Уже три роки на сході України триває кривава війна між українською армією і проросійськими сепаратистами. Тим часом, настільки ж запекла битва йде за уми і серця тих, хто проживає на українській території, але при цьому лояльно ставиться до Москви.
Місто Лисичанськ в Луганській області нещодавно відзначило третю річницю визволення від прокремлівських сил. Для 100 тисяч місцевих жителів цей день став по-справжньому святковим. Але були і ті, хто не дуже радів тому, що Лисичанськ зараз знаходиться під контролем України.
На головній площі міста до одного з військових підійшли дві жінки середнього віку і запитали, яке сьогодні свято. Солдат відповів: «Ми відзначаємо триріччя звільнення міста від сепаратистів». Одна з жінок раптом різко відреагувала: «Від кого ви нас звільнили?». Її тон давав зрозуміти, що вони з подругою не є прихильниками української влади.
У східній Україні в основному проживають російськомовні громадяни. Раніше жителі Лисичанська працювали на шахтах і нафтопереробних заводах в Луганську і Донецьку. Коли розпався СРСР, велика частина цих заводів вже прийшла в занепад. Ще більшу кризу галузь пережила за часів становлення української незалежності. А коли почався збройний конфлікт на Донбасі, багато підприємств зовсім закрилися.
Довгі роки Лисичанськ знаходився під контролем бізнесменів, які казково розбагатіли. За допомогою телевізійної пропаганди, вони тримали місцевих жителів у невіданні реальної ситуації в їхньому місті, багато говорили про те, як добре було жити при Радянському союзі. І люди їм вірили. Лисичанськ сьогодні – це досить депресивне місце: брудне, непривабливе місто в оточенні димових труб і скелетів колись існуючих промислових споруд.
Коли Лисичанськ окупували проросійські сили, вони намагалися знищити все, що мало відношення до України: державні прапори і символи. Сепаратисти заборонили уроки української мови в школах і тримали в страху всіх, хто був налаштований проти російської пропаганди. За п'ять днів запеклих боїв за звільнення Лисичанська загинули 20 українських бійців.
Нам нужно что-то вроде плана Маршалла для востока УкраиныАле повернемося до недавнього святкування з нагоди Дня визволення. Колони автомобілів з українськими прапорами, що майоріли на вітру, зупинилися в місці, де йшли криваві бої за Лисичанськ, щоб віддати данину поваги полеглим героям. Увечері на центральній площі міста звучала українська музика. Ніхто з місцевих жителів не намагався перешкодити народним гулянням, але деякі дивилися на своїх земляків з ворожістю.
Один з організаторів цих урочистих заходів, Руслан Мірошниченко, вважає, що близько 20% жителів міста – це активні прихильники української влади. Більше 30-40%, можливо, симпатизують Росії. Решта, на його думку, займуть ту сторону, куди подме вітер.
Зараз Мірошниченко є віце-президентом Молодіжної Північноатлантичної ради України, що знайомить молодих українців із західними цінностями. Він каже: «Уряд України має переконати тих, хто зараз підтримує сепаратистів, що Київ має намір серйозно боротися з корупцією в країні, реформувати економіку, охорону здоров'я, освіту. Київ зобов'язаний показати, що він в змозі забезпечити безпеку громадян, що Україні необхідні демократія і незалежність».
Руслан Мірошниченко вважає, що саме це повинно стати пріоритетом, якщо влада хоче перемогти російську брехливу пропаганду, фейкові новини на російських телеканалах: «Ми намагаємося побудувати демократію, і тому ми не можемо відібрати у людей право обирати. Ми не можемо просто вимкнути російські телеканали. Але українські медіа повинні виробляти високоякісні програми, які будуть краще за російські».
Він додає: «Нам потрібно щось на зразок плану Маршалла для сходу України. Це доведе місцевим жителям, що Захід їх підтримує».
На головній площі Лисичанська досі можна побачити ноги пам'ятника Леніну, що колись стояв тут. Тисячі таких статуй були знесені по всій країні після революції в 2014 році. Для українців це не тільки символи комунізму, а й російської влади.
Велика частина радянського монументу в Лисичанську рухнула, коли активісти цілеспрямовано вирішили знести його. І тільки одна нога статуї завзято опиралася. Уцілілі фрагменти статуї зараз просто приховані від очей. Як і частина жителів Лисичанська, які не бажають жити при українській владі, але їх намагаються не помічати.
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Atlantic Council. Републікація повної версії тексту заборонена.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени