Ночі Донецька

Застілля у дорогих ресторанах з контрабандними продуктами, старіючими російськими зірками і закриті вечірки з піснями про російських десантників — так виглядає нічне життя топових персонажів так званої ДНР

Тетяна Коваленко (Донецьк), Галина Корба

Зимового п'ятничниго вечора в донецькому ресторані Штальман, популярному ще з довоєнних часів завдяки своєму одеському колориту, зайняті всього кілька столиків. Публіка в основному статусна — чоловіки зі значками депутатів самопроголошеної ДНР та інші видатні сепаратисти. Серед них Павло Губарєв, який в 2014 році проголосив себе "народним губернатором" Донецької області, а після моторніші соратники відтіснили його від важелів управління самопроголошеною республікою. Екс-"губернатор" сидить у віддаленій залі в супроводі охорони, голосно обіцяючи по телефону співрозмовнику приїхати в Москву після Нового року.

Тут Губарєв не просто відвідувач, а господар, причому вже півтора року. Обставин зміни власника ніхто не знає, але персонал на умовах анонімності не виключає: перспективний заклад просто віджали. З тих пір Губарєв досить часто використовує ресторан як офіс, проводячи зустрічі.

Справи веде його дружина Катерина, також відома сепаратистка, в минулому так званий міністр закордонних справ "ДНР".

Змінювати в інтер'єрі нові власники нічого не стали: залишилися колишні картаті скатертини та фіранки, банки з консервованими овочами і книжкові шафи. Правда, на полиці однієї з шаф при вході з'явилося кілька примірників книги самого Губарєва — Факел Новоросії.

Меню також зберегли: поряд з одеськими класичними блюдами — форшмаком і компотом — можна замовити фуа-гра і французькі вина. Всі продукти везуть з української території, в основному контрабандою.

Штальман не єдиний донецький заклад, що пережив війну. У місті працюють близько 300 кафе, ресторанів та нічних клубів — майже стільки ж, скільки і до війни.

В період активних боїв більшість закладів закрилися, але в 2016‑му вони почали відроджуватися десятками. Причому на будь-який смак — від елітних ресторанів з закордонними делікатесами і закритими вечірками до тематичних кафе в радянському стилі. Виключенням стали мережеві заклади на зразок Мафії або McDonald’s, які покинули окуповані території остаточно.

Поступово Донецьк перетворюється в місто кафе, супермаркетів і перукарень, каже 29‑річний Микита, власник одного з ресторанів у центрі Донецька, який попросив не називати його справжнє ім'я. "У людей є "старі" гроші — зароблені до війни, або "нові" — зароблені на війні, — пояснює він.— Але в виробництво вкладати занадто ризиковано, тому сфера обслуговування — найлогічніший вибір".

Враховуючи повальну бідність місцевого населення і практично повну відсутність середнього класу, головними завсідниками місцевої індустрії розваг стала нова донецька "еліта": військові, представники сепаратистської влади, люди, які сколотили капітал на війні, і жінки, що шукають собі багатого чоловіка або хоча б тимчасового покровителя.

У ресторанному бізнесі Микита вже давно. На початку війни працював офіціантом в дорогому донецькому ресторані, тепер має власну справу — симпатичне кафе з велюровими коричневими кріслами. У меню хороша кава, класичний дорогий віскі і модні десерти на зразок тірамісу і панакоти. Але відвідувачів немає. За півтори години ввечері сюди зайшла одна дівчина і то лише за тим, щоб випити кави. "Це ДНР. Тут пропозиція в п'ять разів перевищує попит,— розводить руками власник. — Зараз на цій території є або багаті або бідні. Немає середнього класу взагалі, хоча саме він міг би стати головним споживачем послуг".

Наявні сьогодні в Донецьку "споживачі послуг" вибирають ті ресторани і клуби, які мають дозволи на проведення вечірок на всю ніч. Правда, для адміністрації це коштує недешево — приблизно $10 тис. за вісім нічних вечірок.

Над іншими тяжіє комендантська година: з 23:00 до 5:00 ні городянам, ні транспорту без спеціального дозволу не можна перебувати на вулицях міста. Тому світське життя в Донецьку починається рано — о 19:00. А щоб відвідувачі прибули додому вчасно, більшість розважальних закладів працює до 22:00.
Вечірки на всю ніч періодично влаштовують ресторани при готелях Шахтар-Плаза, Рамада і Парк Інн. Іноді нічні дискотеки проводять клуби Вірус, Рассєя або Beerstown. Потрапити на таку вечірку нескладно, особливого фейсконтролю немає. Заборонено приносити з собою зброю, а в деякі особливо елітні заклади не пускають в спортивних костюмах і камуфляжі. Вхід у клуби коштує близько 200 руб. (85 грн) з людини, причому з дівчат плату часто не беруть. Забронювати столик коштує значно дорожче — близько 1,5 тис. руб. (640 грн).

Перукар Ольга — завсідник таких заходів. Симпатична 26‑річна блондинка з нарощеними волоссям, накладними віями і яскравим макіяжем. Вона не приховує, що для неї це не тільки відпочинок з подругами, але й один із способів знайти собі майбутнього чоловіка. Її улюблені заклади — ресторан при готелі Рамада і Barberry на бульварі Пушкіна в центрі міста. “Там збирається пристойна публіка в нормальному одязі і з хорошими машинами. Туди можна красиво вдягнутися, — розмірковує вона. — Я не слідкую за політикою, але, напевно, це якісь чиновники і міністри". По суботах ввечері у цих ресторанах практично немає вільних столиків, але танцюють там мало, — з невдоволенням зазначає Ольга, — в основному просто сидять".
Набагато веселіше нічні дискотеки в менш пафосному Beerstown, але і публіка там простіша. "Це такий трохи колгосп, мені там незатишно, — розповідає тусовщиця. — На початку війни там збиралися військові. Вони приносили автомати, які лежали прямо на столиках. Один раз МДБ [Міністерство державної безпеки "ДНР"] влаштувала облаву, вломилися, всім наказали лягти на підлогу, вивели когось й пішли. Після цього я туди не ходжу".

