Так потрібно читати книги чи ні?

Погляди

10 травня 2019, 17:55

Владислав Рашкован

Заступник виконавчого директора МВФ

Читаючи, ти розумієш, що нерозв'язних проблем немає

Тимофій Милованов завів провокаційну розмову про те, чи потрібно читати книжки. Ви, як і я, можете не погоджуватися з думкою Тимофія, але тема цікава.

Я виріс серед книг. У нашій 25-метровій однокімнатній комунальній квартирі на Тираспольській в Одесі, крім розкладного дивана батьків і мого ліжка, було 24 полки книг і 2 книжкові шафи. Крісла стояли зверху на цих шафах.

Свою першу велику книгу я прочитав у 6 з половиною років. Її дав мені тато. До 14-ти я читав кожен день і багато. Не було дня, щоб я засинав, не читаючи захоплюиві пригодницькі романи Луї Буссенара, Сабатіні, Хаггарда, Стівенсона, Купера, Майн Ріда, Твена, Толкієна, Рибакова, історичні романи Вальтера Скотта, або Яна - про Батия і Чингісхана.

Потім прийшов час Дюма, Жюля Верна, Гріна, Джека Лондона, Діккенса.

Читаючи, ти розумієш, що нерозв'язних проблем немає

Потім - «Два капітани» Каверіна, Конан Дойль і Едгар По, Агата Крісті та Сименон, Велс, Обручов і Буличов, Бредбері, Бєляєв, Тарле, Толейран. «Проклятих королів» Дрюона прочитав двічі. Довго не міг усвідомити літературну важливість «Легенди про Уленшпігеля» Шарля де Костера.

Пізніше були виробничі романи Гейлі і Кроніна. Драйзер, Селінджер, Ремарк, Пікуль. Ільф і Петров, Зощенко, Чехов, Достоєвський. Булгаков і Пастернак. Любив читати детективи Джона Грішема. Рекс Стаут, Міккі Спіллейн читалися дуже легко, а ось Стівен Кінг заходив непросто.

Потім я закохався в біографічні романи. Спочатку - Ірвінг Стоун: я легко собі уявляв Ван Гога в «Жага до життя», Джека Лондона в «Моряк у сідлі», Мікеланджело в «Муках і радощах», готовий був пуститися в подорожі за «Грецьким скарбом» Шлімана. Зачитувався Моруа: «Три Дюма», «Прометей або Життя Бальзака», «Жорж Санд», «Олімпіо». П'ять разів перечитував «Листи до Незнайомки». Читав Девіда Вейса про Бетховена. Цвейга і Фейхтвангера, «Молоді роки Генріха IV» Генріха Манна.

Потім читав всесвітку: Бокаччо, Чоссер, Рабле, Сервантес, Мольєр, Генрі Філдінг, Бальзак, Гюго, Золя, «Милий Друг» Мопассана, Жорж Санд, Теккерей, Оскар Вайльд, Флобер, Стейнбек, Фолкнер, Гемінгвей, Бернард Шоу. Майстрів сучасної прози: Кобо Абе «Жінка в пісках», Моравіа, Каміло Хосе Села, Гакслі, Орвелла. «Жизнь замечательных людей»: нариси Шкловського про Марко Поло, Тарле про Наполеона, Лур'є про Гарібальді.

Потім – літпам’ятники: Монтень, «Небезпечні зв'язки» Шодерло де Лакло, Джейн Остін, Проспер Меріме, «Листи до сина» Лорда Честерфілда (перевидані в 1978 році – в рік мого народження) довго залишалися однією з моїх улюблених книг, які формували моє уявлення про виховання молодої людини.

У моєму читанні було два великих пробіли – фантастика і радянська література ХХ століття. Другу тато не любив і у нас не було цих книг в бібліотеці. Напевно, так само було і з фантастикою. Зараз трохи надолужую.

Я не пам'ятаю себе, який не читає. Я перший раз поїхав за кордон у 18 років, і кілька днів тому говорив своєму синові, що через книги пізнавав світ. Подорожувати по-іншому я в дитинстві особливо не міг. Я вивчав природу, географію, історію за книгами, відкривав для себе нові країни, подорожуючи за Зірви-Головою, капітаном Бладом або капітаном Татаріновим, розгадував таємниці з Еркюля Пуаро, навчався сміливості у Вовка Ларсена і любові до тварин на прикладах Білого Ікла або Бека.

Може, у сьогоднішньої молоді є інший спосіб пізнавати світ в дитинстві, але у мене це були книги, любов до яких прищепив батько.

З бізнесом багато схоже. Свою першу бізнес-книгу я купив на початку другого курсу університету за власні гроші. Моя мама тоді заплакала – ще один сімейний бюджет буде витрачений на книги.

Декілька разів на тиждень після університетських лекцій я проходив через «Книжку» на Грецькій і зупинявся біля стійки з книгами з фінансів та економіки. Я не міг купити багато з тих книг. Але я багато з них я проглядав, потім шукав у бібліотеці, читав. Через тиждень приходив до продавця і розповідав свою думку про книгу, у нас починалася цікава бесіда.

Я почав формувати свою власну бібліотеку. Спочатку це були книги про злиття, потім про презентації. Працюючи викладачем, я почав купувати книги для своїх студентів. У мене була спеціальна стипендія на це – раз на півроку я їздив на Петрівку і купував книги для студентів.

Потім ми відкрили Ресурсний центр. Як Енді Дюфре з улюбленого фільму, я почав писати листи в різні західні університети з проханням надіслати книги. Я придумав ідею – збирати різні видання Economics на різних мовах. В результаті у нас було 54 різних видання: від Essenitials до Advanced. В цілому бібліотека Ресурсного центру становив 7000 книг – нею користувалися студенти і аспіранти не тільки нашого університету.

Моя бізнес-бібліотека сьогодні має близько 2000 книг. Частина залишилася в Одесі, частина – в Києві. Деякі приїхали зі мною до Вашингтона. Ті, хто був у моєму офісі, бачили полиці з книгами. Дуже багато книг залишилося в руках моїх студентів і колег.

Багато з моїх бізнес-книг – історії розвитку або кейси трансформації компаній. За ним можна також вчитися пізнавати світ, почуватися більш підготовленим, більш сміливим навіть – читаючи, ти розумієш, що нерозв'язних проблем немає. І хтось уже входив в подібні болота змін, злетів і падінь. Це стосується людей, фірм, країн. «Варвари біля воріт» – про злиття, «Onwards!» – про культуру. Читання дозволяє мені сміливо дивитися вперед. І це дорогого коштує.

Моєму батькові було б сьогодні 73 роки. Він любив читати. Прищепив цю любов мені. Мої діти сьогодні заснули з книжками в руках. Так само засинаю і я. Читаю «Bad Blood». Дружина теж тільки закінчила читати нову книгу.

Упевнений, що тато б пишався, що б не говорив мій друг Тимофій.

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу   Мнения Нового Времени

Інші новини

Всі новини