Тут в мережі майнули цифри поданих заявок на навчання до вищих навчальних закладів за спеціальностями. І виникло жалісне запитання: невже це адекватно?
Журналістика – 20 тисяч.
Філологія – 60 тисяч.
Туризм – 20 тисяч.
Право – 59 тисяч.
Економіка – 22 тисячі.
Менеджмент – 37 тисяч.
Математика – 1,2 тисячі.
Фізика – 764 особи.
Хімія – 1,5 тисячі.
Біологія – 5 тисяч.
Матеріалознавство – 370 осіб.
Навіщо нам стільки журналістів, туристів, економістів і взагалі – пофігістів?
Це і є реальний маркетинг освітньої системи нашої країни
Скажу, що об'єктивно – це і є реальний маркетинг освітньої системи нашої країни. Хоч і трохи сумний.
Якщо немає заводів і немає науки – то як виникне попит на інженерів і математиків?
Скажу більше: на математиків і інженерів треба їхати вчитися вже в інші країни, що й відбувається, оскільки у нас дуже ослабли і викладачі і маттехбаза.
А те, що йдуть на філологів і журналістів – це не від того, що на них є попит. Попиту немає, але це єдине, що вважається легким для університетського веселою життя, коли можна продовжити дитинство.
Тому тут змішалися всі фактори нашого недолугого життя: наші вузи слабкі, наша шкільна освіта слабка, характери наших випускників – теж слабкі.
Батьки розгубилися і не знають, куди бігти, і де у дітей щастя. Перспективи у країни не проглядаються або їх ніхто не показує.
Немає ні грошей, ні розуміння кого, як і навіщо вчити. Але головне в цій проблемі – не вузи, не спеціальності і навіть не стипендії й не гроші.
Немає економіки в країні. Немає перспектив працювати взагалі, і в філіях західних суперкомпаній, зокрема.
Тому як екстрений захід, я б запросив десяток зарубіжних вузів, зробивши тут їх філії. На будь-яких умовах. Це б відразу оживило все.
Поки ж нічого приємного.
Втім, так буде не завжди.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени