Обід з Ольгою Харлан

Зіркова фехтувальниця їсть салат і розповідає, як вона досягає перемог і як переживає поразки

 

Катерина Іванова

 

 

Домовитися про інтерв'ю з Ольгою Харлан, чотириразовою олімпійською чемпіонкою і багаторазовою чемпіонкою Європи з фехтування, вдалося лише з п'ятого разу — графік спортивної зірки розписаний на рік вперед. Однак мені все ж вдалося вклинитися в її щільний розклад: перед відльотом у Бостон Харлан заїхала з рідного Миколаєва на два дні до Києва, щоб зробити нагальні справи і заодно пообідати з НВ.

Зустріч Харлан призначає в ресторані своєї улюбленої середземноморської кухні Олива на Великій Васильківській — нещодавно ця мережа перейменувала свої заклади в Ресторани.

Ми заходимо всередину та вибираємо столик у кутку, викладеному, немов на бабусиній кухні, білою кахельною плиткою. З декоративного кошика на стіні войовничо стирчать багети. Харлан з непідробною цікавістю обмацує їх: справжні або муляж?

Приїжджаєш зі змагань, намагаєшся пояснити людям, що не робот. А у відповідь: "Все? Спад?"

— Я відлучуся на дві хвилини,— раптом каже вона, затиснувши в руці iPhone в рожевому чохлі.— Мені тут мають привезти дещо.

"Дещо" — це спеціальна підтримувальна пов'язка на руку. Носити її спортсменку зобов'язали лікарі після нещодавньої операції на плечі.

Спритно накинувши бандаж на руку, Харлан з почуттям виконаного обов'язку повертається до мене.

— Ну, тепер я ваша,— каже та, до кого назавжди прилипло прізвисько Золота Шабля України.

На Олімпійських іграх у Пекіні в 2008 році в командному виступі проти спортсменок Китаю тоді 17‑річна шаблістка Харлан переломила хід матчу, зробивши вісім влучних ударів поспіль, що принесло збірній України перше золото тієї Олімпіади.

А свою першу медаль на дорослому чемпіонаті Європи вона виграла 14‑річною в угорському Залаегерсеге, і це була бронза. Наступного року Харлан стала віце-чемпіонкою Європи в особистій першості. Загалом на чемпіонатах світу та Європи спортсменка завоювала понад 25 нагород з 2005 року, включно з двома титулами чемпіонки світу в особистій першості та п'ять титулів чемпіонки Європи в особистій першості.

Утім, спортивні успіхи до зіркової хвороби не привели: Харлан проста у спілкуванні, жива і безпосередня, а також приваблює з першого погляду.

Я пропоную зробити замовлення. Харлан вибирає салат з лососем і капучіно, а я — ванільний чізкейк і лате. Офіціантка йде, і я цікавлюся, чи дотримується Харлан якоїсь особливої дієти.

Спортсменка зізнається, що правильно харчуватися вдається далеко не завжди, а боротьбу із зайвою вагою вона веде з 17 років.

— Я ніколи не була худою: це все бабусині кашки,— сміється спортсменка.— А в 17 років під час тренування я вивихнула гомілку, і мене "закрили" в гіпс. Сиджу вдома, а ми саме придбали мікрохвильовку. І я на гарячих бутербродах три тижні! Сама не помітила, що видужала, а коли повернулася до тренувань, мені почали говорити: "Олю, у тебе така попа!"

Ось і тепер через операцію Харлан доведеться на півроку відмовитися від фізичних навантажень, і вона знову боїться втратити форму. Радує її в цьому лише одне: з'явилася можливість весь цей час провести з чоловіком Дмитром Бойком, який живе і працює в США. Він теж шабліст, колись вигравав чемпіонати світу та Європи, а тепер став тренером.

— Дає поради? Критикує? — запитую я.

— Ну, намагався,— посміхається Харлан.— Навіть давав мені пару уроків.

Вона розкриває секрет свого сімейного щастя: щоб уникнути сварок, особисте і професійне життя подружжя вирішило розвести.

Нам приносять страви, а Харлан розповідає історію свого шлюбу. Пара познайомилася, коли йому було 18, а їй лише 13 років. Починалося це як просте спілкування.

— А потім я підросла, у мене все підросло, вже можна було на мене звернути увагу, і він звернув,— посміхається Харлан.

Вони почали зустрічатися в 2010‑му, а за три роки одружилися.

— Перше, про що я у нього запитала, коли він запропонував одружитися: "Коли весілля?" Він, напевно, тоді пошкодував, що зробив цю пропозицію.

На звичайну сім'ю ця спортивна пара схожа мало — подружжю доводиться жити на дві оселі.

— Я його з липня не бачила,— зітхає спортивна зірка.— У нього своя робота, у мене — своя, і щоб це звести, треба або мені зав'язувати з кар'єрою, або йому щось інше робити. Важко.

 

На спортивний шлях Харлан підштовхнули батьки. Вона росла активною дитиною, справжньою пацанкою, і, щоб дати вихід цій невгамовній енергії, батьки віддали дочку в спорт. Причому на фехтування віддали за знайомством: її хрещений і друг батьків Анатолій Шпикарь був тренером з фехтування, він і став займатися з енергійною дівчинкою.

Хоча одразу цей спорт Харлан не дуже подобався.

— Мені не хотілося йти на тренування, і я спеціально забувала кросівки,— згадує вона.— Мама мене сварила. Я навіть не пам'ятаю, щоб сиділа вдома, коли хворіла. Максимум день. Мама дала таблетку — і вперед тренуватися! Вона казала: ти йдеш, працюєш і досягаєш того, чого ти хочеш. Так все і виходить.

— А коли замість батьківського стусана з'явилася особиста мотивація?

— Коли стало виходити. Я почала обігравати хлопчиків і розуміти, що мені подобається смак перемоги.

Заради цього "смаку" Харлан тренується вісім годин щодня, вдосконалюючи координацію, відчуття дистанції, влучність. І на всі змагання вона возить з собою талісман, маленьку фігурку Міккі-Мауса — подарунок фанатки з Нью-Йорка.

 

Харлан їсть салат, через силу утримуючи виделку в лівиці, примовляє "без правиці — жахливо" і продовжує розповідати про себе.

Успіхи в спорті дали спортсменці змогу непогано заробляти — нещодавно вона купила квартиру в Києві. Це була її давня мрія — переїхати з рідного Миколаєва до столиці.

За словами Харлан, спортсмени живуть від призових до призових. І це цілком пристойні суми: перше місце на чемпіонаті світу — це $40 тис., друге — $30 тис., третє — $20 тис. Однак найбільш значуща перемога для будь-якого спортсмена — олімпійська. "Бо якщо привозиш медаль Олімпійських ігор — ти герой",— каже фехтувальниця.

Це відчуття їй добре відоме. “Я тільки після цих Олімпійських ігор [в Ріо‑де-Жанейро] зрозуміла: у мене чотири олімпійські медалі,— каже шаблістка.— Овва! Дехто одну не може завоювати за всю кар'єру".

Трохи подумавши, Харлан додає:

— Напевно, потрібно ще одну! Чому б і ні? Якщо у мене виходить, я маю ще спробувати.

— Кажуть, для спортсмена головне — вміти програвати. Ви згодні? — провокую я.

— Для спортсмена головне — не програвати,— відповідає Харлан.— Але вміти приймати поразки теж важливо. Весь час вигравати теж погано. Бо тоді ти не знаєш, що таке поразка.

Свою першу велику поразку Харлан пережила 2015 року. Тоді це стало психологічною травмою: вона залишилася без медалі чемпіонату Європи, поступившись італійці Розеллі Грегоріо.

— Я не розуміла, як таке можливо, адже я була в дуже добрій формі,— згадує Харлан.

Потім сталося ще кілька осічок.

— Приїжджаєш зі змагань, намагаєшся пояснити людям, що не робот,— розповідає вона.— А у відповідь: "Ну як?", "А чого програла?", “Все? Спад?" Дехто казав, що я вже немолода. Та мені 25! Лише 25!

Харлан приносять каву, а я нагадую, як вона одного разу пішла в політику. 2010 року спортсменка стала депутатом Миколаївської міськради від Партії регіонів. А в 2012‑му навіть балотувалася за списком цієї партії до Верховної ради.

— Навіщо вам це було потрібно? — запитую я.

Харлан бере паузу, знімає з руки бандаж, який заважав їй весь цей час, і зітхає: "Хух!". А потім відповідає на моє запитання.

— Це було потрібно не мені,— пояснює спортсменка, що її обличчя використовували для піар-кампанії Партії регіонів. А потім розповідає, як покинула лави цієї партії, коли стався жорстокий розгін Майдану.

Втім, свій досвід у політиці вона зовсім марним не вважає — депутаткою Харлан гаряче підтримувала ідею створення першого в Україні доброго тренувального залу для фехтувальників. "Я робила все можливе для того, щоб цей проект просувався",— переконує вона.

Минуло чотири роки, і от, схоже, в січні новий зал все‑таки відкриється.

Cкільки триває професійна кар'єра фехтувальника?

— Тут немає обмежень, як у балеті або художній гімнастиці. Є Валентина Веццалі, італійська рапіристка, шестиразова олімпійська чемпіонка, дев'ятикратна чемпіонка світу, дворазова чемпіонка Європи та чемпіонка Універсіади. Вона пішла зі спорту в 42 роки, встигла виграти всі змагання, народити двох дітей. Це жива легенда, мій кумир.

— А себе до якого віку бачите в спорті? — ставлю я останнє питання.

— До Токіо [наступна Олімпіада, яка відбудеться 2020 року] точно.

— А потім?

— У мене є чотири роки, щоб серйозно поміркувати над тим, ким я хочу стати,— задумливо каже Харлан і збентежено додає:— Бачу себе, звісно, матусею. Дуже хочеться.