«Абсолютно огидна». Мер Дніпра Борис Філатов про позицію Ізраїлю щодо війни між Росією та Україною — інтерв'ю

— Я хотів би почати з таких, може, глобальніших геополітичних питань, потім перейти до невідкладних місцевих. Я бачив те, що ви писали про те, як реагує Ізраїль на війну України з Росією, і ми знаємо, що в Дніпрі велика єврейська громада дуже впливова. Як ви вважаєте, чи може вона якось вплинути на рішення, що приймаються в Ізраїлі?

— Давайте поясню свою позицію, чому я зайняв її настільки принципово. Для розуміння я нагороджений спеціальною нагородою ізраїльського уряду за розвиток дипломатичних відносин між Україною та Ізраїлем. Крім того, я першим із мерів в Україні офіційно визнав Єрусалим столицею. Хоча ми є місцевим самоврядуванням, не маємо права втручатися у зовнішню політику, але це була принципова моя позиція. Крім того, ми на мерії Дніпра, коли Ізраїль бомбили ракетами з Сектору Газа, вивісили прапор Ізраїлю. І фактично Дніпро — це єврейська столиця України. У нас близько восьми відсотків жителів міста себе відносить до єврейської громади. Тому нам позиція ізраїльського уряду, я наголошую, а не ізраїльського народу, вона незрозуміла, і дуже болісно ми на неї реагуємо. Я особисто як громадянин і як людина, яка завжди підтримувала Ізраїль, і фактично те, чим зараз займається Беннет і компанія, це фактично зрада. І зрада не лише українського народу, і євреїв, які проживають в Україні, і взагалі я вам скажу, подібна стіна нерозуміння, вона може бути побудована на десятиліття. Так, в Ізраїлі дуже незрозуміла ситуація з Сирією, з Іраном, це дуже довго все обговорювати, але щонайменше те, що El Al продовжує літати до Москви, що вони до санкцій не хочуть приєднатися. Тут навіть не про зброю йдеться, а про позицію, абсолютно огидну. Тож ми робимо заяви. Я вам скажу, парадокс у тому, що майже вся єврейська громада залишилася в Дніпрі. Тому, зокрема, нашим громадянам, громадянам України та євреям дуже боляче дивитися на те, що зараз відбувається саме в політиці ізраїльського уряду. Наголошую ще раз, не ізраїльського народу.

— Ми бачимо таку різницю між тим, як громадяни Ізраїлю реагують на те, що вони виходять саме з антивоєнними протестами, підтримуючи Україну, і ми бачимо те, що насправді уряд Ізраїлю нібито до чогось намагається домовитися з Росією, хоча не накладає санкції та не підтримує нас озброєнням. А як ви оцінюєте вчорашнє звернення до ізраїльського кнесету президента Зеленського? Як думаєте, якими словами можна щось змінити в тому, що зараз робить уряд Ізраїлю?

— Я стежу за відгуками в ізраїльській пресі щодо виступу Володимира Олександровича. Думки різняться. Але знову ж таки я не хотів би давати оцінку виступам президента. Ми зараз президента підтримуємо всіляко, скрізь та в усіх напрямках, у тому числі у зовнішній політиці, у його виступах. Ця промова, мабуть, це не те, що хотіли б почути ізраїльтяни. Можливо, вони хотіли, щоб ми викликали до себе якийсь жаль. Ця промова, яка спрямована у майбутнє. Навіть якщо ізраїльтянам це не сподобалося, не сподобалося членом кнесету, але ця промова, яка спрямована у майбутнє, і говорить про те, що Україна зараз будує себе як реально незалежна держава в майбутньому. Тому всі тези було вимовлено правильно. Наскільки це вплине? Дивіться, ми живемо усі в інформаційну епоху і, скажімо так, сила слова, вона дорівнює силі зброї. Тому всі виступи президента і перед Бундестагом, який, зокрема, плескав йому стоячи, а потім пішов займатися своїми справами, вони все одно мають сенс. Тому що кожного разу, зокрема, такими виступами ми вибиваємо, скажімо так, цеглу зі стіни нерозуміння.

— Бачимо також те, що з боку європейських країн ми не бачимо такої різкої реакції на цю війну, як ми хотіли б. Чи є у вас пояснення, чому цивілізований Захід боїться Путіна більше, ніж ми, українці, які зараз із ним воюємо, руйнуємо його славну армію?

— Я у виступах своїх західним ЗМІ говорив про те, що насамперед винні, що на кордонах вільного світу з’явився новий рейх, новий фюрер, західний світ. Своєю нерішучістю, своєю слабкістю. Своєю корумпованою елітою, яка сиділа на газпромівських грошах, на зарплаті. Постійним бажанням поставити в основу економічні інтереси, а не речі, пов’язані з цінностями. Тому Захід винний. Але Захід починає зараз приходити до тями, споглядаючи жах, який відбувається в Україні. І по-друге, бачачи те, що міф про другу армію світу поступово починає розвалюватися. Ви уявляєте, як зараз сидять і сміються китайці. Коли весь світ лякали мультфільмами та розповідали про «незламну, легендарну армію». А вона вже майже місяць не може впоратися зі Збройними силами України та з Теробороною. Тому вода камінь точить. Тобто політики боягузливі, брехливі, угодівську позицію займають. Якщо ми говоримо, наприклад, про промову Зеленського в Бундестазі, так, вони встали, поплескали і пішли займатися своїми справами, ніби нічого не було. Але ви просто не уявляєте, який був шквал критики у німецькій пресі. А рано чи пізно політикам, навіть якщо вони боягузливі, брехливі, їм треба буде зважати на громадську думку. Тому все не дарма. І однозначно з кожним разом ми цю стіну розбиваємо, щоразу дістаємо з неї цеглу.

— Насамперед, після виступу Зеленського в Бундестазі, наприклад, видання Bild опублікувало статтю свого кореспондента, який знаходиться у Києві. Там назва була така, що «мені соромно за мою державу». Тому що після цього члени Бундестагу почали вітати когось із днем ​​народження. Тобто повернулися до своїх таких невідкладних щоденних справ замість того, щоб вирішувати те, що відбувається в Україні. А зараз ми говоримо про таку єдність серед українців, серед політичних еліт. Ви ж згадали, що до війни у ​​вас були суперечки між центральною владою, із президентом Зеленським особисто. А якщо говорити про інші речі на місцевому рівні. Наприклад, учора була історія про голову військової адміністрації Кривого Рогу Олександра Вілкула, який різко відповів цьому алкашу Царьову, що він нібито повинен "здати" Кривий Ріг. Як ви вважаєте, чи справді війна змиває гріхи? Чи вона, як кажуть, змінює людей? Чи можна довіряти позиції тих людей, яких ми визнали проросійськими ще 26 днів тому?

— Я в цій ситуації є не заангажованим експертом. Тому що ви ж чудово знаєте, ми з Олександром Юрійовичем давно та системно з’ясовуємо стосунки ще з 2015 року. Він був моїм основним конкурентом на перших виборах голови Дніпра, на других виборах «попив» у мене багато крові. Тому в нас із ним повна та всеосяжна конфронтація завжди була. Зараз ми з ним телефонуємо один одному тричі за добу. Ми повністю забули всі наші непорозуміння. І я скажу вам так. Саша — складна людина. Але він ніколи не був проросійським, як на нього вішає ярлики досі суспільна свідомість. Зрозуміло, що він був віцепрем'єром Януковича, зрозуміло, що він був проти Майдану. Але він ніколи не був проросійським і ніколи не був проти України. Тож навіщо на це витрачати час? Жодні гріхи, які є, йому не потрібно приписувати. А те, що зараз він зі своїм батьком, Юрієм Григоровичем Вілкулом, із міською радою Кривого Рогу, щодня готує місто до оборони. Я не видаватиму секрети різні в ефір. Але я скажу вам так. Олександр Вілкул зараз повністю на своєму місці.

— Зрозуміло. Є ще така складна людина Ігор Коломойський. І ми знаємо, яку роль він грав у 2014−2015 роках. Тому що він посідав публічну позицію. Чи зараз він якимось чином допомагає? Чи можете ви розповісти про це?

— Я не знаю. Може він десь і допомагає. Але у нас у штабі оборони області його не видно і не чути. Востаннє мої знайомі, я в синагогу не ходжу, але розповідали мої знайомі, що бачили його в синагозі, здається, на Пурим. Там збиралася громада, і він туди приходив. Тобто він у Дніпрі. А щодо ступеня його допомоги та участі, я не знаю, може, він десь допомагає за іншими напрямками. Може, він має якісь інші контакти з ЗСУ, з Теробороною. Він же людина велика, має великі можливості, але те, що стосується його взаємин зі штабом оборони області, його тут не видно. Хоча він у Дніпрі. Розумієте, він міг би сидіти у Буковелі, але сидить у Дніпрі. На відміну від багатьох інших шанованих та авторитетних міських товаришів, які 24 числа сіли в машину та втекли. Навіть не на західну Україну, а взагалі закордон.

— Ви його добре знаєте. Як ви собі пояснюєте, чому він не робив жодних публічних заяв щодо війни, яку Росія розв’язала в Україні?

— Я вам скажу так, він знаходиться між молотом і ковадлом. Його не люблять ні на сході, ні на заході. Тому я думаю, що він просто причаївся. І дивиться, як розвиватимуться події. Саме війна — це така субстанція, яка всіх розставляє на свої місця. І кожному оцінює. При чому максимально швидко та максимально оголює це все. Усім одразу стало все зрозуміло. У нас тут такі страшні люди, які тут все місто лякали та розповідали, які вони патріоти та все інше. Але тільки з 24 лютого їх взагалі не видно і не чути. Ні в громадській сфері, ніде. Просто розчинилися у безповітряному космічному просторі.