Смерть Джорджа Флойда, беззбройного, закутого в наручники афроамериканця, від рук (а точніше, під коліном) офіцера поліції Міннеаполіса спровокувала масові протести в США проти системного расизму та поліцейської жорстокості. Вона також спонукала багатьох за межами Америки виступити проти спадщини расизму та нерівності в їхніх власних країнах. Але все це виявилося чужим для адміністрації президента Дональда Трампа.
Навпаки, адміністрація Трампа продовжує (причому ще активніше) займатися вихолощенням американських інститутів на догоду нігілістичному популізму. Її фінальна мета залишається незмінною: створити в США повноцінний антиліберальний режим.
Ніхто так не вірний цій мрії, як Вільям Барр, генеральний прокурор Трампа. Барр, можливо, не має навіть найменшого уявлення про те, хто такий Антоніо Грамші. І можна не сумніватися в тому, що про нього не знає Трамп. Однак пристрасть Барра до влади та звірина підступність Трампа, схоже, допомогли їм обом інтуїтивно прийти до теорії культурної гегемонії, розробленої цим італійським філософом-марксистом. Згідно з його ідеєю, керівничий клас домагається згоди суспільства на статус-кво, гарантувавши, що інститути країни втілюють і пропагують ідеологію, що це легітимізує.
Наприклад, школи, суди, релігійні інститути та преса можуть відігравати величезну роль у засвоєнні населенням норм, цінностей і переконань. Трамп, Барр і загалом американські республіканці використовують всі ці інститути. Однак у відповідь на нинішні протести адміністрація Трампа зробила ще один крок вперед, скориставшись правоохоронними органами і навіть армією для досягнення своїх ідеологічних цілей.
1 червня Барр, який, як стверджують, насолоджується наявністю слова «генерал» у назві своєї посади, наказав розширити захисний периметр навколо Білого дому. Застосовуючи сльозогінний газ, димові шашки, перцевий спрей, кийки, коней і поліцейські щити, офіцери виконали цю місію, яка передбачала вигнання мирних протестувальників з парку Лафайет — місця, де впродовж американської історії проводилося безліч важливих акцій протестів.
Після цього Трамп пробрався через спорожнілий парк, щоб його, що ніяково тримає в руці Біблію, сфотографували на тлі церкви Сент-Джонс. Поруч із гордістю стояв Барр, а також реальний генерал, Марк Міллі, голова Об'єднаного комітету начальників штабів. Пізніше, зазнавши шквалу критики, Міллі висловив жаль, що прийняв у цьому участь. «Моя присутність у той момент і в тих обставинах, — зізнався Міллі, — створювала враження, що армія залучена у внутрішню політику». Насправді все було навіть гірше: це шоу поставило під питання 240-річну традицію американської армії зберігати сувору аполітичність.
Трамп наполягає, що здійснювана їм політизація армії пояснюється необхідністю підтримувати «закон і порядок». Ці слова змушують згадати про Річарда Ніксона, ще одного жорсткого у своїх промовах президента США, який був сповнений авторитарних сподівань. Хоча нинішні демонстрації здебільшого мирні, Трамп стверджує, що застосування сили проти учасників протесту є в реальності актом «співчуття», тому що воно нібито «рятує життя». Антоніо Грамші зустрічає Джорджа Орвелла.
Колишні вищі керівники армії США не піддалися на цей обман адміністрації Трампа та засудили його дії в парку Лафайет. Генерал Джеймс Меттіс, колишній міністр оборони в адміністрації Трампа, заявив, що таке «зловживання виконавчою владою» перетворює на «посміховисько» Конституцію США. Більше 1000 колишніх співробітників міністерства юстиції опублікували лист з вимогою провести внутрішню перевірку дій Барра в ході протестів.
Однак і Барр, і Трамп продовжують усіма силами прагнути встановлення антиліберальної культурної гегемонії. Трамп демонізує протестувальників, наприклад, розповідає абсурдну теорію змови, нібито 75-річний учасник протестів, якого поліція грубо штовхнула, так що він впав на землю (і все це було знято на камери), є «провокатором антифа». Він також спробував відправити 10 тисяч солдатів діючої армії на вулиці Вашингтона, щоб «придушити» демонстрантів, яких він називає «бандитами».
Барр також робить акцент на насильстві, стверджуючи, причому без будь-яких доказів, що його розпалюють «крайні ліві, екстремістські угруповання». І він реально вивів на вулиці власну «армію» федеральних офіцерів з виправних установ (підготовлених втихомирювати бунти у в’язницях, а не супроводжувати мирні протести), які при цьому носять чорний одяг без будь-яких розпізнавальних знаків.
Втім, між Трампом і Барром є важлива різниця. Трамп — авторитарний лідер з телевізійних реаліті-шоу, який упевнений, що, вдаючи сильного, він дійсно стає сильним, навіть коли він ховається в бункері та за дуже високим парканом. (Я народилася в Росії, і мені добре відомий президент, що ховається за високими стінами, які нібито символізують владу, але в реальності видають страх держави перед громадянським суспільством).
Барр же, навпаки, є рішуче налаштованим апаратником. Трамп стверджує, що його влада «абсолютна», а Барр усіма силами намагається втілити це твердження в реальність за допомогою «довгого маршу через інститути» (як висловився Руді Дучке, німецький радикальний лідер 1960-х років, що вивчав праці Грамші). Для цього він, наприклад, намагався принизити значення проведеного спеціальним прокурором Робертом Мюллером розслідування фактів російського втручання в президентські вибори 2016 року, а також змусив федеральних прокурорів зняти звинувачення з першого радника Трампа з національної безпеки генерала Майкла Флінна. Найсвіжішою атакою Барра на демократію стало звільнення федерального прокурора США Джеффрі Бермана, який працював на Манхеттені та вів слідство стосовно людей, пов’язаних з Трампом.
Барр розкладає своє міністерство і намагається звільнити виконавчу владу від відповідальності та прозорості не просто через особисту відданість Трампу. Його мотивація ідеологічна. Будучи вірним прихильником теорії унітарної виконавчої влади, він щиро поділяє ідею, що влада президента є всеосяжною. Згідно з цією логікою, Трамп має право закрити будь-яке розслідування своїх дій, а нагляд Конгресу за президентською владою слід різко обмежити. Барр відстоює, скористаємося формулюванням журналіста Деймона Лінкера, «страшну концепцію президентської влади без стримувань і противаг», і ця концепція нагадує про праці Карла Шмітта, улюбленого філософа-правознавця нацистів.
Саме тому генерал Барр — це справжній гауляйтер. За Трампа він отримав, нарешті, можливість втілити в життя свою ідеологію, і для нього не важливо, якими будуть наслідки для американського конституційного ладу. Я підозрюю, що навіть Грамші був би шокований тим, як відкрито Барр застосовує «апарат державного примусу» для нав’язування «дисципліни тим групам, які не згодні» з гегемонією Трампа і самого Барра.
НВ володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікація повної версії тексту заборонена.
Copyright: Project Syndicate, 2020
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