Швидка освітня допомога. Як єдиний безпечний осередок для школярів в Ізюмі навчає дітей під землею і слухає Жадана

Щоправда, будь-які офлайн-заняття, НМТ-іспити та випускні у дітей відбуваються виключно під землею, у єдиному обладнаному місці — освітньому центрі «Вулик». Там відроджується не лише освіта, а і життя цілої громади — завдяки волонтерським зустрічам, арт-сесіям та навіть виступам таких гостей, як письменник і музикант Сергій Жадан.

Разом із благодійним фондом savED, який створює «Вулики» та інші інфраструктурні і соціальні проєкти у постраждалих регіонах, розповідаємо першу історію з серії про відновлення життя громад завдяки освіті. Як підземне навчання в Ізюмі спершу дало новий сенс роботи двом педагогиням, а згодом — надію для сотень дітей та їхніх батьків?

Авторка: Вікторія Покатілова, фонд savED, спеціально для NV

Окупація, знищені школи і онлайн-освіта

У 2022-му році Ізюмська громада стала відома на весь світ як місце воєнних злочинів російських солдат: тут вбивали цивільних і стирали з лиця землі цілі вулиці. За понад п’ять місяців окупації РФ завдала по місту Ізюм більше 470 авіаударів. «Ми сиділи у підвалі, — і дорослі, і діти, рахували ці вибухи, щодня їх були десятки. Ми молилися», — пригадує заступниця директора одного з місцевих ліцеїв Олена Курмаз. Вона та її колега, шкільна психологиня, Олена Браженко застали російську окупацію рідного Ізюма разом з сотнями місцевих жителів. Вони не встигли виїхати до того, як армія РФ підірвала міст, що з'єднував дві частини міста.

До моменту повної окупації Ізюма, у перші дні повномасштабного вторгнення, місцеві освітяни облаштували у одній зі шкіл укриття для цивільних, зібрали і принесли туди запаси води, медикаментів та меблі. Але з 6 березня у приміщення навчальних закладів вже почали заселятися російські солдати, створюючи там штаби та риючи окопи прямо на шкільних подвір'ях. Місцеві жителі почали ховатися в підвалах своїх будинків, звідки виходили лише за крайньої потреби, щоб розігріти їсти на вогні.

«Як в таких умовах можна було навчатися? Ми жили надією, що вдасться просто вижити у цьому мороку. Був повний інформаційний вакуум, без зв’язку», — говорить Олена Браженко. Жінка пригадує, що будь-які новини місцеві дізнавалися лиш один від одного, коли зрідка виходили на вулицю. Одна з них особливо вразила: у березні стало відомо про загиблих учнів у Ізюмі - троє дітей потрапили під касетний обстріл. Втрат зазнала і освітня інфраструктура: з 11 навчальних закладів у громаді вціліло чотири, але і ті були частково ушкоджені або розграбовані окупантами.

10 вересня 2022 року ЗСУ звільнили Ізюм, а вже за кілька тижнів місцеві освітяни та комунальники почали розбирати сміття після окупантів у школах. В жовтні офіційно розпочалося дистанційне навчання для учнів, бо жоден інший формат був неможливий через безпекові умови. «Було складно навіть говорити, підтримувати розмову з учнями. Повна асоціалізація, шок після пережитого був присутній і в дітей, і у вчителів», — каже Олена Курмаз. На практиці перші кілька місяців після деокупації про повноцінне навчання у громаді не йшлося навіть онлайн. «Важко назвати це уроками. У нас діти збиралися на вулиці біля стовпів, ловили десь на пагорбі інтернет, щоб завантажити хоча б завдання, бо зв’язок ще був дуже поганий», — пригадує Олена Браженко. Ще одна проблема — ґаджети, яких у багатьох дітей не було, бо під час окупації чимало телефонів і планшетів було втрачено або розбито. Разом освітянки Олена Курмаз та Олена Браженко з колегами почали звертатися в усі можливі благодійні організації та державні органи, аби ті надали дітям девайси для онлайн-навчання. «Потім ми побачили, що в постраждалих громадах благодійники почали не лише надавати обладнання для уроків, а і створювати цілі освітні центри. Так ми дізналися про фонд savED і познайомилися з його командою. До останнього не вірилося, що і в Ізюмі теж наважаться зробити якийсь офлайн-осередок для навчання», — каже Олена Курмаз.

Чекали, як свято: «Вулик» від savED в укритті

У 2022 році благодійний фонд savED одним зі своїх перших напрямів роботи обрав саме відновлення офлайн-освіти у деокупованих громадах. Пілотним рішенням стало облаштування так званих «Вуликів» — цифрових освітніх просторів на Київщині та Чернігівщині, а вже за рік і на Харківщині та Миколаївщині. Це приміщення площею до ста квадратних метрів на базі вцілілих шкільних кімнат, комунальних будівель або ж укриттів, де учні різного віку можуть відвідувати заняття зі своїми учителями, як колись — у рідній школі. Один з нових осередків на Харківщині під землею вирішили створити за підтримки програми «U-Lead з Європою» та Служби зовнішньополітичних інструментів Європейської комісії (FPI) і в Ізюмі. В громаді на той момент навчалося онлайн понад півтори тисячі дітей.

«Це швидка освітня допомога, ми так називаємо ці локації - на сьогодні їх уже понад 90 в різних регіонах. Тут отримують перший доступ до офлайн-освіти учні тих постраждалих громад, де повноцінне навчання тривалий час відсутнє або обмежене, і водночас немає змоги чекати якоїсь масштабної відбудови шкіл чи закінчення війни», — розповідає співзасновниця savED Анна Пуцова.

«Вулики» фонд одразу облаштовує усім необхідним для занять: меблями, технікою та міні-бібліотекою, однак важлива деталь, каже Анна Пуцова, — це підтримка роботи простору та його активне використання у подальшому. Для цього у кожному осередку працюють тьютори — місцеві проактивні члени громад, найчастіше освітяни, які готові опікуватися ним, залучати до активностей дітей і батьків та інших учителів. Зокрема, за підтримки ЮНІСЕФ та Європейського Союзу у освітніх центрах на регулярній основі проводять програму кетчапів, тобто комплексних позашкільних занять для надолуження прогалин у знаннях дітей з цілих блоків шкільної програми.

У Ізюмі освітянки Олена Курмаз та Олена Браженко одразу активно включилися у процес створення «Вулика» і захотіли стати тьюторками. «Ми чекали відкриття, як свята, коли дізналися, що нам дають цю можливість. Це був перший шанс відродити очні заняття, і ми повірили в нього, попри те, що офіційно шкільне офлайн-навчання так і не відновили ніде в тутешніх громадах», — пригадує Олена Курмаз.

У перші тижні роботи «Вулика» у 2023 році в гості до дітей та учителів приїхав Сергій Жадан і влаштував там літературно-музичний вечір з хітами гурту «Жадан і Собаки». З ним підтримати громаду завітали письменник Руслан Горовий, шеф-редакторка видавництва Vivat Олена Рибка та письменниця Зоряна Биндас. Тоді, пригадують тьюторки, усі в укритті ще сиділи в куртках, оскільки в місті так і не запустили роботу опалення.

У 2024 році в Ізюмі розпочалася перша хвиля подолання освітніх втрат з дітьми. «Ми з учителями провели перше вхідне тестування знань і навичок дітей. Були проблеми з читанням і сприйняттям тексту у п’ятикласників. Вони ж взагалі офлайн-уроків не бачили майже у початковій школі. Математика у старших теж дається нелегко, бо попередні знання або забуті, або незасвоєні. Ну а молодші - вони просто хочуть обійматися, хочуть контакту, їм ще треба навчитися просто бути у соціумі, це база», — каже Олена Курмаз. Колега Олени, психологиня за фахом, додає, що окупація та відсутність спілкування з однолітками позначилася на психіці як молодших, так і старших дітей. «Вони на початку на заняттях сиділи і навіть між собою не розмовляли. Просто дивилися в телефони і ніби боялися постійно щось зробити чи сказати. І ще довго остерігалися повітряних тривог, хоч у нас всі активності в укритті», — додає Олена Браженко. У «Вулику» діти досі займаються очно після основних шкільних онлайн-уроків, і тут їм не ставлять оцінок за заняття, розповідають педагоги.

Прифронтове офлайн-позашкілля, попри усі воєнні виклики, дає поштовх мотивації, соціальній активності дітей та покращенню їхнього емоційного стану. За даними опитування savED про ефективність роботи «Вуликів», 76% батьків вважають, що після відвідування центру їхня дитина почала більше цікавитись навчанням та читанням, а 90% учнів оцінюють власні емоції під час відвідування позашкільних занять як дуже позитивні. «У нас тут є багато учнів, які частенько приходять просто так, погратися в настільні ігри або провести разом час, вони знаходять друзів. А ще наші діти читають! Шкільні бібліотеки у нас спалені росіянами або застарілі, а тут нова гарна література, діти щось собі знаходять цікаве», — розповідає тьюторка Олена Курмаз. Найбільшою популярністю «Вулик» користується в учнів початкової школи. Серед них — першокласники, які готувалися до нинішнього навчального року із учителями у тому ж підземному просторі.

