Обід з Айварасом Абромавичусом

Колишній міністр економіки, дивлячись в панорамне вікно ресторану на будівлю Кабміну, пояснює, чому не шкодує про те, що працював в уряді, і міркує про мистецтво

Христина Бердинських

З колишнім міністром економічного розвитку і торгівлі Айварасом Абромавичусом ми зустрічаємося в ресторані Matisse. Заклад, розташований на 15‑му поверсі готелю CityHotel на вулиці Богдана Хмельницького, вибрав сам Абромавичус. З панорамних вікон закладу все його життя в Києві видно як на долоні.

— Моя минула робота була в бізнес-центрі Леонардо [на вулиці Богдана Хмельницького розташоване українське відділення шведської інвестиційної компанії East Capital],— розповідає Абромавичус.— Моя дружина і зараз працює в Леонардо. А моя теща живе он у тому будинку. Діти ходять у французьку школу, буквально 300 метрів звідси. Бачите вузьку довгу будівля в кінці Хрещатика? Там наша квартира. І моя перша квартира в Києві теж була в цьому районі — на вулиці Івана Франка.

Абромавичус став міністром в грудні 2014 року, причому був типовим технократом — прийшов в уряд з бізнесу і був націлений на реформи. Через 14 місяців він подав у відставку — пішов, гучно грюкнувши дверима. 3 лютого 2016 року Абромавичус зробив заяву про те, що сірий кардинал влади Ігор Кононенко, перший заступник голови фракції Блоку Петра Порошенка (БПП) і друг президента, намагається нав'язати своїх людей на керівні посади в міністерстві та деяких держкомпаніях.

Скандал вийшов гучним, і тоді здавалося, що після демаршу непокірного міністра економіки Україна отримає уряд професійних менеджерів і реформаторів. Проте буря вщухла, і парламентська коаліція затвердила новий Кабмін, зібраний із ставлеників учасників коаліції БПП і Народного фронту. Місце Абромавичуса зайняв Степан Кубів, народний депутат від БПП і представник президента у Верховній раді. Призначення нового уряду відбулося всього за тиждень до обіду Абромавичуса з НВ.

"Потрібно вибирати їжу?" — уточнює екс-міністр. Почувши ствердну відповідь, він підкликає офіціанта.

Незважаючи на обідній час, в просторому залі Matisse мало відвідувачів, і ми можемо спокійно поговорити.

Переглянувши меню, Абромавичус вибирає брускети з томатами і качину ніжку з пюре і апельсиновим соусом. Я вирішую замовити салат з качкою, манго, м'яким козячим сиром і малиновою заправкою.

— Не шкодуєте, що пішли працювати міністром? — запитую після того, щойно офіціант відходить від нашого столика.

— Ой, ні, не шкодую, звісно,— відповідає Абромавичус.— Я гордий, що побував в уряді у дуже складний момент, зміг чимось допомогти.

Також він пишається командою, яку зібрав у своєму міністерстві. Підбираючи кадри, міністр керувався трьома принципами: щоб людина не працювала на держслужбі до Майдану, бажано мала західну освіту і досвід роботи в іноземних компаніях.

"Хотілося працювати з людьми з широким кругозором",— пояснює Абромавичус. Його самого у владу покликав глава Адміністрації президента Борис Ложкін.

Освоївшись на новому місці, міністр не соромився скорочувати старі кадри. Коли він прийшов, у Міністерстві економіки працювало близько 1,4 тис. осіб, а коли йшов, залишилася половина. "І жодного протесту звільнених з дітьми під Кабміном, на щастя, не було",— зауважує він.

Якщо в міністерстві Абромавичусу майже вдалося зібрати дрім-тім, то зі зміною менеджменту на підконтрольних міністерству державних підприємствах постійно виникали проблеми. Йому вдалося призначити на посаду голови Укрзалізниці Войцеха Балчуна, в минулому — успішного топ-менеджера залізничної компанії Польщі PKP Cargo. Однак Абромавичус шкодує, що йому не вдалося перепризначити керівників деяких інших держкомпаній. "Нагорі дуже сильне нерозуміння кадрових питань і того, що суспільство вимагає кардинально інших людей у керівництві",— пояснює він.

— Ваша відставка не стала холодним душем для влади — Кононенко в парламенті. Що взагалі змінилося з того часу? — уточнюю я.

— Перші три тижні здавалося, що холодний душ все-таки був. Йшлося про призначення технократичного уряду, серйозно обговорювалася кандидатура Наталії Яресько [як прем'єра].

Втім, він визнає: це була лише перша реакція.

— Я очікував, що почнеться дискусія про те, що потрібно зробити для серйозного прориву країни. А Україна, як завжди, вибрала якийсь середній шлях.

Як гарно виглядає звідси будівля Кабміну,— з легким сумом в голосі говорить Абромавичус, дивлячись у ресторанне вікно. І тут же робить несподіване зізнання: від своєї роботи в уряді він отримував великий кайф". "Я познайомився з величезною кількістю правильних людей: з бізнесу, політики, ЗМІ",— каже колишній міністр.

Він і тепер залишається прихильником реформ і готовий їх підтримувати, але вже не у владі — Абромавичус прийняв рішення повернутися в бізнес. Правда, після невеликої паузи. "У мене є унікальна можливість ціле літо провести з сім'єю",— пояснює він затримку.

На багато речей екс-міністр тепер дивитиметься інакше — наприклад, на держструктури і держчиновників.

— Звісно, я побачив, що це вам не бізнес, де рукостискання — це контракт. Тут [у владі] дивляться на тебе з усмішкою, а за спиною плетуть інтриги,— пояснює він різницю між державною машиною і приватним сектором.

Робота в уряді йому нагадала досвід інвестування в сільське господарство — він займався цим у 2007 році. Тоді Абромавичус вперше зіткнувся з "червоними директорами", які контролювали величезні колгоспи. Вони ніколи не виїжджали за кордон і не мали уявлення, як далеко пішли аграрні технології.

Тепер, коли чиновницький період в житті Абромавичуса вже позаду, він згадує безліч яскравих деталей. "Ти приходиш і кажеш: все, що робилося до мене, робилося неправильно, я можу зробити краще",— розповідає Абромавичус про те, як був міністром.

Також він зізнається, що сім'я не очікувала такого повороту його кар'єри.

— Коли моя десятирічна дочка дізналася, що моя зарплата буде на 99% меншою за попередню, вона засмутилася, а потім зрозуміла, що у тата важлива робота. Коли ж я подав у відставку, дуже зраділи батьки в Литві і сказали: якщо ти Україні зараз не потрібен, може, до нас? А я вдома не живу вже 23 роки.

17‑річним Абромавичус поїхав з рідної Литви в Естонію, де вступив у Міжнародний університет Конкордія — першу в колишньому СРСР бізнес-школу. Потім продовжив освіту в США. Отримавши першу роботу в естонсько-литовсько-латвійському Ганзабанку, згодом він перейшов в інвестиційний бізнес. Кар'єру Абромавичус зробив у шведській інвестиційній компанії East Capital, працюючи в її представництвах у Стокгольмі і Москві, і, нарешті, очолив українське представництво цієї компанії в Києві. Якщо підрахувати загалом, то в українській столиці він прожив більше семи років.

— В Україні я живу вже довше, ніж у Швеції. А в Швеції я жив стільки ж, скільки і в Естонії. Ще три роки провів у Москві і півроку — в Америці.

Офіціант приносить каву, а ми говоримо про мистецтво. На цю тему Абромавичус говорить так само захоплено, як і про роботу в уряді. Колись він проводив у відрядженнях та інших роз'їздах по 100 днів на рік. Ось тоді‑то і став привозити звідусіль картини. Так у нього сформувалася непогана колекція.

— У мене їх [полотен] кілька сотень. Азербайджан, Вірменія, Китай, ще десь щось по мінімуму купив. Переважно зосередився на сучасних художниках України та Литви,— розповідає Абромавичус.

Також він згадує, як у нього були дві власні галереї — у Гурзуфі та Києві. В Криму екс-міністр був спонсором пленеру Гурзуфські сезони, влаштовував резиденції для художників.

Втім, проект не приніс прибутку: написані на Гурзуфських сезонах картини не користувалися попитом. “Я думав, що багаті українці і росіяни, які будують вілли, будуть купувати картини, як в західних країнах, де у заможних людей у будинку обов'язково є книги і картини. Але ні",— говорить Абромавичус.

Зараз у колекціонуванні він взяв паузу: "Всі склади і стіни забиті картинами, нікуди їх уже подіти".

Проте, працюючи в уряді, він прикрасив свій міністерський кабінет роботами, взятими, за його словами, в оренду. Його стіни тоді прикрашало полотно Ганни Криволап, дочки найдорожчого українського художника Анатолія Криволапа.

Нашу розмову вичерпано. Зробивши останній ковток кави і попрощавшись зі мною, Абромавичус пересідає за сусідній столик. В Matisse у нього ще одна зустріч — з колишніми колегами по міністерству.