Німецький вітамін

Останню свою Олімпіаду 1988 року в Сеулі збірна Німецької Демократичної Республіки закінчила зі 102 медалями, випередивши США. А все завдяки багаторічним допінговим експериментам

Олег Шама

В середині січня 1990 року в Берліні натовпи розгніваних демонстрантів штурмували будівлі служби безпеки НДР — Штазі. Східні німці хотіли знати, що ховали вершителі їхніх доль у своїх архівах. Співробітники відомства похапцем знищували документи в шредерах. Однак секретів було так багато, що машини швидко зламалися, і папери доводилося просто рвати руками. Діяння Штазі так і не вдалося приховати: у жовтні відбулося офіційне об'єднання двох Німеччин, майно відомства опечатали, а за його архіви взялися слідчі.

Тоді й відкрилася таємниця Плану 14.25, розпочатого ще в травні 1965‑го. Це була державна програма підготовки атлетів НДР, спрямована на те, щоб вони займали призові місця на міжнародних спортивних форумах. За всяку ціну.

Роком раніше східнонімецькі олімпійці виступили в Токіо в третій і останній раз у складі об'єднаної збірної обох Німеччин. А 1968 року в Мехіко НДР виставила вже окрему команду, яка за золотим нагородам — дев'ять проти п'яти — випередила західних німців, своїх головних ідеологічних суперників.

В останню свою Олімпіаду-88 у Сеулі збірна НДР досягла апогею. Вона завоювала 102 медалі в загальному заліку, посівши другу позицію після СРСР і відсунувши на третє місце США.

"Секрет нашого успіху простий — це соціалізм, що існує в нашій робітничо-селянській країні",— з такою промовою бігунка-рекордсменка Маріта Кох виступила з трибуни ХІ з'їзду Соціалістичної єдиної партії Німеччини в 1986 році.

Ані вона, ані тисячі її колег навіть не підозрювали, що за свої спортивні нагороди атлети з НДР повинні дякувати не соціалізму, а хімічним препаратам. Під виглядом вітамінів спортсмени-"оссі", як називали східних німців їхні західні одноплемінники, приймали допінг регулярно, а більшість — з підліткового віку. Для багатьох атлетів, особливо дівчат, ця методика стала фатальною: у них непоправно порушувався обмін речовин, виникали невиліковні хвороби і серйозні розлади психіки.

П'єр де Кубертен, засновник олімпійського руху в кінці ХІХ століття, і уявити собі не міг, що через кілька десятків років його творіння стане засобом колосальних заробітків і гучних афер.

До участі у перших Олімпіадах допускалися лише спортсмени-любителі. Тому, наприклад, американського легкоатлета Джима Торпа позбавили двох золотих медалей, здобутих ним у 1912 році в Стокгольмі: виявилося, що в себе на батьківщині він професійно грає в бейсбол. Тоді це означало лише те, що спортсмен регулярно отримував гонорари за участь у змаганнях.

Цього правила дотримувалися досить довго. Приклад тому — герої-марафонці Лондонської олімпіади 1948 року. У звичайному житті аргентинець Делфо Карбера був пожежником, а британець Тім Річардс — медбратом. Другий до того ж за кілька днів до змагань підвернув на роботі ногу.

Ще за життя Кубертена олімпійський рух став ідеологічним знаряддям для низки європейських режимів — з його допомогою влада намагалася підвищувати рівень національної самосвідомості та доводити власну ефективність. Ініціатором у цій справі стала Російська імперія — після поразки її збірної на Олімпіаді-1912 цар Микола II звелів влаштувати власну "олімпіаду" в Києві. І там його піддані довели глядачам, що не перевелися ще у країні переможці.

А берлінська Олімпіада 1936 року, з розмахом проведена Третім рейхом, стала першим зразком масованого використання спортивних досягнень з ідеологічною та пропагандистською метою.

У 1960‑х роках в побутову культуру стало входити телебачення, а з ним у спортивних змагань з'явилася багатомільйонна аудиторія і глобальні охоплення. Особливо сильно можливостями впливу на весь світ через олімпійський рух захопилися уряди країн радянського блоку. Перемога в спорті хоч якось могла виправдати слабке становище економік в орбіті Москви.

Соціалістична НДР стала форпостом у боротьбі за імідж всепереможного соціалізму. Атлетів тут створювали у прямому сенсі слова. З ухваленням Плану 14.25 фармацевтична копання JenaFarm отримала величезне держзамовлення на розробку і виробництво допінгу. Сотні агентів вирушили по містах і селах на пошуки майбутніх спортсменів. Часом дітей у спортивні школи відбирали з п'яти років. Перевагу віддавали поодиноким дисциплінам. “Скільки футболістів потрібно підготувати, щоб отримати золото? — питав шеф Штазі Еріх Мільке фахівців.— Одинадцять! А штовхальників ядра? Одного-двох. Готуйте таких".

У 1989 році в спортивній індустрії НДР працювали 8 тис. тренерів, які часто виконували ще й обов'язки медиків. Щорічно бюджет країни виділяв 400 млн марок на "виробництво" атлетів.

Фолькер Крюгер, колишній прес-секретар Національного олімпійського комітету НДР, розповідав: “До кінця 1980‑х у нас було 3,5 тис. топ-спортсменів. А взагалі 80 тис. осіб займалися спортом професійно". Вже після судового вердикту 2000 року у справі про зловживання допінгом німецький тижневик Spiegel повідомляв: "В період 1974-89 років сумнозвісні блакитні таблетки Oral Turinabol вживали щонайменше 100 тис. атлетів". І це в країні з населенням 16 млн осіб. На суді колишній міністр спорту НДР Манфред Евальд зізнався: "Допінг не використовувався тільки в художній гімнастиці і вітрильному спорті".

Oral Turinabol у звичайній медицині призначався для стимуляції роботи серця. Однак збільшення його дози та регулярний прийом дозволяв спортсменам демонструвати чудеса сили та витривалості.

Ще в 1977 році один з лікарів німецької спортклубу Динамо, котрий співпрацював зі Штазі, писав у своєму звіті щодо допінгу: “Є небезпека для спортсменів. Не виключена можливість тривалої дії та відстрочених побічних ефектів (рак простати, рак печінки, інші серйозні захворювання)". Подібні повідомлення керівництво спецслужби лише брало до відома.

У 1977‑му стався перший прокол допінгової програми НДР. На чемпіонаті Європи в Гельсінкі аналізи 20‑річної Ілони Слуп'янек дали позитивний результат на анаболічні стероїди після того, як вона встановила світовий рекорд у штовханні ядра — 21,20 м. Спортсменку відсторонили від змагань на 12 місяців. А після цього Слуп'янек кілька разів покращувала свій результат. На Олімпіаді-1980 у Москві вона штовхнула ядро на 22,41 м. Досі цей рекорд не побитий.

ТРИВОЖНИЙ СИГНАЛ: Штовхачка ядра Ілона Слуп'янек
на Спартакіаді в Москві, 1979 рік. Двома роками раніше
у Гельсінкі атлетку викрили у прийомі допінгу
і відсторонили від змагань на 12 місяців

Виявилося, що після випадку в Гельсінкі Штазі організувала в секретній лабораторії під Дрезденом регулярні тестування аналізів усіх своїх спортсменів, навіть початківців. Їх метою було зрозуміти, як можна обійти допінг-контроль перед змаганнями. Спосіб знайшли швидко. Це зараз можна встановити, що вживав спортсмен за місяць до перевірки. До того ж потенційні учасники міжнародних змагань зобов'язані проходити проміжні тестування задовго до виступів. А в 1980‑х методи дослідження дозволяли встановити, чи вживав атлет допінг лише за тиждень до здачі аналізів і не раніше. Тому німецьких спортсменів припиняли годувати "вітамінами" за 10 днів до проб.

Про секрети олімпійських успіхів НДР час від часу ставало відомо від перебіжчиків на Захід. Тільки за 1976-1979 роки 15 атлетам-"оссі" вдалося назавжди покинути свою батьківщину. Лижник-стрибун з трампліна Ганс Ашенбах в інтерв'ю французькій газеті Le Figaro сказав: “Бігунам на далеку дистанцію починали робити ін'єкції анаболіків в області колінних суглобів з 14 років. Це особливо необхідно при інтенсивних тренуваннях. Хлопці працювали тоді до зносу, не відчуваючи втоми". Перебіжчик розповідав, що йому зустрічалися такі гімнастки, які у віці 18 років носили корсети, тому що їхні хребти були зовсім зношені через надмірні фізичні навантаження. Але набагато сильнішим був душевний біль від депресій, який відчували, за словами Ашенбаха, багато спортсменів.

У німецькому Магдебурзі сьогодні працює невеликий магазинчик, що торгує військовою формою багатьох армій світу. Його постійні клієнти знають, що господар цього закладу Андреас, який стоїть за прилавком, кремезний чоловік з щетиною на обличчі і залисинами на короткостриженій голові, колись був знаменитою в НДР штовхачкою ядра Гайді Крігер. Дівчина рано проявила спортивні здібності, і її відібрали у спецшколу для майбутніх олімпійців. Годувати чарівними "вітамінами" Гайді почали під час статевого дозрівання. Це дало їй можливість стати чемпіонкою і в той же час зробило з неї зовсім іншу людину.

Коментатори рідко відзначали особливості техніки кидка Гайді — світових успіхів вона досягла виключно завдяки своїй незвичайній силі. Якось тренер порахував, що за один тренувальний цикл Гайді перетаскала на собі 100 т заліза. Секрет богатирських здібностей дівчини крився не лише в генетиці, але і в пігулках Oral Turinabol.

“Я вживав їх з раннього віку. То двічі, то тричі на день. Іноді були перерви. Потім знову,— розповідає тепер Андреас.— Ми повністю довіряли своїм тренерам і робили саме те, що вони веліли".

Найвищим досягненням Гайді стала золота медаль чемпіонату Європи в Штутгарті у 1986 році. Дівчині було 20 років, а у неї був різкий баритон, погано розвивалася груди, над верхньою губою стала пробиватися рослинність. "Якось я зайшов у жіночий туалет, і мене просто виштовхали звідти, мовляв, помилився дверима",— говорить Крігер-чоловік. Тільки через кілька років він дізнався, що вжиті ним таблетки містили речовини, через які організм виробляв чоловічі гормони понад норму.

Після довгих сумнівів у 1997‑му Крігер зважився на операцію зі зміни статі. "Прикро те, що вибір за мене зробили інші люди",— каже він.

У 2000 році Андреас разом із декількома своїми колегами по східнонімецькому спорту звернувся до суду. Розгляд був недовгим — жертвами Плану 14.25 визнали понад 140 атлетів. Компанія JenaFarm, що виробляла "вітаміни", виправдалася тим, що ніхто з її керівництва не мав уявлення про цілі держзамовлення, а складові допінгових препаратів не були заборонені в НДР.

Мільке, голова Штазі, в той момент вже лежав при смерті. Основний удар прийняли на себе колишній міністр спорту НДР Манфред Евальд і екс-головлікар олімпійської збірної "оссі" Манфред Хеппнер. Перший отримав 22 місяці в'язниці, другий — 18. Умовно. Жертвам присудили компенсацію — €17 тис. на всіх.

Почувши такий вирок, Андреас Крігер розплакався, але відчув, що його руку хтось співчутливо стискає. Поруч сиділа Ута Краузе, колишня плавчиня олімпійської збірної НДР. “Мені пощастило. Я почала вживати допінги вже після пубертатного періоду. Відбулася тільки багаторічною депресією і візитами до психіатрів. А так невідомо, що би з мене вийшло",— розповідала Краузе. Після суду вони з Андреасом почали зустрічатися, а через три роки одружилися.

Удо Байєр — теж колишній штовхач ядра. Він один з небагатьох спортсменів, що не має жодних претензій до країни, яку колись представляв на Олімпіадах. В 14 років він виріс до 190 см і важив 93 кг. Удо майже одразу прийняли до юнацької збірної з гандболу, а потім взялися готувати з нього одиночного атлета.

“Я добре розумів, що мені дають зовсім не вітаміни. Ніколи не розпитував, що саме це було. Але це був мій свідомий вибір",— говорить Байєр.

Як і всіх спортсменів-підлітків, Удо приваблювала в спецшколі можливість стати зіркою. А ще тропічні фрукти в їдальні цього закладу, яких тоді в магазинах НДР геть не було. І часті закордонні поїздки.

Байєр більше засмутився через те, що його країна перестала існувати. На викриття спортивних технологів він майже не звернув уваги. “Що таке допінг? Можливо, він поліпшував мій результат на кілька відсотків.— вважає Удо.— Але я впевнений, що без колосальних тренувань нічого не досягнув би. Я перемагав, тому що був кращим. З допінгом або без. Все одно".