Обід з Андрієм Шевченком

Легендарний форвард і головний тренер збірної України, попиваючи чай, розповідає про слабкі місця національної команди і сильні слова, сказані йому Валерієм Лобановським

Іван Верстюк

Упіймати Андрія Шевченка, кращого футболіста Європи-2004, а з літа минулого року — головного тренера національної збірної, в Києві не так просто. Всесвітньо відомий форвард італійського Мілана та київського Динамо багато часу проводить у Лондоні, де живе його сім'я, а також у поїздках, переглядаючи кандидатів до першої команди країни. Застати його на місці НВ вдалося лише у вихідний день, одразу після матчу Динамо—Шахтар.

У свої 40 з хвостиком років Шевченко виглядає по‑спортивному підтягнуто: при зрості 183 см важить трохи більше 70 кг і, здається, хоч зараз готовий забити гол супернику.

За можливість випустити на поле уродженця Київської області у своїй футболці італійський Мілан в кінці 1990‑х заплатив київському Динамо астрономічну на ті часи суму — $25 млн. На Апеннінах Шевченка чекала приголомшлива кар'єра гравця — колишній динамівець став зіркою світового рівня.

Тепер багато хто в Україні сподівається, що екс-форвард зможе домогтися чогось подібного вже в ролі тренера.

"Надія вболівальників" відмовляється обідати в ресторані, посилаючись на легку застуду. І запрошує до себе в кабінет у Будинку футболу.

Сюди ж НВ замовляє доставку їжі — її роль виконуватиме піца.

У призначений час Шевченко не приходить, з'являючись лише через годину. Захекавшись, кидає на стілець темно-синє напівпальто Prada. Вибачається. І відмовляється від замовленої піци, посилаючись на режим харчування.

Зрештою обід перетворюється на розпивання безалкогольних напоїв — чаю і мінералки.

— Не страшно було погоджуватися на пропозицію очолити збірну? Все‑таки тренерського досвіду у вас небагато,— починаю я з питання, яке багато разів чув від найрізноманітніших уболівальників.

Шевченко, який завжди набагато впевненіше почувався на полі, ніж у розмові, старанно пояснює: між закінченням його ігрової кар'єри і тренерством минуло чотири роки. За цей час він отримав — у 2015 році — тренерський диплом PRO під егідою УЄФА. Навчався в одній групі з колишніми одноклубниками Дмитром Михайленком та Сергієм Федоровим. "Тож до роботи у збірній відчував себе готовим",— зазначає Шевченко.

І уточнює, що йому пропонували очолити збірну і раніше — ще в 2012‑му. "Ось тоді я не був готовий і відмовився",— говорить він. І несподівано додає: "Були й інші пропозиції".

— Можна детальніше? — швидко цікавлюся я.

— Не можна,— так само швидко реагує екс-форвард.

В руці у Шевченка — чашка з чаєм, над головою — дошка з розстановкою гравців на полі та зауваженнями щодо тактики, написаними по‑англійськи. А перед ним лежить досьє на збірну Ісландії, з якою Україна конкурує в одній групі за вихід на чемпіонат світу-2018 в Росії. Поруч — лонг-лист кандидатів у збірну з позначками біля кожного прізвища.

Помітивши цікавість до списку, Шевченко пояснює:

— У мене є 35-40 кандидатів, яких я переглядаю і обговорюю зі своїм штабом. Але остаточне рішення — завжди за мною: і щодо складу, і щодо готелів, де ми будемо жити. І щодо харчування, поїздок, лікарів.

— Зазвичай останнім займаються адміністратори,— зауважую я.— А головні тренери концентруються на тактиці і тренуваннях.

Шевченко тільки негативно хитає головою.

Я все ж наважуюсь сконцентрувати його на тактиці і помічаю: побудова національної збірної — три центральних півзахисника і один форвард — це популярна в Європі модель.

— Тактичні схеми не завжди відображають структуру гри,— говорить Шевченко. І розповідає, що постарався змінити манеру гри команди. "Ми стали більше тримати м'яч, більше використовувати коротких і середніх передач при наших побудовах",— пояснює він.

І раптом замислюється.

А після короткої паузи завдає несподіваного удару, подібного до того штрафного, яким він ще в 1999‑му, на останніх хвилинах матчу, "виніс" з боротьби за путівку на Євро-2000 росіян: "Правда, який внутрішній чемпіонат — такі й гравці".

Таким же сумним голосом Шевченко просить помічника принести йому ще один чорний чай: мовляв, попередній зовсім охолов. А потім спохоплюється: “Я не хочу нікого образити. У збірній достатньо якісних виконавців".