Піти з нічних вечірок через комендантську годину не можна до самого ранку, а витримати сім годин поспіль в клубі може не кожен, зазначає перекладачка Олена. Вона не любитель таких розваг, а нічну вечірку при готелі Шахтар-Плаза, куди вона прийшла з друзями-іноземцями з цікавості, досі згадує з жахом. “Музика була жахливою,— розповідає Олена.— Григорій Лепс, Ірина Аллегрова, якась пісня про російських десантників. Щоправда, одного разу ставили Скрябіна".

Відвідувачі, втім, виявилися не краще. “Я не скажу, що там сиділи професійні повії, але це були явно дівчата, які шукали собі спонсорів, — доглянуті, з накачаними губами, — ділиться враженнями дончанка. — Чоловік, який намагався познайомитися зі мною, розповідав, як він відкривав і закривав "котли" [під Дебальцево та Іловайськом], і допитувався про мої політичні погляди. Вражень мені вистачило".

Щоб покинути захід у розпал комендантської години, Олені і її супутникам довелося взяти спеціальне таксі, яке за доплату приблизно в 200—300 руб. (85—128 грн) довезе додому, об'їжджаючи пости так званої міліції ДНР.

Особливий колорит донецьких вечірок цим не вичерпується. Останнім часом величезною популярністю користується радянська стилістика. У кафе Олів'є-80, яке нещодавно відкрилося, є навіть столик політпрацівника з портретом Сталіна і бюстиками Леніна. Деякі ресторани на хвилі тренду проводять вечірки в стилі СРСР. Гості виспівують радянський гімн і старі хіти, а всім, хто прийшов, роздають піонерські галстуки.

Вершиною успіху вважається потрапити на закриту нічну вечірку. Зробити це можна тільки за спеціальним запрошенням і лише дотримуючись суворого дрес-коду. Перукар і тусовщиця Ольга згадує, що кілька місяців тому удостоїлася такої честі, побувавши на вечірці в клубі при торговому центрі Декор Донбас. “Там тусувалися багаті люди, бізнесмени, політики та їхні дружини. Багато дівчат прийшли у вечірніх сукнях. Подавали багато шампанського, сервірували столи красиво фруктами. Було відчуття, що все проходить, як до війни", — згадує вона.

Враження від вечора їй зіпсувала пропозиція одного з гостей провести з ним ніч за $1 тис. "Напевно, багаті чоловіки в ДНР звикли, що їм не відмовляють", — знизує плечима дівчина.

За словами ресторатора Микити, відкрити заклад громадського харчування в "ДНР" легко — достатньо оформити приватне підприємництво, потім платити 1,5 тис. руб. (640 грн) податків у місяць як фізособа, ще 20 тис. руб. (8,5 тис. грн) — за ліцензію на торгівлю алкоголем, яка дається на чотири квартали. Оренда приміщення обійдеться від 1 до 5 тис. руб. (420 грн—2,1 тис. грн) за квадратний метр залежнос від престижності району.

Проблеми починаються, коли приходять з місцевої податкової. Майже весь ресторанний бізнес в Донецьку кришує так званий міністр доходів і зборів Олександр Тимофєєв на прізвисько Ташкент. В Донецьку це загальновідомий факт, що підтверджує і Микита. “Ці тварини можуть призначити штраф у 300 тис. рублів (128 тис. грн) фактично ні за що, — ділиться Микита. — Вони від випадку до випадку користуються то українським законодавством, то російським, то своїм найголовнішим законом — правом зброї". Питання можна владнати хабарем на руки в 20—30 тис. руб. (8,5–12,8 тис. грн).

Зате проблем з продуктами і алкоголем в окупованому Донецьку немає. В меню більшості популярних ресторанів — страви із закордонними делікатесами на зразок хамона, італійських сирів і морепродуктів. Усюди представлений дорогий алкоголь: італійські і французькі вина, елітні коньяки та лікери. Середній чек найкращих закладів — від 1,5 тис. руб. (640 грн). Примітно, що забезпечують столи сепаратистів в основному з території України. Майже все — контрабанда. “Доходило до того, що [віскі] Jack Daniel's розливали в баклажки від квасу Тарас і так везли через блокпости. Зараз все простіше, потоки контрабанди налагоджені з обох сторін, проблем з продуктами немає", — говорить Микита.

А ось особливої культурної програми своїм елітним гостям ресторани і клуби Донецька запропонувати не можуть. В якості розваг практикують стендап-шоу, кальянні вечірки або стрип-шоу. "Але найголовніше — не програма, а відчуття, що ти можеш гуляти вночі, поки скрізь комендантська година, — пояснює ресторатор Микита. — Максимум одного з учасників [російської групи] Руки вверх запросять або [перестиглу російську поп-зірку] Андрія Губіна, щоб вони вночі співали для міністрів та їхніх помічників,— іронізує він.— До війни до нас приїжджали Beyonce і Scorpions. Тепер це не наш рівень".