Обід з Оленою Фроляк

Обличчя українського телебачення і каналу ICTV нахвалює ресторанну їжу та розповідає про те, що, вибираючи між розчленовкою і книгою, сучасний телеглядач завжди вибере розчленовку

Катерина Іванова

 

Більш ніж 20‑річний досвід роботи у новинах навчив телеведучу Олену Фроляк, обличчя якої напевно знайоме всій Україні, цінувати буквально кожну хвилину. “Бо ти знаєш, що таке півтори хвилини [тривалість стандартного сюжету],— просто пояснює ведуча програми Факти на каналі ICTV.— Коли мені кажуть, що півтори хвилини — мало, я відповідаю, що за цей час можна зняти інформаційний блокбастер”.

Ось і Любимый дядя — ресторан, в якому Фроляк призначає зустріч НВ,— не стільки улюблений, скільки зручний: розташований у двох кварталах від офісу телеканалу. "Чотири хвилини — і я на місці",— пояснює вибір закладу Фроляк, поки ми сідаємо за столик.

Утім, як годують в Любимом дяде — а це переважно страви близькосхідної кухні,— Фроляк подобається.

Ми беремо меню, і я насилу продираюся крізь низку нових слів: страччі, есфіха, папарделле, шакшука. Спостерігаючи мої спроби розібратися, Фроляк зізнається, що й сама ніколи не обідала тут як слід, але зазначає, що хліб і випічка в закладі — якнайліпші.

— Мені, будь ласка, салат з ідеальним лососем,— визначається із замовленням Фроляк, повертаючи офіціантові меню.— А зараз принесіть американо.

Я замовляю те саме. День видався похмурим і прохолодним, і ми, розташувавшись на терасі, радіємо, що американо приносять майже відразу. Я починаю розмову зі знаменитою телеведучою з її рекордного стажу роботи на одному місці — у новинах на ICTV.

"Стільки не живуть",— жартує вона, відпиваючи кави.

Чотириразовий лауреат найпрестижнішої вітчизняної премії в галузі мас-медіа — Телетріумф — як найкраща ведуча року, нагороджена також орденом княгині Ольги, Фроляк зізнається, що навіть за 20 років рутини не відчуває.

Останні вісім років вона очолює інформаційну службу ICTV, балансуючи між тим, щоб догодити глядачам і не скотитися в жовтизну. Маркетинговий відділ каналу, що регулярно відслідковує інтереси аудиторії (цільова аудиторія ICTV — це чоловіки 33-54 років), доповідає: народ хоче зірок, криміналу, гарячих новин. А щоб не втратити рейтинги, телебачення вимушене йти у народу в поводі.

Причому, як показує практика, якщо новина зі знаком плюс, хай вона буде про найзірковішу зірку — дивитися не будуть. Інакша справа — зірка, замішана в криміналі.

— Ось буквально нещодавно ми розповідали про Кріштіану Роналду. Ну, вже більшу зірку знайти важко. Даємо новину про те, що він віддав €330 тис. [призові Євро-2016] на лікування хворих на рак дітей. Глядачі пішли,— стенає плечима Фроляк.

Утім, глядацькі пріоритети не позбавляють її бойового запалу: “Ми не здамося. Ми не готові потурати поганому смаку”. Фроляк переконана, що аудиторію треба вчити, а не підлаштовуватися під її бажання. Саме тому у Фактах виходять матеріали про кіно, театр та екологію, провальні з погляду рейтингу.

— Знаєте, якщо дивитися на рейтинги, потрібно забути про книги, кіно, театр, про здоров'я й освіту, добре йде тільки розчленовка.

Свого часу вона вела авторську програму Добрі новини. Щоправда, недовго. "Бо при слові книга глядач йде, як не викручуйся",— пояснює вона.

— А продюсери поділяють ваш погляд? — цікавлюся я.

— Генеральний директор [Олександр Богуцький] нас дуже підтримує. Хоча чесно скажу, коли дивишся криву глядацького інтересу за випуском, руки спускаються.

На українському телебаченні у Фроляк репутація переконаної оптимістки: вона завжди енергійна й у формі. А від вигоряння її рятують два перевірених засоби. Коли сили вичерпуються, телеведуча йде до гендиректора "плакати": "Сашо, я так втомилася, так втомилася". Ще один безвідмовний варіант — невелика подорож, хоча б на три дні.

Причому вона — одна з небагатьох телеведучих, хто продовжує працювати "в полі" і репортерську роботу любить більше, ніж студійну.

— Я не перестаю дивуватися Швеції: коли робила цикл сюжетів про те, як країна стала такою еко-френдлі, дізналася, що шведи п'ять разів переробляють папір,— надихається Фроляк.— У них у кожному місті величезний переробний центр, де окремо сортують біле, темне та вже перероблене скло. Кожна домогосподарка у Швеції складає в спеціальний пакет з переробленого паперу лушпиння. І щодня приїжджає контейнер, куди збираються органічні відходи. Потім їх везуть на величезний завод, де роблять з них біогаз, на якому їздить весь комунальний транспорт Стокгольма.

Втім, до такої ідеальної картинки Швеція йшла довго: за словами Фроляк, на те, щоб привчити шведів правильно сортувати сміття, пішло десять років.

— А нам скільки років знадобиться?

— Потрібно не втомлювався повторювати,— відповідає Фроляк.— Адже маленькі кроки і прості правила призводять людину до того, що вона починає жити краще.

Фроляк вірить, що саме інформаційно-просвітницька функція — головне призначення журналіста.

Ми говоримо про вибір тим на телебаченні та зачіпаємо інформаційні війни. Я питаю, як захистити український інформаційний простір від агресора.

— Потрібно просто розповідати правду якомога об'єктивніше. Тільки так. Якщо є неприємні новини з нашого боку, про них треба говорити. Якщо в армії перегини і злодійство, про це потрібно кричати.

— А журналіст, на вашу думку, має право на публічну громадянську позицію? Він може відкрито підтримувати одну зі сторін конфлікту? Чи має бути над сутичкою? — запитую я.

— Журналісту без позиції нема що робити в цій професії. Я завжди говорила: журналісти, яким все одно,— помилилися професією,— розпалюється Фроляк.

— Я про те, що, займаючи певну позицію, є ризик перетворитися на громадянського активіста, політика чи просто перестати бути об'єктивним,— уточнюю я.

Фроляк скуштовує кави і на кілька секунд замовкає.

— Коли побили студентів [на Майдані в 2013 році], я бігла туди, хоча дуже боюся місць скупчення людей. Я недовго була, але як було не прийти. Насамперед ми громадяни, а вже потім — журналісти.

 

 

Події останніх років затвердили Фроляк у її позиції. За іронією долі, російський журналіст Дмитро Кисельов, той самий палкий пропагандист російського ТБ, свого часу був шеф-редактором Фактів на ICTV.

"Багато чого ми у нього навчилися",— визнає його професійні здібності Фроляк. Потім він виїхав до Москви, а за деякий час світ саме від нього дізнався про "бандерівську хунту", "розп'ятого хлопчика" і про те, що Україна готується бомбити Москву.

— Усі відносини обірвалися автоматично,— констатує Фроляк.— У мене навіть не було бажання щось з'ясовувати.

Помітно, що розмова про Кисельова їй неприємна, аж тут саме приносять салати.

— Бачте, як гарно? — хвалить Фроляк керамічні тарілки ручної роботи, на яких подають їжу, і починає детально нахвалювати їхній вміст.— Мені подобається, що тут картопля, риба, овочі — цей салат як повноцінне блюдо. З'їдаєш — і ситий.

І тут ми помічаємо, що наш столик ходить ходором.

— Господи, хоч би в якому ресторані я не була, стіл обов'язково хитається, навіть за кордоном! — вигукує Фроляк.— Чи це я така безталанна?

 

З таланом теледиві і правда не таланить. Наприклад, на факультет журналістики вона поступала тричі, перші два рази провалилася. Після першої невдачі пішла працювати прибиральницею, тому перший запис у трудовій книжці у зірки українського телебачення — технічний працівник районної лікарні.

— У мене [в лікарні] постійно цупили віник, і я носила його з собою,— Фроляк поринає в спогади.— А ще у мене був магнітофон Карпати 201А, щоб не нудно було прибирати — його я теж носила з собою. Ходила, знаєте, з сумкою, а в ній магнітофон і віник.

— Може, вам плед? — дбайливо цікавиться офіціант.

— Ні, мені і так чудово.

Фроляк не перебільшує: у неї багата міміка, здатна точно передати настрій, і навіть якщо "вимкнути звук", легко зрозуміти, чи подобається їй те, про що вона говорить, або не дуже.

Бездоганний макіяж, сині укорочені штани, темний кардиган і світла блуза, у вухах — перли. Її екранний образ повністю відповідає реальному. Навіть манера говорити — дуже швидко, майже скоромовкою — не тільки для телебачення, але для життя.

Журналісти, яким все одно, помилилися професією

— На вступному іспиті з історії СРСР мені сказали: “У вас думки не встигають за вашим язиком. Можна повільніше?"

Повільніше не можна — вона живе на максимальній швидкості.

— Буває, прокинуся, сяду на велосипед, поїду, скупаюся, зроблю зарядку, повернуся, приготую щось, а сім'я і чоловік [Сергій Соловйов, головний оператор ICTV] тільки прокидаються,— описує вона свій ранок.— Ми вибрали собі таку професію. Якщо не тягнеш такий темп, треба міняти роботу.

— Ви ніколи не думали про це?

— Мені здається, що вже підходить нове покоління, і треба згортатися. Я не збираюся сидіти до пенсії в ефірі.

— А куди?

— Я більше нічого не вмію робити,— зітхає Фроляк.— Я могла б бути громадським активістом. Я вмію запалювати людей. Іноді втомлююся, але мені здається, що задатки є.