Схопившись за ремарку про якісних виконавців, цікавлюся: “У збірній України дуже сильні фланги — Андрій Ярмоленко праворуч, Євген Коноплянка ліворуч. Це наша перевага чи такі гравці тягнуть ковдру на себе?"

— Ви правильно підмітили, ми маємо двох провідних гравців — Ярмоленко і Коноплянку. У Жені [Коноплянки] останнім часом не склалося в його клубі Шальке, де він втратив ігрову практику. Це дається взнаки на формі,— міркує Шевченко.

Він докладно пояснює, що остання гра збірної з Хорватією, в якій Україна програла з рахунком 0:1, показала найбільшу проблему команди. "Атаку підготувати ми можемо, можемо розвинути її через фланг, а ось завершити — ні",— немов граючи в короткий пас, кидає фрази мій співрозмовник. І знову різко "пробиває", заявляючи, що "ми намагаємося атакувати недостатньою кількістю гравців". Відтак резюмує: "Цю проблему потрібно вирішувати".

Розмова на тему протистояння з Хорватією триває ще кілька хвилин з участю помічника й аркушів з ігровою статистикою, хоча тема явно неприємна Шевченку — цей матч приніс першу поразку йому, як тренеру національної команди. Під час бесіди співрозмовник зізнається, що відчуває дефіцит нападників у збірній.

У цей момент на смартфон, що лежить перед ним, приходить повідомлення, що Манчестер Юнайтед у грі англійської прем'єр-ліги проти Бернлі забив гол. Керівник збірної, відірвавшись від бесіди, дивиться повтор моменту, вочевидь радіючи успіху "червоних дияволів".

В Англії український голеадор виступав у 2006-2009 роках у футболці іншого гранда — лондонського Челсі. Там Шевченко грав під керівництвом одного з найвідоміших сучасних тренерів — португальця Жозе Моурінью.

— Радитеся з ним зараз? — запитую я. І отримую у відповідь коротке: "Я з ним підтримую стосунки, але дуже вже близько не спілкуюся".

Потім Шевченко повідомляє, що незабаром група українських тренерів поїде на стажування в Челсі.

— Я хочу вибудувати підготовку українських збірних, починаючи від гравців не старше 16 років і закінчуючи першою командою,— пояснює він.

Ігрова кар'єра найвідомішого українського форварда почалася в 1990‑ті: в основний склад Динамо він потрапив у сезоні 1994/1995 у віці 18 років. Тоді ж почав грати у першій збірній.

На пам'ять про ігрову кар'єру у Шевченка залишилися не тільки різні призи, але і травми: він переніс 12 операцій. Особливо постраждав, коли був гравцем Мілана, від італійських захисників.

— Дуже важко було проти них грати,— згадує мій співрозмовник.— Не дають ні метра, ні сантиметра простору, Це постійний контакт, жорстка боротьба.

Цікавлюся у Шевченка: чи складно бути знаменитістю в юному віці?

— Я люблю відповідальність. Мені це подобається,— небагатослівно відповідає Шевченко. І нагадує слова легендарного динамівського тренера Валерія Лобановського про те, що вийти на високий професійний рівень набагато легше, ніж утриматися на ньому.

Цю фразу наставник збірної вимовляє чітко, наче вивчив її напам'ять.

Шевченко одружений на американській моделі польського походження Крістен Пазік. У пари четверо синів. Сім'я живе в Лондоні, куди колишній динамівець тепер часто літає. Або звідки він часто прилітає в Україну — його час між обома країнами поділено в пропорції 50 на 50.

На питання, чи є у нього бізнес для фінансової підтримки сім'ї, Шевченко відповідає ухильно: “Є певні речі, які допомагають мені на сьогоднішній момент утримувати сім'ю. Взагалі, треба правильно розпоряджатися заробленими грошима".

Про свій похід у політику в 2012 році за списком партії Наталії Королевської Шевченко й зовсім говорити не хоче. Відразу переводить розмову на сучасність: “Україна перебуває в дуже важкому становищі. В країні йде війна, боротьба з корупцією. Я постійно цим цікавлюся. Адже це країна, в якій я народився, в якій працюю і живу".

У цей момент у наставника збірної починає тремтіти голос.

Розмова добігає кінця. Шевченко встає з дивана і тут же отримує стос футболок і плакатів зі своїм зображенням, який вражає розмірами. Все це потрібно підписати для вболівальників: маркетинг — частина тренерської роботи.

Помічник тим часом повідомляє, що ввечері Шевченка очікує зустріч з футбольною делегацією з Китаю. "Ти зовсім мене сьогодні завантажити вирішив?" — жартуючи, скаржиться тренер. І тисне мені на прощання руку.