Обід з Тетяною Даниленко

Обличчя президентського П'ятого каналу їсть котлету і відверто розповідає про свою роботу, проплачених лідерах думок у Фейсбуці, а заодно пояснює, чому більше не ходить до спортивного клубу 5 елемент

Катерина Іванова

Тетяна Даниленко, телеведуча і обличчя П'ятого каналу, у відповідь на пропозицію вибрати улюблений заклад для обіду з НВ, називає пирогову Николай на Подолі. Її вибір дивує: мініатюрну і жіночну телеведучу, яка у 33 роки примудряється виглядати наче старшокласниця, важко запідозрити в любові до випічки.

— Я ніколи не їм тут пироги, — зізнається Даниленко, ніби знімаючи питання з язика. — Беру звичайну їжу.

— Щоб бути у формі? — посміхаюся я.

— Тримати себе у формі допомагають спорт і рух, щоправда, на них мало часу. А дисциплінує мене собака, вигулюю її регулярно.

Раніше у Даниленко був абонемент в дорогому спортивному клубі  5 елемент, який, як і П'ятий канал, належить президентові України Петру Порошенку. Однак зустрічати в спортзалі, уподобаному представниками всіх політичних сил, героїв своїх передач телеведучій набридло. "Не могла там затишно почуватися", — зізнається вона.

Взагалі, Даниленко, працюючи на президентському каналі, ще не була помічена в заангажованості або політичних симпатіях, в тому числі по відношенню до Блоку Петра Порошенка. Цей факт вигідно відрізняє її від багатьох колег з інших, більш рейтингових каналів. А приваблива зовнішність, знання найменших подробиць того, що відбувається в українському істеблішменті, і здатність без зайвих сентиментів поставити гостре і незручне запитання впливовим співвітчизникам перетворили Даниленко на одного з найбільш яскравих політичних журналістів України.

У пироговій — самообслуговування. Тут готують кілька десятків видів пирогів з солодкою і солоною начинками. На дерев'яних стелажах — різнобарвні корінці повного зібрання популярної в радянський час книжкової серії Всесвітня бібліотека.

— Мені б чогось зігріваючого, — просить офіціанта Даниленко.

— Вина? — миттєво реагує він.

— Я за кермом, — відмовляється Даниленко і просить принести чай з травами і котлети з телятини.

Я ж все‑таки вирішую спробувати місцеві пироги і замовляю той, що з вишнею. До нього — каву з молоком.

— Напевно, хочете запитати, чому в "москальському" місці зустрічаємося? — посміхається мені Даниленко.

Вона згадує, що, вперше потрапивши в пирогову, теж обурилася: "Такий імперський заклад у Києві!" Проте з часом думку змінила: “Тут мало людей і затишно. І ці пирогові дуже зручні — береш їжу і за півгодини встигаєш перекусити".

Ми сідаємо за стіл і починаємо розмову, легко переходячи на "ти". "Я взагалі мало з ким [з колег] на "ви", — каже моя співрозмовниця.

Вона почала телевізійну кар'єру студенткою другого курсу Інституту журналістики Київського національного університету ім. Шевченка. Даниленко прийшла на СТБ на практику, і її відразу взяли на роботу.

"Звичайно, СТБ, як і всі інші телеканали, був абсолютно підцензурний, але з усіх каналів Віктора Пінчука він був найліберальнішим", — згадує журналістка.

Проте незабаром з'явився П'ятий канал, і Даниленко перейшла туди — вже парламентським кореспондентом. Через два роки вона почала вести великі програми і стала обличчям каналу. За її словами, тоді "ніде не дихалося вільніше", ніж на П'ятому каналі. Володів ним, як і зараз, Петро Порошенко.

— Телеканал при Порошенкові-президенті відрізняється від того, яким він був при Порошенкові-бізнесмені? — запитую я.

— Там вже немає ідеї і цінності вільного ЗМІ, — визнає Даниленко. — У 2004‑му кожен вірив: не важливо, як ми технічно виглядаємо, але ми єдині, хто в прямому ефірі може говорити те, що неможливо взагалі ніде. Скажу чесно: якби зараз був телеканал, який ніс би таку ідею, я пішла б працювати туди навіть прибиральницею.

Даниленко шкодує, що у власника телеканалу не дуже високі до нього вимоги. “У Порошенка немає мрії зробити з П'ятого каналу CNN, — констатує вона. — Наскільки я знаю, він його взагалі не дивиться".

— А в редакційну політику втручається?

— До мене особисто ніхто ніколи не приходив і не казав: "Давай ось це скажемо, а про це промовчимо, ось це не процитуємо, а цю тему обійдемо". Я не уявляю собі такої ситуації.

Втім, відсутність зовнішнього тиску компенсує самоцензура. “Всі розуміють, як треба", — підтверджує мою думку Даниленко і тут же уточнює: П'ятий у цій ситуації хоча б чесний. Набагато більше питань до телеканалів, які називають себе "опозиційними", але при цьому домовляються з Банковою про лояльність.

— А навіщо Порошенко в такому разі свій телеканал?

— Як інструмент він працює, а більше йому й не треба. Все інше роблять інші канали — Інтер, 112‑й, News Оnе, з якими у нього неформальні домовленості. Ми ж бачимо, що ніхто не критикує. І навіть якихось особливо великих розслідувань немає. Наприклад, про оборонне замовлення — хто ділить цей пиріг? Немає ніякого аналізу витрат на силові структури, а мені здається, що це найголовніше, чим мають цікавитися зараз журналісти.

Даниленко приносять замовлення — один великий м'ясний корж в оточенні кількох суцвіть брокколі. “Все змінилося, звичайно, — осудливо дивиться в свою тарілку журналістка, коли офіціант йде геть. — Раніше були дві маленькі інтелігентні котлетки".

Тим не менше ми починаємо їсти і продовжуємо розмовляти.

— Деякі журналісти вважають, що в умовах війни критика влади — ніж у спину власній державі. А як вважаєш ти?

— У нас всі бояться звинувачень у тому, що вони недостатньо патріотичні.

— Або що картинку для Кремля створюють, — додаю я.

— Це неповноцінна логіка, — закипає моя візаві. — Так Кремль сам може створити собі яку завгодно картинку, він незалежний від реальності.

Даниленко розповідає, що особисто знає людей, які на російському телебаченні придумують історії про "розіп'ятих хлопчиків" — це її колишні приятелі. Для них, як каже співачка, це свого роду "мистецтво".

— Продовжуєш з ними спілкуватися? — цікавлюся я.

— Людського спілкування давно немає, але, наприклад, мені простіше дізнатися в них, чи планують Порошенко і Путін перетнутися в якомусь місті і про що вони говоритимуть. Вони знають про це за три дні. А у нас тут ніхто нічого не знає, навіть джерела на Банковій.

Ще одну альтернативну реальність створюють експерти та лідери думок вже в Україні, стверджує Даниленко.

— Існує величезна мережа піар-структур, які купують і продають контент, — розповідає вона. — Наприклад, на телеканалах всі ці [запрошені експерти] "балакучі голови" — представники того чи іншого політичного штабу.

На переконання моєї співрозмовниці, більша частина постів лідерів думок у Фейсбуці також проплачена тією чи іншою політичною силою. І все заради створення громадської думки.

— Я одного разу ледве зі стільця не впала, коли ввімкнула телевізор, а там блогер під вигаданим ім'ям Серж Марко коментує тему офшорів і сліпого трасту, — з обуренням згадує вона.

Колеги мені тоді пояснили його появу в ефірі тим, що у нього, мовляв, 24 тисячі підписників.

— Але ми ж знаємо, як формувався цей список підписників за тією ж схемою, що у свій час формувалося Ольгино [російська "фабрика тролів" Володимира Путіна].

Даниленко, у якої фоловерів у Фейсбуці втричі більше, вважає справжніми лідерами думок тих, хто і в реальному житті володіє великою кількістю френдів. Наприклад, Святослава Вакарчука чи Мустафу Найєма.

Хоча їй особисто Фейсбук приніс більше популярності, ніж робота на П'ятому каналі. “Мене майже не впізнавали до революції, — говорить вона. — А зараз впізнають часто, але не завжди впізнають місце роботи. Часто запитують: а на якому каналі ви зараз працюєте?"

- Що тримає розумницю і красуню Даниленко на не самому популярному і відверто нуднуватому, та ще й президентському П'ятому каналі? — я ставлю запитання, на яке сама не можу знайти відповідь.

— Для мене це тепла ванна, чи що, — просто відповідає вона. — Та й не бачу, куди йти. Відхід у політику — це ще більш цинічно і безнадійно, ніж залишатися в цій професії. Ще цинічніше, ніж політика — піар, якщо ти хоч раз у житті бачив, як агентство купує рекламний майданчик у поважному тобою ЗМІ і продає туди якусь "експертну" статтю, що обслуговує інтереси олігарха.

Втім, для Даниленко телебачення — лише частина її життя, нехай і важлива. Ще одна частина віддана доньці — восьмирічній Христині.

— Її заняття завжди масштабні і вимагають моєї участі, — посміхається Даниленко. — У нас вдома регулярно з'являються різні тварини, яких потрібно то прилаштувати в добрі руки, то віддати в зоопарк, то підлікувати і випустити. Якщо моя дочка бачить їжачка на клумбі в центрі міста, то через кілька хвилин він обов'язково буде у неї в руках.

Даниленко стала мамою в 24 роки.

— Я сама ще не була дорослою людиною, так і зараз не відчуваю себе до кінця дорослою, — каже вона.

Наша бесіда добігає кінця, і я заговорюю про подорожі. Даниленко, звичайно ж, їх любить, хоча не приховує, що важка на підйом і їздить рідше, ніж випадає можливість. Хоча саме поїздки дозволяють поглянути на своє життя збоку.

— Я завжди "приміряю" архітектуру, правила життя і навіть красивих людей в чужих країнах на нашу, — зізнається Даниленко. — Уявляю, як могло бути чудово, якби люди в Україні бігали вранці, були усміхненими, стрункими і відкритими, а замість спорудження палаців наші багатії скидалися б на круту школу або лікарню у своєму місті або селі.

— Ти приблизно уявляєш, чим будеш займатися через п'ять чи десять років? — ставлю я останнє питання.

— Не знаю. Але знаю точно, що не хотіла б сидіти в телевізорі. Мене дико лякає досвід старших колег, які підсіли на цю голку і десятиліттями тримаються за ефіри на будь-яких умовах. Хотілося б як раз через років десять піти і зайнятися чимось більш творчим.