«Їм що, своєї землі мало?» – питав президент Кучма 15 років тому, спостерігаючи в бінокль, як гігантські самоскиди насипали штучну дамбу від Таманського півострова до української Тузли. Леонід Данилович тоді виглядав збентеженим. Ще б пак! Адже особисті відносини з Путіним у нього перед цим були, без перебільшення сказати, – взасос. У 2002-му Кучма навіть відзначав свій день народження у російського глави в Завидово. І прокоментував це так: «Якщо є можливість змитися – треба нею скористатися».
Тоді Кучма зміг якось швидко залагодити суперечку щодо Тузли. Начебто на користь України. Як виявилося, ненадовго. І все через вічне запитання до Росії: «Їм що, своєї землі мало?»
Дивишся часом на карту, і в голові не вкладається – до чорта ж цієї Росії! А коли придивляєшся до тієї ж мапи детальніше, наприклад, з тим, щоб простежити шлях засланців до Сибіру, – свідомість взагалі зависає.
На цій фотографії кінця XIX століття – полтавчани прощаються з батьківщиною перед від'їздом на ПМП до Тобольська. Там двома століттями раніше доживав свої останні роки наш гетьман Іван Самойлович, засланий за доносом. Так от, коли був зроблений цей знімок, залізниця на сході Російської імперії закінчувалася в Оренбурзі. Від нього до Тобольська – майже 1,5 тис. верст. Це більше, ніж вся Україна від Львова до Луганська.
Попередник Самойловича гетьман Дем'ян Многогрішний був засланий в Селенгинськ. Це за Байкалом – ще дві України на схід від Тобольська.
А в кінці XIX століття відбувався справжній вихід у ті засланні краї. Причому, добровільний. Селяни імперії звільнилися в 1861 році від кріпацтва і масово рушили освоювати чорноземи Сибіру і Далекого Сходу. Більше половини від загального числа мігрантів – з України.
«З усієї суміші племен найчастіше і найбільше доводиться возитися з малоросами. Малоросійські герої люблять, щоб з ними няньчилися. Така вже ніжна і чутлива душа у них. Але зате які міцні і прекрасні тіла!»
Це уривок з репортажу російського публіциста Володимира Кігна початку 1890-х. З переселенської контори в Оренбурзі, де селянам, спраглим землі, нараховувалася урядова допомога. А з мігрантами з України доводилося «возитися» зовсім не через їхню чутливість. Сам Кігн описує, що вони більше за всіх інших колоністів прискіпливо випитували деталі переселення. Їм потрібно було знати все: від зовнішності начальника відділення банку, що видавав позику, до кліматичних особливостей земель, в яких вони збиралися осісти.
Безпрецедентним навіть за сьогоднішніми мірками був морський маршрут з Одеси до Владивостока. Ним українці пливли зі своїм нехитрим майном і часто з кіньми і волами через Стамбул, Порт-Саїд, Суецький канал, Сингапур, Нагасакі.
Немислимо! Яке ж мало бути бажання працювати на своїй землі – так, щоб її вистачало на все, – аби їхати на ті російські чортові задвірки. У більшості випадків – назавжди. Не приживалися в глибині сибірських руд тільки 10-15% українських мігрантів.
Безпрецедентним навіть за сьогоднішніми мірками був морський маршрут з Одеси до Владивостока
Чим платили осілі українці новій батьківщині, та й Російської імперії взагалі? Охайними селами і містечками з мазаними хатами, високими врожаями і експортним зерном, безперервними ярмарками. За цінами 1882 року в Барнаулі, наприклад, за пуд свинини просили 1,6 рублів. Дорожче було масло – по 6-7 рублів за пуд. А до початку ХХ століття в Сибіру працювали вже більше 4 тис. заводів, які виробляли за рік 62 тис. тонн вершкового масла, – і теж на експорт.
Напевно, в цьому випадку напрошується порівняння. Українці опинялися в Росії або як засланці, або як колоністи, які принесли на сибірські простори сільськогосподарську цивілізацію. Та ще вчених в Москву запрошували з Києва, починаючи з царя Олексія Михайловича.
Росіяни ж в Україні вперше помітно дали про себе знати спаленим Батурином з вирізаними 15 тис. його жителів у листопаді 1708-го. І відтоді для них українці завжди – якщо не мазепинці, так бандерівці.
Проте колоністам XIX століття сучасна Москва зобов'язана хоча б Віктором Христенком, зразковим українофобом путінського розливу, який бився під час останніх газових воєн на передовій як міністр енергетики. Його предки теж з Полтавщини і можливо є десь на тій фотографії. Та й чи його одного? До 1916 року від Уралу до Тихого океану розселилися більше 1,600 млн українців. Тоді їм теж було мало своєї землі. Тамували вони цей голод, як бачимо, зовсім по-іншому.
Читайте інші тематичні колонки на НВ:
Сьогодні у світі з Іваном Яковиною – щодня
Сьогодні в Україні з Андрієм Смирновим – щодня
Кінопошук з Фоззі – щочетверга
Особисті фінанси з Іваном Компаном – щовівторка
Діловий тиждень з Сергієм Фурсою – щоп'ятниці
Відкриття з Олексієм Бондарєвим – щонеділі
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени