Новосирія замість Новоросії

Семен Новопрудський, російський журналіст

.

28вересня Володимир Путін виступить на Генеральній асамблеї Організації Об'єднаних Націй. Учетверте за час свого президентства, але вперше за останні десять років. Цей виступ може виявитися і його останньою промовою з трибуни ООН. Бо ще ніколи з моменту розпаду СРСР політичні позиції президента РФ у світі не були такими слабкими. Що б там не говорили друзі та недруги російського лідера, які вважають його тонким майстром геополітичних ігор, поки він переважно переграє сам себе. І послаблює Росію, чия частка у світовій економіці вже впала нижче 3 % і далі скорочуватиметься. Країни з таким економічним потенціалом навіть за наявності ядерної зброї не можуть грати роль жандармів світу, про що мріє частина російської еліти.

Проблема в тому, що Радянський Союз після Другої світової війни вів численні війни далеко за своїми географічними кордонами, щоб підтвердити статус провідної світової держави. Це були наступальні в усіх розуміннях військові або військово-політичні операції. Росія в Україні, а тепер і Сирії веде суто оборонну війну. Її мета одна: зробити так, щоб нинішній російський режим міг залишитися при владі якомога довше. При цьому гра в імперію замінює режиму Путіна програну національну економіку. Коли країна бореться "проти світового панування Америки", народ не має нарікати з приводу якогось заморожування пенсійних накопичень, падіння доходів громадян або позбавлення робочих місць. Президент "рятує світ", йому не до народу.

Перекиданням російських військових і зброї до Сирії Путін не бореться з Ісламською державою: поки ніхто й ніде не зафіксував жодного випадку боїв російських солдатів із бойовиками ІД. І навіть не рятує свого передостаннього політичного союзника у світі Башара Асада. Треба буде — здасть. Путін рятує себе.

За півтора роки Росія примудрилася вибути з великої вісімки. Перестала бути провідним гравцем у великій двадцятці. Зменшила на чверть товарообіг зі своїм головним зовнішньоторговельним партнером Китаєм. Вдвічі обвалила рубль щодо долара. Позбавила найбільші держкомпанії та банки доступу до міжнародних ринків капіталу, де вони звикли кредитуватися. Росія опинилася в політичній та частково в економічній ізоляції. За таких розкладів навіть різкий стрибок угору світових цін на нафту не допоможе їй вийти з кризи. Бо ця криза — не економічна, а політична. Прямий наслідок спроб Росії підмінити внутрішній розвиток безконтрольною зовнішньою військово-політичної експансією.

Закликати з трибуни Генасамблеї ООН до створення міжнародної коаліції проти ІД — можливо, останній шанс Путіна повернути Росію під час свого правління до світової політики. Але навіть якщо такий заклик прозвучить і буде підтриманий, Росія не зможе стати головним гравцем у сирійській війні. І координувати свої дії їй доведеться не тільки з формально дружнім Іраном, але насамперед із ненависною Америкою. Будь-які самостійні воєнні дії Росії в Сирії призведуть до нових санкцій, притому що російська економіка все більш очевидно ламається під гнітом уже застосованих.

Активізацією в Сирії Путін сподівається повністю змістити увагу світової спільноти якщо не з усієї української кампанії Росії, то хоча би з проблеми Криму. Розмови про те, що таким чином у Кремлі сподіваються "обміняти Донбас на Сирію" або домогтися часткового скасування санкцій, навряд чи мають підґрунтя. Зрозуміло, що поки не зникнуть самі поняття ДНР і ЛНР, поки вся повнота контролю над українською частиною кордону з Росією і всією територією Луганської та Донецької областей не перейде до Києва, ніхто не повірить, що Москва "пішла з Донбасу". А ось постати перед росіянами за допомогою внутрішньої пропаганди рятівником від ІД і "приєднувачем Криму" Путін ще може.

На тлі грандіозного економічного провалу, наслідки якого неможливо ліквідувати швидко і вихід з якого можливий тільки після повноцінного повернення Росії до світової економіки, владі залишається підтримувати рейтинг тільки шовіністичним чадом і показовими репресіями проти еліт на зразок раптового арешту "банди губернатора Комі В'ячеслава Гайзера". Лояльність еліт у Росії тепер купуватимуть не шубосховищами і держкомпаніями, а страхом і репресіями. Більше нема чим.

І ще: Путін дійсно боїться повторити долю скинутих президентів. Цей страх разом зі щирим бажанням увійти до історії як видатний правитель і крайньою вразливістю — реальні спонукальні мотиви дій господаря Кремля. Це і є його істинні тактика та стратегія.

.