100 квадратних метрів як острівець життя

У 2024 році підземний «Вулик» в Ізюмі швидко став фактично єдиним безпечним місцем для будь-яких соціальних офлайн-активностей у громаді, розповідають тьюторки. В будні тут розписаний графік від 9-ї ранку до 18-ї вечора, а відвідуваність іноді сягає ста людей на день. «Ми почали готувати дошкільнят до першого класу, потім з’явився запит на творчі майстер-класи, стали цікавитися батьки. Зараз у нас тут проводять і курси домедичної допомоги для дорослих, і психологічні тренінги, і арт-сесії. Цей простір, без перебільшення, став острівцем життя та надії - причому не лише для нас, а й для людей з усієї громади, які ходять сюди», — кажуть освітяни.

У Ізюмі вперше за кілька років провели справжній офлайн-випускний для старшокласників у підземному «Вулику». До нього готувалися усі гуртом: простір прикрашали і діти, і батьки, кажуть тьютори. В тому ж приміщенні у 2024 році випускники складали мультипредметний іспит — НМТ, а взимку у «Вулику» вже традиційно святкують новорічні свята, сюди приходить Миколай з подарунками для малечі. «Відвідуваність за перший рік перевершила очікування, хоча, скажу чесно, взагалі на початку ми просто раділи появі цього місця. Ми хотіли знайти новий сенс і надію після того, як в таких укриттях у 2022-му ми молилися про власне виживання», — каже Олена Браженко. Тьюторки зізнаються, що у одному підземному приміщенні площею 100 квадратних метрів важко уявити повноцінний комфорт, коли тут одночасно проводять по кілька занять для дітей. «В окремі дні ми вже не вміщаємось. Учителі ділять кімнату, і в нас тоді ліворуч математика, а праворуч — українська мова. Але скоро чекаємо на розширення», — розповідає Олена Курмаз.

У 2025 році фонд savED спільно з партнерами з GEA планують облаштувати додаткові класні кімнати в укритті, де функціонує «Вулик», аби перетворити його на підземну школу в Ізюмі.

«Навчальні простори під землею і якісне позашкілля там — це стартова точка для повернення бодай якихось освітніх та соціальних активностей у прифронтових громадах. Приклад Ізюму доводить, що комплексні рішення навіть у таких умовах дають поштовх самій громаді розвиватися, повірити в себе і в те, що з руїн, які несе російська армія, можна відродити життя, залучити додаткові інвестиції, дати місцевим підтримку у бажанні залишатися вдома разом з дітьми, освіті яких потрібна увага і системність», — каже співзасновниця savED Анна Пуцова.

Напружена безпекова ситуація в Ізюмській громаді досі щодня нагадує про себе. Росія продовжує обстріли, зокрема із застосуванням балістики. Через це, кажуть тьюторки в Ізюмі, батьки з острахом відпускають дітей на вулицю, але в підземному «Вулику» офлайн-заняття продовжуються. «Ми в укритті почуваємося в безпеці, але коли йдемо містом зранку на заняття і повертаємося з них ввечері, в ці миті думаємо, аби ж не прилетіло, аби вижити усім нам, доки триває ця страшна війна», — каже Олена Курмаз.

***

Цей матеріал опубліковано в рамках інформаційного партнерства із фондом savED — благодійний фонд, що займається відновленням життя у постраждалих громадах України через інфраструктурні та освітні рішення і соціальні проєкти. Фонд облаштовує укриття, освітні центри «Вулики», відновлює постраждалі приміщення шкіл, облаштовує тимчасові освітні простори, а також залучає підлітків до відбудови та розвитку власних громад через програму UActive. Фонд працює у Чернігівській, Київській, Миколаївській, Запорізькій, Харківській, Дніпропетровській областях.

Це прифронтові та деокуповані громади, громади прикордоння та такі, що потребують найбільше допомоги або де відновлення рухається не так швидко. Загалом за час роботи фонду з 2022-го року вдалося надати допомогу понад 70 тисячам дітей в Україні. Це робота у понад 90 громадах.