Не можна миритися

Клептократія в країні повністю оновилася. За старими схемами, але з новими лідерами. Петро Порошенко фактично став другим Віктором Януковичем

Єгор Соболєв,
голова комітету Верховної ради
з питань протидії та
запобігання корупції

Коли дипломати держав-ключових геополітичних партнерів України просять оцінити нинішній стан наших справ, я розповідаю про два протилежних тренди. 

Перший - клептократія повністю відновилася. За старими схемами, але з новими лідерами. Петро Порошенко фактично став новим Віктором Януковичем. Причому людей попереднього президента в багатьох випадках залишили в схемах на правах менших партнерів. В розповідях Айвараса Абромавичуса є одна характерна історія. Як свідчить міністр економіки, Ігор Кононенко – ключовий соратник нинішнього президента, домігся призначення його людей для керівництва Укртрансаміаком спільно з людьми Бондика, багатоторічного соратника попереднього президента.

Якщо хтось забув, нагадаю: Бондик боровся за Януковича в Центрвиборчкомі ще на виборах-2004 року, фальсифікацію яких зупинив помаранчевий Майдан.

І таке партнерство людей Порошенка і людей Януковича задля контролю над державними підприємствами, де щороку крадуться сотні мільярдів гривень, пояснює, чому ніхто не сів за ґрати після Євромайдану.

Генеральний прокурор Віктор Шокін грає для нинішнього Президента таку саму роль, як Віктор Пшонка грав для попереднього. Як парламентський комітет, ми слідкуємо більш ніж за сотнею розслідувань проти високопосадовців за корупцію як до, так і після Євромайдану. Жодна не доведена до суду. Генпрокурор просто чекає, коли суспільство забуде. Як це сталося і в 2005 році, коли Шокін був куратором слідства як заступник тодішнього генпрокурора.

Але тут час згадати про другий тренд, який, як я кажу дипломатам дружніх держав, зараз є найважливішим. Активна частина українського суспільства не готова забувати чи миритися з відродженням клептократії. Ще одна відмінність від 2005-го року – кожен громадянин має набагато більше можливостей зупиняти корупціонерів.

Ці можливості насамперед у відкритості інформації про те, як витрачаються ваші гроші і в кого при цьому стає більше нерухомості, землі чи машин. Минулого року ми ухвалили закони, які вимагають оприлюднення в Інтернеті кожної дрібниці, яка сплачується за гроші платників податків, і відкрили усі реєстри власності. Фактично це дозволяє викривати корупціонерів на будь-яких посадах у будь-якому місті.

Так, сотні журналістів та громадських організацій переслідують чиновників, які не здатні пояснити вражаюче збагачення своїх родин. Ми всі захоплюємося їхньою роботою, але важливо до них доєднатися. І чим більше громадян буде займатися перевіркою, що пишуть в деклараціях посадовці, і що в них насправді є, тим швидше загориться земля під ногами у всіх корупціонерів.

Це під силу кожному. Декларації багатьох чиновників зібрані Канцелярської сотнею на сайті declarations.com.ua. А на ресурсах земельного кадастру, а також реєстрів речових прав на нерухоме майно та власників транспортних засобів можна отримати дані про майно цих чиновників і пов'язаних з ними осіб.

На початку цього тижня найавторитетніші антикорупційні громадські організації України оголосили, що поєднують зусилля в цій справі. Громадський люстраційний комітет, Канцелярська сотня, Transparency International Ukraine, Центр Політичних Студій та Аналітики, Інститут Медіа Права і Центр локального самоврядування підписали меморандум Декларації під контролем.

Повірте, немає жодного посадовця, жодної корупційної схеми, якої ми не здатні позбутися разом. Рік тому ми визначили 50 найвищих посадовців Януковича, яких всупереч закону "Про очищення влади" утримували на посадах президент, генпрокурор, міністр внутрішніх справ та інші керівники держави. Сьогодні 42 людини з цього списку вже не на посадах.

Пропоную оголосити 2016 рік роком створення в Україні традиції антикорупційного остракізму. Кожен посадовець, який збреше в своїй декларації про майно і доходи, має виганятися якщо не з країни, то з державної служби.

У відставку мають йти не такі, як Айварас Абромавичус, а ті, хто далі розглядає державну службу як легкий спосіб заробітку.