Напевно, починається новий етап російської зовнішньої політики. Ось повідомлення про зміст чергового засідання Ради безпеки, цього путінського політбюро: «Володимир Путін інформував постійних членів Ради безпеки про деякі короткочасні контакти, що відбулися на полях заходів у Парижі».
Замислимося: незмінний лідер великої держави, що перманентно здіймається з колін, серйозно аналізує разом з підлеглими якісь «короткочасні», що тривали менше хвилини, «контакти». Що саме заявили Макрон і Меркель, знехотя подаючи йому руку, як саме поплескав по плечу Трамп і який ефект на світову громадську думку справило запізнення Путіна на захід, який зібрав півсотні глав держав. Річ навіть не в тім, що святкування в Парижі, приурочені до річниці закінчення Першої світової війни, від самого початку не передбачали якихось серйозних переговорів ні «на полях», ні «на ногах». До речі, яким відчайдушним натиском, якими завищеними очікуваннями супроводжується кожен перетин Путіним В.В. кордону Російської Федерації...
Згадаймо, який ажіотаж було створено навколо гіпотетичної зустрічі в Парижі керівника РФ з американським президентом Трампом. Спочатку було зрозуміло, що серйозні переговори неможливі у форматі, запропонованому господарями. Але всупереч очевидному кремлівські аналітики і публіцисти продовжували будувати плани в стилі «Путін ось приїде...». Хоча ніякої зустрічі не відбулося, американська преса все одно обрушилася на Трампа за заохочувальний погляд, кинутий на Володимира Путіна. При цьому в Москві відразу запідозріли в зриві зустрічі підступи Макрона.
Необхідність у спілкуванні з Володимиром Путіним остаточно зникла
Останні події засвідчують: російська зовнішня політика остаточно позбулася свого головного елемента. А саме: можливості використовувати безпосереднє спілкування Володимира Путіна з лідерами зарубіжних країн. В уяві російського президента міжнародні справи — справа королів. Він багато разів говорив, що сумнівно ставиться до будь-яких публічних заяв лідерів держав. Путін багато разів наголошував, що для нього куди більш вижливими є секретні домовленості, які досягаються в результаті особистого спілкування. Достатньо згадати реакцію російського президента на те, що турецькі ВПС збили російський літак. Путін відверто обурювався тим, що турецьке керівництво не провело секретних перемовин з російським з питань, які спричинили непорозуміння: «Невже важко було заздалегідь підняти трубку або за наявними каналами співпраці між військовими висловитись: знаєте, там ми це питання обговорили, а ось по цій ділянці кордону не узгодили, але тут теж є наші інтереси. Майте на увазі: просимо те і те, або — не завдавайте удару. Ніхто ж навіть не сказав нічого і нічого не висловився!». І це при тому, що незадовго до інциденту російського посла було викликано до турецького МЗС, де йому висловлено всі непорозуміння у зв'язку з порушеннями повітряного простору цієї країни.
Не можна не погодитися, що особисті контакти лідерів надзвичайно корисні. Але тільки в тому випадку, коли між лідерами існує бодай мінімальний рівень взаємної довіри. Коли ж у відповідь на стурбованості, висловлені приватно, лунає «а ви доведіть», сенс спілкування на вищому рівні зводиться нанівець. Який сенс ризикувати своєю репутацією, спілкуючись з «токсичним» Путіним (який асоціюється у західних виборців з приєднанням Криму та секретною війною, розв'язаною в центрі Європи), щоб бути вкотре обдуреним? Згадаймо, як російський президент переконував «партнерів», що він не має планів анексії Криму.
Коли внаслідок української кризи Москва опинилася в глухій міжнародній ізоляції, Кремль розробив стратегію, яка зводилася до того, щоб навмисно створювати ситуації, коли західні лідери будуть змушені спілкуватися з Путіним. Так, Обама не мав бажання розмовляти з головним російським керівником, коли той прибув восени 2015-го на сесію Генасамблеї ООН. Але Путін розгорнув авіагрупу в Сирії, виник ризик інцидентів, оскільки американці вже літали в повітряному просторі цієї країни. І Обама, згнітивши серце, був змушений піти на контакт. Певний час стратегія «чим гірше, тим краще» працювала. З Путіним зустрічалися в «нормандському форматі», щоб стабілізувати ситуацію на Донбасі. Але в міру того як перелік неприйнятних для Заходу акцій збільшувався — використання отруйних речовин в Солсбері, викрадення інформації, спроби втручання у вибори, — Захід став переходити до політики стримування Росії. Необхідність у спілкуванні з Володимиром Путіним остаточно зникла.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтеся до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени