Через критичну ситуацію. Як змінюються уявлення українців про нейровідмінність та емоційне життя

Завдяки одіозній депутатці суспільство просунулось в бік диференційної діагностики. І, слава богу, насамперед в голови спеціалістів тепер закралась думка, що нейровідмінність (РАС, РДУГ) прекрасно поєднується з розладами особистості.

Не або, або. А і, і.

Хоча, звісно, дистанційне діагностування людини неетичне без її згоди. Тут спеціально використовую як символ чи приклад.

Взагалі думка сучасних діагностів — хороших діагностів, професорів, психіатрів — стосовно феноменології психопатології в теперішньому часі — тої, з якою ми зустрічаємось, — доволі однозначна. Розлади розмиваються, не мають чітких меж, йдуть фрагментами та шарами вкупі з різними іншими проявами. Тепер кажуть про стилі, режими функціонування, а про не рівень особистісного розвитку.

Люди отримують дозвіл бути такими, якими вони є

Розмитість невротичного, межового і психотичного шарів функціонування створює цікавий мікс в Україні. Це все ще наслідки тривалого стресу чи вже травма? Це розлад особистості чи все ще щось на межі невротичного досвіду, і ці страждання просто зашкалюючі, враховуючи негативний дитячий досвід аб’юзу, який мають чи не більшість українців.

Тепер йдеться ще й про феноменологію війни та патопсихологічні феномени. В західному світі довге горювання патологізоване, довгий смуток, печаль, розчарування — теж. Взагалі час на опрацювання повного краху, будь-якої екзистенційної кризи, внутрішніх процесів патологізується. І чи не відразу відноситься до депресії.

Ти мусиш бути функціонально прискореним, діяльним і тримати удар. За можливості бути на позитиві, принаймні не дратувати своїм сумним лицем інших людей. І не спонукати їх до зайвих роздумів.

В Україні ж через кризу війни створилась унікальна ситуація. Ми й так були з не дуже веселими обличчями. А тепер горювання, втрати та біль легалізовані в цілому соціумі. Все менше героїчних молодців, яким все ні по чому і які завжди справляються.

Люди отримують дозвіл бути такими, якими вони є, без ризику зіткнутись зі стигмою, отримують емоційну підтримку. І, я сподіваюсь, не одразу антидепресант. Тому що антидепресант не може бути єдиною правильною відповіддю на природне опрацювання горя, втрати чи невизначеності, важкого дитячого досвіду та втрати опор.

І через ось таку важку критичну ситуацію, загрозливу для життя, ми отримуємо більше права на те, як може виглядати емоційне життя, на різні прояви емоцій. І в нас розширюються уявлення про різність і відмінність людей поруч з нами.

От хоч би й через таких одіозних осіб.

Текст публікується з дозволу авторки

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV

Більше блогів тут