Зони воєнних дій в Іраку і Сирії забезпечили звичну частку новинних заголовків. Але гучна сварка (нібито спровокована хакерською атакою) між Катаром і сусідніми країнами Перської затоки на чолі з Саудівською Аравією потрапила на перші шпальти. Москва заперечує свою причетність до публікації на сайті катарського новинного агентства повідомлення про поліпшення відносин з Іраном. У будь-якому разі, цей саботаж явно перевершує кібератаки, пов'язані з російськими «патріотичними хакерами». Але на тлі краху арабської «солідарності», вартість нафти залишається непохитною, а значить, Росії не варто чекати додаткових доходів до бюджету, який переживає не найкращі часи.
Більшість експертів підкреслюють високий рівень напруги між Катаром і Саудівською Аравією, рекомендуючи Кремлю проявити обережність і терпіння. Путін провів низку телефонних розмов з катарським еміром, а також з лідерами Єгипту і Туреччини. Крім того, минулої п'ятниці Москву відвідав міністр закордонних справ Катару. Але простір для дипломатичного посередництва у Росії досить обмежений. Для монархій Перської затоки Москва все ще близька до Ірану і залежна від іранських «братів по зброї» в сирійському конфлікті.
У Кремлі, ймовірно, до кінця не усвідомили, що стали союзником регіональної шиїтської коаліції (в яку, до речі, входять такі сумнівні учасники, як Хізбалла), в той час як лише 4% росіян вважають Іран дружньою державою. Москва прагне вийти з цієї заплутаної ситуації, розвиваючи відносини з Туреччиною. Але якщо Реджеп Таїп Ердоган підтримує Катар, відправляючи туди кілька сотень турецьких військовослужбовців, Росія не готова демонструвати таку рішучість.
Ситуація, що склалася, не обіцяє нічого хорошого запланованій зустрічі Трампа і ПутінаРФ, безумовно, потребує як Туреччину, так і Іран. Як мінімум заради контролю над «зонами деескалації» в Сирії, створення яких Путін охрестив початком мирного процесу в цій країні, що роздирається війною. Заявляючи про бажання протистояти Ісламській державі, Росія при цьому не втручається в бої за Мосул і Ракку, результат яких може докорінно змінити динаміку воєн в Іраку і Сирії.
Москві не можна проявляти симпатії до сирійських курдів, адже це, безсумнівно, дратуватиме Анкару. Таке ж неоднозначне ставлення у Кремля до руху іракських курдів за незалежність. Російські ракетні удари радше демонструють можливості, ніж досягають будь-яких цілей. Проте, Москва продовжує протестувати проти повітряних ударів коаліції на чолі з США по проурядових силах Сирії. Путін також відзначив внутрішньополітичну ситуацію в США, яка, на його думку, не сприяє розв'язанню глобальних проблем.
Внутрішня американська політика дійсно збиває з пантелику. Різкий демарш президента Дональда Трампа проти Катару не в'яжеться з офіційним закликом Державного департаменту США до ослаблення економічної блокади цієї раптово підданій остракізму державі. На зовнішню політику Вашингтона, як і раніше, впливає розслідування втручання Росії в американські вибори. Сенсаційні свідчення екс-директора ФБР Джеймса Комі в Сенаті не дали прямих доказів змови між командою Трампа і Москвою (на велике полегшення Білого дому), але дали оцінку масштабів російських кібератак минулого року.
Ситуація, що склалася, не обіцяє нічого хорошого запланованій зустрічі Трампа і Путіна під час липневого саміту G20 в Гамбурзі. Російський президент був обережний у нещодавніх інтерв'ю, намагаючись пом'якшити свої антиамериканські випади. Але пропагандистська машина не припиняє дискредитацію США - 69% росіян вважають Америку ворожою державою, що свідчить про невелике зниження з 72% минулого року. У цій ситуації дійсно важко зрозуміти, наскільки російське посередництво в Катарській кризі може бути прийнятним для Вашингтона.
Країна, зацікавлена в світових цінах на нафту так само сильно, як Росія, не може претендувати на роль неупередженого посередника. Ба більше, тінь української кризи переслідує Кремль всюди. Кожна заява про важливість діалогу між Росією і НАТО відразу ж доповнюється заявами про необхідність нарощування можливостей для залякування супротивника. І серія військових навчань, запланованих на це літо, напевно лише посилить обопільні побоювання.
Кожен російський дипломатичний маневр на Близькому Сході, не кажучи вже про ракетні удари, неминуче інтерпретується в Європі (і в меншій мірі в Білому домі, що оскандалився), як спроби дістати перевагу у конфронтації, що розвивається.
У багатьох політичних кампаніях (недавні вибори у Великій Британії - цікавий виняток) російські хакери зіграли роль таких собі лиходіїв, яких звинувачують в різних злочинах. Але насправді головною зброєю російських порушників порядку є корупція. Таким чином, можна провести паралель між Кремлем і монархіями Перської затоки: в Саудівській Аравії і Катарі корупція годує тероризм, в Росії ж корупція пов'язана зі шпигунством і організованою злочинністю. Звісно, набагато простіше бомбити терористів і відстежувати хакерів за цифровими відбитками пальців, ніж стежити за брудними грошима. Розслідування у Вашингтоні, може, і розбилися об непробивну стіну, скотившись в результаті до незначних суперечок. Але в Москві Олексій Навальний, харизматичний лідер російської опозиції, закликав своїх прихильників на вулиці, щоб заявити про незгоду з політикою корупції. І нехай його роль сьогодні здається незначною, але його політичне послання звучить досить правдоподібно. Воно може стати тим поштовхом, який зруйнує в результаті панування Путіна.
Політика, заснована на брехні, часто видається неприступною і нездоланною, а російські інтриги на Близькому Сході - хитрими і витонченими. Але з огляду на нинішній рівень напруги в Росії, все може вирішитися з шокуючою раптовістю.
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Павла Баєва. Републікація повної версії тексту заборонена
Більше поглядів тут