Розмірковуючи про причини нинішнього офіційного неосталінізму в Росії, хотілося б торкнутися проблеми націоналізму і ксенофобії в колишніх країнах комуністичного табору.
Припускаю, що це загальна хвороба посттоталітарних суспільств – самоствердження за рахунок іншого. У Росії – імперське безумство багатьох (Крим наш, даєш Новоросію тощо). В інших країнах – націоналізм за рахунок інших народів, тих же біженців. Сюди ж можу віднести і новий польський закон, який передбачає штрафи й тюремний термін за твердження, що деякі поляки співпрацювали з нацистами або самостійно переслідували євреїв у роки окупації.
Висловивши таку ідею, я отримав цілу серію протестів від обурених польських громадян. Але після багатьох роздумів дійшов висновку, що саме прагнення контролювати розуміння минулого за допомогою кримінальних покарань абсолютно не прийнятне в принципі. Це саме по собі – вада тоталітарного минулого, не прийнятна в сьогоденні.
Науковий дискурс завжди повинен бути вільним. Інша річ, що є моральні межі. І людина, яка заперечує Голокост єврейського народу або геноцид християн у Туреччині в 1915-1921 роках, Катинське вбивство або більшовицький Червоний терор, стає для пристойних людей нерукопожатним. Але навряд чи його за ці погляди варто штрафувати чи ув'язнювати. На слово треба відповідати словом, а не терміном. На слово брехні – словом правди.
Тоталітарні режими завжди робили історію ідеологією. І тому карали кримінально тих, хто пропонував версії минулого, що розходяться з офіційним трактуванням. Ми так чинити не повинні. У вільному суспільстві не повинно бути ні заборонених історичних книг, ні заборонених версій минулого.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени