Не дріб'язок життєвий

Ще ніколи в банківській системі України не накопичувалось так багато безробітних грошей, як сьогодні,— понад 100 млрд грн. Банкіри, обпікшись на кризі, бояться відпускати їх на ринок. Але рано чи пізно це доведеться зробити

Олександр Пасховер

Коли багато хто, включаючи членів уряду, скаржиться, що в країні немає грошей, вони лукавлять. Крива ліквідності в банках (як це видно на графіку), тобто вільних коштів на коррахунках НБУ та коштів у депозитних сертифікатах Нацбанку, от-от упреться в небо — зібралася фантастична сума у 114 млрд грн. Ще ніколи в українській фінансовій системі не було стільки безробітної гривні.

В цей же час бізнес і вся національна економіка відчувають фінансовий голод. "Потреба в кредитах велика",— наголошує Сергій Мамедов, голова правління банку Глобус. Він наводить результат свіжого опитування НБУ: 34% респондентів хотіли б отримати позику для розвитку.

Хочуть, але не можуть. Перше, що відлякує потенційних позичальників,— високі ставки. Друге — гріхи минулого: бізнес перевантажений старими боргами. Третє — низька ділова активність і скромна купівельна здатність: це перешкоджає появі нових компаній.

Діловий світ України опинився в дурному становищі. Гроші є в банківській системі. Гроші є поза банківською системою. Але в реальний сектор вони практично не йдуть. У 2016‑му економіка хоч і показала плюс, але зростання виявилося ледь помітним — всього 2%, в значній мірі його забезпечило світове зростання цін на сировину.

Хто винен і що робити? У цих двох одвічних питань є два рішення. Шлях перший, економічний: лібералізація всієї банківської системи, зниження ставок, кардинальне поліпшення інвестклімату, співучасть держави у великих інфраструктурних проектах або, навпаки, повне виключення держави з економіки. Шлях другий, політичний: зміна недієздатного уряду, дострокові вибори. А далі, як зазначив один зі співрозмовників НВ,— ймовірний перехід до військової диктатури та державного капіталізму.

Є і третій варіант. Його озвучив Ілля Пономарьов, в минулому депутат російської Держдуми і єдиний, хто проголосував проти анексії Криму. Сьогодні він займається залученням іноземних інвестицій в країну. Його версія іронічна: "Прилетять марсіани і все зроблять за нас".

“Знаю деяких людей в Україні, у яких є живі гроші,— роз'яснює він.— Але вони категорично відмовляються інвестувати в Україну. Хоча зараз з об'єктивних економічних умов вкладення в Україну є суперперспективними". І це перша і остання хороша новина.

З Пономарьовим НВ розмовляв у Skype — той перебував у США.

Твердження НВ, що українська банківська система тріщить від рекордного обсягу "зайвих" грошей, він сприйняв з сумнівом. “Я активно співпрацюю з провідними українськими банками, тобто банківськими менеджерами,— зазначив Пономарьов.— Всі скаржаться, що грошей немає".

Але це не зовсім так: кошти є, але немає ринку грошей. Кредитні ставки все ще високі, а обсяг кредитування надзвичайно низький.

“Я займався тим, що допомагав кільком підприємцям взяти кредити, тобто знайти суму в кілька мільйонів доларів в Україні,— продовжує Пономарьов.— Це було страшенно важко".

Важко і страшно, тому що Нацбанк високо тримає ставку рефінансування — на рівні 13%. В РФ цей показник дорівнює 9,25%, а у Польщі — всього 1,5%. Плюс до цього регулятор посилив умови одержання позики, наприклад, вимоги щодо необхідного рівня резервів та оцінки заставного майна.

НБУ таким чином застрахував ринок від ризикових операцій, але віддалив день, коли видавати і отримувати позики стане відносно легко.

На початку року Нацбанк пішов на поступки і послабив ряд своїх обмежень. Ефект побачимо у майбутньому, але сьогодні він малопомітний.

Середньозважена ставка за кредитами, виданими в березні, все ще висока — 19% у гривні і 9,6% в інвалюті. Для юросіб в будівництві ставки трохи піднялися — аж до 22,8%, а для фізосіб — вище 29%. Капіталізм під такі відсотки не розмножується.

Банкір Мамедов, посилаючись на свіже опитування НБУ, каже: 67% респондентів назвали високі банківські відсотки основною перешкодою для кредитування. І ось підсумок: весь вітчизняний кредитний портфель становить лише 24% від ВВП, або $ 21,5 млрд. У сусідній невеликій Словаччині цей обсяг втричі більший — $63,3 млрд, а у співмірній за розмірами з Україною Польщі кредитний портфель становить $ 313,3 млрд.

А все тому, вважає Мамедов, що кредитувати в Україні нікого, адже платоспроможних позичальників мало. Він стверджує, що в дослідженні НБУ зазначено, що лише трохи більше 16% топ-менеджерів оцінюють фінансовий стан своїх компаній словом гарний. “При цьому більшість великих підприємств вже істотно закредитовані,— зазначає банкір.— А основна частина їхнього ліквідного майна перебуває в заставі". Загалом обсяг наявного кредитного портфеля 55% — це проблемні, тобто фактично безповоротні позики. Це не катастрофа, але вже десь поруч з нею.

Анатолій Амелін, директор економічних програм аналітичного центру Український інститут майбутнього, розповідає, що недобросовісні клієнти банків рідко здаються без бою. Він наводить приклад, як протягом двох років допомагав банку відстоювати його право на заставне майно по несплаченому кредиту. "Це була війна",— каже Амелін.

В результаті актив — це була нерухомість — за час юридичної битви знецінився більш ніж удвічі. Результат не змусив на себе чекати. “У акціонерів (банків) відсутній попит на ризик. Вони дуже обпеклися в 2009‑му і 2013-2014 роках. Маючи гроші, вони сидять на них і бояться ризикувати. Питання лежить в області психології",— пояснює Амелін.

В кінці квітня Володимир Лавренчук, голова правління Райффайзен Банк Аваль і головний претендент на звільнене крісло голови правління НБУ, в бесіді з НВ Бізнес розповів: “Наступним викликом для банківських установ є пожвавлення кредитування. Це складне завдання в умовах низької платоспроможності населення і компаній".

Колегу підтримує і Мамедов. На питання, що робити, він відповідає просто: насамперед створити сприятливі умови для розвитку бізнесу.

Сприятливі умови, чесне правосуддя, низькі податки і високі стандарти, гуманне ставлення до інвестора і нетерпимість до корупції — всі ці банальності прикрасять будь-який підручник Капіталізм для чайників. Але в Україні необхідні радикальніші заходи.

Владислав Рашкован, в недавньому минулому заступник голови правління НБУ, а тепер — заступник виконавчого директора МВФ, вважає: корінь зла не в політиці НБУ, а у відсутності політики уряду. Всього трьох пальців йому вистачило для того, щоб перелічити всі помітні реформи останніх двох Кабінетів міністрів: поява поліції, новації у нафтогазовій сфері та створення електронної платформи ProZorro, на якій тепер держоргани здійснюють тендерні закупівлі.

На інших пальцях своїх рук банкір перераховує необхідне, але так і не зроблене: невдала приватизація, відсутність проривів в інноваціях, прогресу в імпортозаміщенні і так далі. Все це — не завдання НБУ, каже Рашкован: стимулюванням зростання ринку повинні займатися у фіскальних відомствах — Мінфіні та Мінекономіки.

Першочерговим завданням на даному етапі в Нацбанку бачать приборкання інфляції. Особливо після того, як її рівень в 2014‑му сягнув 60%, в 2015‑му — 45%. Нинішні 12% виглядають як Євангеліє від НБУ.

Щоб перехитрити ринок і контролювати інфляцію, Нацбанк регулює ліквідність, випускаючи депозитні сертифікати. Банкіри, які не бажають ризикувати, купують їх під прийнятний відсоток.

“Комерційні банки почнуть випускати гроші в економіку, якщо, крім усього іншого, інфляція буде стабільно низькою,— каже Олеся Верченко, професор Kyiv School of Economics (KSE).— Будуть створені умови для розвитку реального сектору, в тому числі інституційні та інфраструктурні". Вона також уточнює: останнє — зовсім не в компетенції НБУ.

Так чи інакше, експерти вважають, що національному регулятору пора змінювати тактику: захопившись приборканням інфляції і стисканням ринку, цей ринок можна і задушити.

В середині травня до Києва на запрошення KSE приїхав Лоренс Болл, професор економіки американського Університету Джонса Хопкінса. Він прочитав лекцію на тему Сучасні тенденції в грошово-кредитній політиці центробанків. Серед іншого Болл зазначив: "Коли центробанк з допомогою високої облікової ставки стримує інфляцію, при цьому він штучно стримує економічне зростання". "Чи помітили ви щось подібне і в Україні?" — поцікавився у нього НВ.

“Я не дуже добре поінформований про поточну ситуацію в Україні. Скажу лише, що в майбутньому НБУ має бути більш обережним у бажанні занадто агресивно знижувати інфляцію",— відповів Болл. І додав, що інструментом, необхідним для зниження інфляції, є підвищення відсоткових ставок, а останнє може уповільнити зростання та підвищити рівень безробіття.

По-справжньому спекотною дискусія стала, коли зайшла мова про втручання держави у ринок. Наприклад, ставши замовником інфраструктурних проектів, а саме будівництва доріг і житла, транспортних споруд. Рашкован каже: "Тільки не у нас". Амелін: "Чому б і ні". Пономарьов: "А я б спробував". Всіх нас посварив і помирив Джон Кейнс, британський економіст першої половини ХХ століття.

В експертному середовищі Кейнса називають людиною, яка врятувала капіталізм від капіталістів. Тобто він заснував напрямок в економіці, згідно з яким глибоку стагнацію слід долати за допомогою державних інвестицій і штучного формування попиту у населення. Так кейнсіанство витягло з Великої депресії 1930‑х США, коли почали будуватися дороги і магістралі, і з розрухи 1940‑х післявоєнну Німеччину, яка з допомогою держгарантій створила іпотечний ринок.

Амелін нводить і більш свіжий приклад — Туреччину, в якій побудували 12 аеропортів у форматі державно-приватного партнерства. Цей проект стимулював попит на будматеріали і робочі ресурси. Крім того, країна стала не номінальним, а реальним великим транзитним хабом, стверджує експерт.

Амелін впевнений, що за допомогою емісії можна стимулювати створення нового продукту і при цьому уникнути інфляції. Так, він вважає необхідною участь держави в будівництві соціального житла. “Це вплине на ринкову ставку за кредитами і покаже історію успіху,— говорить експерт.— Банки почнуть копіювати".

Ще радикальніше налаштований Пономарьов. "Мій економічний світогляд — кейнсіанський: я вірю в державні інвестиції та проекти як фактор мобілізаційного ресурсу економіки",— говорить він.

Як приклад успіху він наводить Крему долину в США, інноваційні кластери в Ізраїлі, азіатських і скандинавських "тигрів". Мовляв, всі найпередовіші економіки світу стартували з держінвестицій. А вже згодом цей рух підхоплював великий і дрібний бізнес, а комерційні банки фінансували.

В української дійсності, на думку Пономарьова, економічним маяком є сільське господарство. Будівництво елеваторів і портових споруд не принесе великих прибутків, визнає він, але їхнє включення в існуючі технологічні ланцюжки перетворить весь бізнес в високомаржінальний. А головне — те, що під такі проекти банки відкриють свої засіки, і маховик ринкової економіки закрутиться.

В підтвердження Мамедов наводить таку статистику: частка прибуткових великих підприємств у сільському господарстві становить 82%, в транспорті — 81% та в будівництві — 80%. А ось в оптовій і роздрібній торгівлі — лише 58%. А значить, в Україні досить благодатний грунт, на якому можна виростити капіталізм з людським обличчям.

Але ривок можливий і без прямої участі держави в ринку, наполягає Рашкован. Він не вірить у силу державного капіталізму. Ще менше — в силу українського держкапіталізму. Причина проста: з таким низьким рівнем розвитку інститутів влади і високим рівнем корупції, який він є в Україні, частину держінвестицій традиційно розкрадуть, а решту використовують неефективно через напівпрозорі конкурси. Тому, як запевняє представник МВФ, Україна має рухатись шляхом максимально вільної від бюрократії економіки.

Пономарьов також вважає, що слабкий український уряд не витримає випробування грошима. І робить несподіваний прогноз: якщо країна не змінить своє ставлення до економіки і шахраїв, які вбивають її, то перетвориться на військову диктатуру. Забезпечать її багнети правих — наприклад, Азов.

“Всі ваші праві сповідують державно-патерналістську економічну модель,— каже він.— Прийде Піночет, тільки в Україні цей Піночет буде економічно лівим. Якщо життєвий рівень почне сповзати, а керівництво продовжить залишатися таким же невиразним, як зараз, то все що завгодно може статися". Останні три роки навчили українців: зазвичай все що завгодно і відбувається".

Але все ж у можливість хунти лідера Азова Андрія Білецького Пономарьов вірить менше, ніж у повільне сповзання країни до виборів. На останніх вже не стільки радикал, скільки талановита ліва популістка Юлія Тимошенко з підтанцьовкою в особі радикала Олега Ляшка переверне ситуацію на свою сторону.

Останньою барикадою влади, — а разом з нею і всіх українців — залишається, на думку Пономарьова, якомога активніша участь західного інвестиційного капіталу. “Україна, як це не дивно, виявилася однією з найбільш закритих країн для іноземного капіталу. Системні інвестиції тих, хто захоче тут щось побудувати, залучити практично неможливо,— визнає він.— Але спекулятивний, короткостроковий капітал — цілком".

Українці рідко втрачають можливість, але, можливо, зараз у цьому правилі з'явиться щасливий виняток.