкрила п'єсу, то зрозуміла: це те, на що я чекала, — згадує Вітовська. — Я сказала Стасу: зі мною це буде великий провал або бомба. Він ризикнув, і ми зробили бомбу.

Сталкери, вистава про людей, які після Чорнобильської катастрофи залишилися жити в зоні відчуження, дійсно став подією. А Вітовська отримала за свою роль головну театральну премію України — Київську пектораль.

Потім була ще одна гучна постановка — Оскар і Рожева Пані про смертельно хворого хлопчика, якому залишилося жити 10 днів. У цій постановці Ростислава Держипільського Вітовська виступила не тільки актрисою, але також ініціатором проекту і його співпродюсером. За її словами, це був спосіб привернути увагу до проблеми допомоги хворим на рак — точніше, майже повної відсутності такої допомоги в країні.

Вітовська зізнається, що в Оскарі пішла на свідому провокацію, запросивши на головну роль зовсім юних акторів — в перший і другий склад.

— Коли дорослий дядько зображує дев'ятирічного хлопчика, ми включаємося, плачемо, але після вистави вийшли і забули. А тут ми після спектаклю виходимо з відчуттям, що щойно поховали дитину, яка годину тому бігала і гралася. Так, це провокація, так, це цинічно, але тільки так можна було занурити зал в атмосферу триндеця.

Результат перевершив всі очікування: загалом на допомогу дітям, хворим на рак, вдалося зібрати майже 1 млн грн. А потім спектакль достукався до держчиновників: держава вперше виділила гроші на знеболююче для паліативних дітей.

— Це була наша перемога,— говорить Вітовська.

Вона хвилюється не тільки за хворих дітей: з початком військового конфлікту на Донбасі Вітовська приєдналася до волонтерського руху, допомагаючи бійцям АТО. Причому тут же відмовилася зніматися в російських проектах, втративши при цьому більшу частину заробітку.

— Ця пауза зараз мені необхідна. Я не можу, тому що не раз ховала бійців, яких знала особисто,— пояснює актриса.

 

Нам приносять десерт: мені чай, а Вітовській каву зі штруделем, і ми говоримо про реформи в театрі. Тут виявляється, що Вітовська — затята прихильниця контрактної системи: вона забезпечить приплив свіжої крові. Актори мають відбиратися на ролі по кастингу, хто кращий — той і працює.

— Мені кажуть: звісно, ти зірка, у тебе є ім'я,— говорить Вітовська.— Але повірте, хороші актори не залишаться без роботи, вони завжди знайдуть роботу. Відійдуть ті, хто випадково виявився у цій професії.

Вітовська зізнається, що через різкі висловлювання її недолюблюють колеги. Сама вона називає себе некерованою і каже, що "може порушити корпоративну етику".

— Вільних людей постколоніальне суспільство дуже важко сприймає,— пояснює свій стиль поведінки актриса.— А я вважаю, що хороший актор — вільний і хороший режисер — вільний.

— А що таке, по‑вашому, хороший театр? — запитую я

— Для мене це якщо я під час вистави жодного разу не подивлюся в телефон. Ось це хороший театр. Це як секс — ви ж не будете перевіряти смс під час сексу.

— А навіщо йдуть люди в театр сьогодні?

— Це жива енергія, і вона, як вампірам, і вам потрібна [глядачам], і нам. Є вистави, коли я розумію, що здохла, і ледве доживаю, поки опуститься завіса. Це значить, я погано відпрацювала. А коли я після завіси готова веселитися і танцювати, це означає, що я відпрацювала офігенно. Тому що глядачі мені віддали багато енергії, і я їм натомість віддала свою.